Є стійте відчуття, що Віталій Портников або пересувається у часі, як Герміона Грейнджер у «Гаррі Поттері», або використовує іншу магічну технологію для тайм-менеджменту. Інакше важко пояснити, як він усе встигає. Якщо подивитися ютуб за тиждень, то може здатися, що Портников одночасно записує випуски для свого каналу, коментує поточні події десяткові телеканалів і блогерів із різних країн і дає розгорнуті інтерв’ю на різноманітних майданчиках.

Цікаво також, як Портникову вдається не тільки бути настільки продуктивним, а ще й ефективним: під час кожної появи на екрані він залишається послідовним, цікавим, корисним і оригінальним.

З таким співрозмовником що може піти не так, особливо якщо й інтерв’юер має неабиякий досвід? Відповідь можна пошукати у розмові Юлії Тимошенко з Віталієм Портниковим для проєкту «Що далі?» на каналі Ukraїner Q.

На початку бесіди ведуча та гість розмовляли про стан українських медіа. Тут Портников мимохідь відкрив секрет своєї популярності.

— Я нічого особливого не говорю. Вся моя робота впродовж останніх 40 років дуже проста. Я кажу, що у вас чорний піджак, золотий кулон і чорні чоботи. А в мене сорочка з синіми корабликами. Це викликає неймовірне захоплення великої частини людей, бо люди намагаються бачити не те, що є, а те що хочуть. Я ж просто говорю правду та про тенденції, які пов’язані з цією правдою, — поділився журналіст.

Якби він зупинився на цьому, це було б просто чергове вдале висловлювання Портникова. Але далі гість поринув у спогади та роздуми про власний вибір у журналістиці, що саме по собі цікаво, але до теми проєкту — розмови про майбутнє України — не дуже дотичне.

Майже мовчки вислухавши тривалий спіч, ведуча спробувала повернути бесіду в потрібний напрям. Стало ще гірше.

— Оскільки ми говоримо про майбутнє і ви згадали пані Юлію Тимошенко (Портников розповідав, у кого з представників влади він брав інтерв’ю та за яких умов — «ДМ»), яку мені важко не згадувати в житті, так уже сталося... Ким ви бачите її в українській політиці? — вхопилася ведуча за першу ліпшу рятівну нитку.

— Я взагалі не бачу ніякого майбутнього, про яке варто було б говорити. Ми не живимо у ситуації, коли треба займатися футурологією. Це розмови ні про що. Ми не знаємо, коли завершиться війна, з яким населенням, як вона закінчиться. Ми нічого не знаємо. У війні немає прогнозів, — відрізав Портников.

— Говорячи про майбутнє… і про те, що про нього майже неможливо зараз говорити, ви все одно робите певні прогнози. Як нещодавно ви сказали, що є велика ймовірність світової війни, — зробила ще одну спробу повернутися до заявленої теми проєкту Юлія Тимошенко.

— Це ж ніякі не прогнози, це факти, — відповів Портников, але і додав, що про майбутнє війни, на відміну від майбутнього країни, говорити можна, адже війна має свої закони.

Таким чином бесіда все ж таки відбулася. Вона, як притаманно проєкту, була тривалою — майже три години. Ведуча і гість обговорили можливе переростання російсько-української війни у Третю світову, необхідні для самозахисту дії Європи, а заразом російську опозицію і перспективи національно-визвольного руху народів Росії.

Але невдалий початок у пам’яті залишився, тим більше, що цього тижня на інших майданчиках вийшло ще декілька великих інтерв’ю з Портниковим, тому є з чим порівнювати. Наприклад, із розмовою журналіста з Яніною Соколовою в проєкті «Рандеву» для 5 каналу.

Тут так само йшлося про Третю світову, демократії, автократії та минуле України. Але Портников не поринав у спогади, відповідав коротко та жваво, подекуди навіть готовими заголовками типу «Росія може вдарити по США ракетами» або «Майдану та війни могло б не бути». Ну бо Яніна була завжди напоготові зі своїм коментарем або новим питанням, щоб вчасно повернути гостя в реальність.

До речі, під час розмови з Соколовою Портников хоч і не зізнався у подорожах у часі, але пояснив, чому він з’являється на такій кількості майданчиків, серед яких трапляються й люди інших політичних поглядів (як от Сергій Стерненко), й росіяни, яких навіть хорошими не назвеш (як от Юлія Латиніна).

