Найбільше номінацій не тільки цього року, а й узагалі за всю історію нагороди мав горор Раяна Куглера «Грішники»  — 16. На другому місці опинився Пол Томас Андерсон з сатирою  «Одна битва за іншою»  - 13 категорій. «Марті Супрім. Геній комбінацій» редисера Джоша Сафді, «Франкенштейн» режисера Гільєрмо Дель Торо і «Сентиментальна цінність» Йоакіма Трієра отримали по дев’ять номінацій, а байопік про життя Вільяма Шекспіра «Гамнет» Хлої Чжао — вісім.

Тріумф «Однієї битви за іншою   - шість статуеток, у тому числі за найкращий фільм, режисуру, адаптований сценарій, чоловічу роль другого плану (Шон Пенн) - був передбачуваний, судячи з потоку позитивних рецензій та перемог у інших преміях.

«Одна битва за іншою»  

Так само очікувані чотири нагороди для «Грішників»: найкращий сценарій,  найкраща чоловіча роль (Майкл Б. Джордан), найкраща музика до фільму (Людвіг Йоранссон), найкраща операторська робота (Отем Дюран Аркапоу – перша жінка з цією нагородою). Візуально розкішний «Франкенштейн» здобув три «ремісницькі» нагороди: найкращий грим та зачіски, найкращі костюми, найкращий художник-постановник, а Джессі Баклі з «Гамнета»  передбачувано була поза конкуренцією в категорії «найкраща жіноча роль». Психологічно-сінефільська драма норвежця Йоакіма Трієра «Сентиментальна цінність» виборола «Оскар» як найкращий міжнародний фільм, а анімаційний бестселер «Кейпоп-мисливиці на демонів» має «Оскари» за найкращу повнометражну анімацію і пісню. «Марті Супрім. Геній комбінацій», попри масову любов до Тімоті Шаламе, що перевтілився там у зірку пінг-понгу, лишився без призів.

«Одна битва за іншою» є вільною екранізацією сатиричного роману Томаса Пінчона «Винокрай». Головний герой, колишній ліворадикал Пет (Леонардо Ді Капріо), разом зі своєю дружиною Перфідією (Теяна Тейлор) в складі підпільної групи «Франція 75» веде партизанську війну проти уряду США. Після зради Перфідії й розгрому підпілля Пет стає Бобом, щоб розпочати з донькою Шарлін (Чейз Інфініті) мирне життя. Проте полковник Стівен Джей Локджо (Шон Пенн), в якого з Петом і з Шарлін рівним чином політичні й особисті рахунки, нічого не забув.

«Сентиментальна цінність» 

Загалом, це, звісно, чиста феєрія: до сексапільних ліворадикалів і ліворадикалок слід ще додати таємну нацистську організацію фанатів Санта-Клауса «Різдвяні авантюристи», жіночий монастир монахинь-революціонерок і неймовірно колоритного Бенісіо дель Торо в ролі інструктор з карате на імʼя сенсей Карлос. Всі актуальні теми тут є: сваволя щодо мігрантів, державна тиранія, самодурство силовиків, підйом ультраправих, патріархальне озвіріння, жіноча емансипація; головне ж те, що «Одна битва за іншою» – фільм влучний, захопливий і людяний.

Інша річ, що це виглядає трохи як нагорода навздогін, бо в Пола Томаса Андерсона були набагато сильніші роботи, що вже стали класикою світового кіно – як «Нафта» (2007) або «Майстер» (2012), – проігноровані Кіноакадемією (за «Нафту» Оскар отримав Деніел Дей-Льюіс та оператор фільму,  у «Майстра» були лише номінації, і теж за акторські роботи, але на Оскари за режисуру і найкращий фільм року ці стрічки Андерсона не отримали). Але що ж, краще пізно, ніж ніколи.