— Я вважаю, що будь-яка розмова з людьми, які думають про майбутнє України, конструктивна. Задача — збереження української державності. Якщо України не буде, де ми будемо змагатися у своїх поглядах? З людьми, яким Україна не потрібна, з регіоналами, Януковичем, я ніколи не намагався дискутувати. І я не ходжу на ефіри до совків. А з Латиніною я говорив, бо це російська журналістка, а не український совок, який вважає, що Україна має стати частиною Росії. До речі, я з нею розмовляв, коли вона ще не “розчохлилася” й була володаркою думок частини патріотично налаштованого суспільства, що вважало її другом. Після нашої розмови ніхто так не каже, — сказав Портников.

Глядачам розмова Портникова з Соколовою теж сподобалася більше, ніж із Тимошенко: 164,5 тисячі переглядів проти 121 тисячі, але різниця не дуже принципова.

Цього тижня Соколова була не лише інтерв’юєркою, а й гостею. Розмова з нею стала першим відео на новому каналі «РБК-Україна Life».

Загалом бесіда журналістки медіа Юлії Гаюк і Соколової вийшла універсальною, тобто поговорили й про формулу порятунку в складних обставинах (від війни до онкологічних хвороб), і про вужчі професійні моменти. Зокрема, Яніна розповіла про роль блогерки Раміни Есхакзай в історії з інтерв’ю Віктора Розового, поділилася думкою щодо обурення військових цивільними акторами, які грають вояків, і чому не дала згоди на вихід епізоду шоу «Дорослі дівчата» за своєї участі, де ведучими були Маша Єфросиніна й Оля Полякова, й багато чого іншого.

Зустріч уже добігала кінця, залишаючи відчуття вдалої бесіди, аж раптом ведуча вирішила зайти на заборонену територію.

— Трошки про твою публічність і про особисте. Я знаю, що ти не любиш і, можливо, не хочеш, але я все-таки запитаю, — попередила Юлія Гаюк.

Попри очікування, питання ведучої стосувалося дітей, і Соколова доволі розгорнуто відповіла. На цій оптимістичній ноті розмову б припинити, але на екрані з’явився допис Валерія Харчишина, який нещодавно вирішив розповісти, що перебував із Яніною у стосунках, але наразі вони припинилися.

— Дивиться, Юля, — почала відповідати Соколова, до якої ведуча взагалі-то зверталася на «ти». — Я не коментую своє особисте життя, ні з ким. Я просто не коментую своє особисте життя. Якщо це буде відповіддю на ваше запитання, то я скажу, що я останні три роки не коментую своє особисте життя. Я про це говорила і в рамках своїх стосунків, і особисто.

— Окей, приймається, я дотискати не буду, хоча насправді ще було б куди рухатися, — сказала Юлія.

У цей момент Соколова виглядала як людина, яка зараз встане та почне рухатися до виходу. Напругу вдалося зменшити бліцопитуванням, але останнє слово редакція вирішила залишити за собою. Відео інтерв’ю на каналі «РБК-Україна Life» називається «Яніна Соколова: Харчишин, Зеленський, мобілізація дітей, здоров’я після раку».

Попри прізвище Харчишина на почесному першому місці, відео на каналі РБК набрало трохи більш як 14 тисяч переглядів, а у Соколової, яка перепостила інтерв’ю на свій канал, змінивши, звісно, заголовок — понад 96 тисяч. Вийшла прекрасна ілюстративна історія про клікбейт і репутацію.

Після інтелектуального штурму в компанії декількох Портникових і морального випробування одним Харчишиним було приємно перемкнутися на ютуб-канал «Радіо Свобода», де кореспондентка Ірина Сисак поспілкувалася з Євгеном Клопотенком про українську кухню як частину культурної дипломатії.

Шеф-кухар розповідав про те, чим пригощають іноземні делегації під час візитів до України, зокрема під час подорожі Укрзалізницею. Вийшло дуже цікаво — напевне, мало хто замислюється, що їдять впливові гості та чому це важливо.