Справжнім тріумфатором вечора, звісно, є Раян Куглер.  Він свого часу успішно починав як незалежний режисер, отримавши  приз за найкращий дебют в секції «Особливий погляд» Канського кінофестивалю 2013 році за малобюджетну драму «Станція “Фрутвейл”». Потім, фактично, працював найманим постановником, фільмуючи комерційні проєкти на кшталт  «Крід: Спадщина Роккі» (2015) чи «Чорна пантера» (2018). «Грішники» - його перший умовно авторський фільм за багато років.

«Франкенштейн» 

І, вочевидь, Куглер вирішив самовиразитись по максимуму: поєднав горор, психологічну драму і соціальний трилер, наповнивши цю жанрову конструкцію вампірами, Ку-клукс-кланом, стріляниною, потоками крови й неймовірними класичними блюзами. Публіці сподобалося: бюджет окупився чотирикратно. З «Оскарами» буде повторний прокат і ще вищі прибутки. Цей фільм явно не є проривом у кіноіндустрії. Але в сьогоднішній Америці – до біса злободенний.

До речі, відзначення «Грішників» проявило цікаву тенденцію цьогорічного «Оскара»: серед нагороджених виявилося одразу два фільми з елементами горору. Окрім, зрозуміло, «Франкенштейна», тут ще слід назвати «Зброю» (реж. Зак Креггер) — і смішний, і страшний жахастик про зникнення дітей і криваву вакханалію в американському містечку.  Власне, «Оскара» за найкращу жіночу роль другого плану отримала Емі Медіган (через 40 років після своєї першої номінації), яка перевтілилася в джерело всіх цих нещасть – тітоньку Гледіс – ексцентричну стару леді, а насправді моторошну відьму.

Тобто маємо історичну подію: жанр горору, який вважався низьким, другорядним, тепер прийнятий і прийнятний на самому верху.

«Марті Супрім. Геній комбінацій»

Звісно, найбільше в Україні обговорюють результати голосування в категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм». Варто нагадати, що стрічка Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» у номінацію не потрапила. Натомість приз присудили «Містеру Ніхто проти Путіна» (Данія-Чехія) співрежисерів Девіда Боренштейна й росіянина Павла Таланкіна. Останній – так само головний герой картини. Він працював учителем і відеографом у початковій школі в російському місті Карабаш, і серед іншого, мав обовʼязок документувати пропагандистські заходи. Зрештою він, попередньо встановивши контакт з данськими кінематографістами, він тікає з країни, прихопивши весь матеріал.

Серед критиків, що вже бачили фільм, виникають серйозні сумніви щодо достовірності й етичності зйомок. Таланкін з певного моменту знав, що знімає саме для фільму – але про це не знали ті, хто потрапляв у кадр. Ще неясно, хто фільмував самого Таланкіна  (бо багато сцен явно знято другим оператором), чи в безпеці зараз ця людина.

 І це не риторичні питання. Бо Таланкін блискуче підтвердив репутацію «хороших росіян», яким абсолютно начхати на Україну, вже пʼятий рік катованою їхнім урядом - вийшов на сцену за нагородою й пробелькотів: «В ім'я нашого майбутнього, в ім'я дітей - зупиніть усі війни. Нині».

Так і захотілося одразу крикнути у відповідь: «Ганьба американській воєнщині» чи щось подібне.

Загалом, у короткий список «Оскару» потрапило п’ять картин, знятих або про Україну, або українцями. З них до номінації «найкращий короткометражний документальний фільм» дійшла одна: «Озброєний лише камерою: Життя і смерть Брента Рено» (співрежисери Крейг Рено та Хуан Арредондо, США). Брент Рено і Хуан Арредондо були журналістами, які на самому початку повномасштабного вторгнення поїхали до Ірпеня, щоб показати шлях, яким біженці залишали місто. Російські нелюди розстріляли машину в упор. Брент загинув на місці. «Озброєного лише камерою» створив його брат Крейг разом з Хуаном, якому вдалося вижити.

Один фільм в одній номінації.

Ну й на тому спасибі.