З’ясувалося, що у потязі візитерів годують винятково українськими стравами, серед яких є борщ, качана каша, риба з кулешем і верещака (це тушковане у квасі м’ясо, хто не знає). Меню створювалося з урахуванням того, щоб їжа не втрачала свої якості під час розігрівання і була автентичною та унікальною.

— Запропонуєш овочевий бульйон — скажуть, що це як в Італії. Деруни та вареники — скажуть, що як у Польщі. Треба пропонувати те, що ніхто тобі більше не дасть, — розповів Клопотенко.

Ну а далі автентична їжа створює в іноземців «якорі», що додатково утримують їхню увагу до України.

— Біля кожної страви лежить буклетик, що таке борщ, чим він важливий. Вони, коли їдуть, читають. Там ціла процедура на вісім годин подорожі, така собі Soft Hard Power: їж борщ і знай, що таке Україна, — додав кухар.

З літа 2022 року, коли Клопотенко почав готувати їжу для гостьових потягів, під впливом борщу побували британський принц Гаррі, президентка Єврокомісії Урсула фон Дер Ляєн, президент Франції Емманюель Макрон, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та ще понад сотня гостей найвищого рівня. А загалом кількість членів іноземних делегацій, на яких Клопотенко випробував кулінарну дипломатію, перевалило за 10 тисяч.

Шеф розповів, що мріє зробити українську кухню конкурентоспроможною на світовій арені та впевнений, що для розкрутки достатньо однієї страви. Як, власне, і відбувається з кухнями інших країн. Італія асоціюється у світі з піцою, Франція — з круасанами, Німеччина — з ковбасками, а Україна цілком може мати за кулінарний символ борщ. У інтерв’ю для «Радіо Свобода» він ще раз по поличках розклав, чому.

Треба додати, що журналістка брала інтерв’ю не в студії, а на кухні, де Клопотенко готував для журналістів обід. Не знаю, як почувалася знімальна група, але навіть мені за годину перегляду тричі захотілося піти до холодильника.

А моїм фаворитом цього тижня стало інтерв’ю Сергія Жадана з коміком Василем Байдаком у проєкті «Стандарти кухонно-диванної експертизи» на «Радіо Хартія». Говорили про гумор під час війни: що змінилося в жанрі після повномасштабного вторгнення, де межі припустимого для жартів, які теми не можна висміювати тощо.

Байдак і Жадан — це вам не Арестович із Латиніною, тобто про «розлюднення» чи «повагу до мертвих ворогів» не згадували. Йшлося про внутрішні процеси, які майже напевно відчувають усі українці, що залишилися в країні: про певне «звикання» до війни та втрату емоцій.

— З одного боку, це добре, тому що люди не можуть чотири роки перебувати в стані стресу, страху, тривоги. А з іншого боку, звикання не позбавляє нас якоїсь етики, якоїсь моралі, що ми на якісь речі просто вже не реагуємо? — поставив питання Жадан.

— Я думав про це, коли в мене сталася наступна трагічна втрата в житті, а я наче як порожній. Не відчуваю. Я зрозумів, що організм ставить блок і каже: «Я тебе не пущу туди, в той біль, тому що ти можеш звідти взагалі не повернутися». Too much. Я колись спілкувався з іноземцями, і ми з ними про це too much — занадто! — говорили, про речі, які для них суперцинічні, а для нас суперрутинні. Колись буде відкат назад? Я не знаю. Я думаю, що ми це все трансформуємо в досвід і станемо мудрішими. Я не думаю, що ми стаємо черствішими чи цинічнішими, — відповів Байдак.

Як зазвичай у проєктах, де ведучим є Жадан, питання до гостя у цьому випуску можна вважати окремим витвором мистецтва, афоризмом чи анекдотом.

— Скажи, будь ласка, коли ти вперше почув словосполучення «український буржуазний націоналіст»? — зненацька спитав він у Байдака майже відразу після вітання.

Це ідеальний початок будь-якої бесіди, я вважаю. Всі зайві співрозмовники миттєво зникнуть і не будуть витрачати ваш дорогоцінний час.

Байдак зайвим не був, тому учасники чергового випуску «кухонно-диванної експертизи» обговорили багато чого важливого: етичні кордони, які не можна перетинати в гуморі, секрет популярності україномовного стендапу, розваги, яких потребують військові тощо.

Отже, щиро раджу подивитися.