Минулого тижня в моєму особистому ютубі переважно розмовляли про українську політику, міжнародні відносини та журналістику. Звісно, що в дні 25-ї річниці загибелі Георгія Гонгадзе головною спікеркою з цих тем була журналістка, громадська діячка, колишня керівниця «Голосу Америки» у Східній Європі Мирослава Гонгадзе. Найтриваліша розмова з нею — понад три години — вийшла у черговому випуску проєкту «Що далі?» з ведучою Юлією Тимошенко на каналі Ukraїner Q. 16 вересня виповнилося 25 років із дня загибелі Георгія Гонгадзе — і Мирослава приїхала до України, щоб узяти участь в акціях його пам’яті. На цих заходах і в студії «Що далі?» вона говорила про те, як убивство журналіста змінило українське суспільство, медійний і політичний простір та про важливість покарання замовників.

— Він [Кучма] стверджує, що не давав наказ. І я не буду стверджувати, що давав. Але я покладаю вину за вбивство на нього. Якби він не говорив у своєму кабінеті, що щось треба зробити з Георгієм, той був би живий. Сподіватися, що буде політична воля це закінчити, важко. Але правда важлива. Непокаране зло відновлюється, — сказала Мирослава.

Утім, більша частина інтерв’ю була присвячена сьогоденню. Передусім тому, що відбувається в США з Дональдом Трампом при владі та його впливу на ситуацію в Україні.

Ведуча та гостя обговорили наступ на свободу слова в Америці, роль соцмереж у виборах, готовність американців до спротиву, скандал у Білому домі з президентом Володимиром Зеленським, позицію української діаспори, висловлювання сенаторки українського походження Вікторії Спартц тощо.

Цитувати окремі відповіді Мирослави не буду — подивіться інтерв’ю самі, адже її слова дозволяють зрозуміти ситуацію зсередини. Епізод із Гонгадзе за сім днів набрав 38 тисяч переглядів.

Інтерв’ю історика, професора Єльського університету Тімоті Снайдера Раміні Есхакзай, що вийшло на її каналі, дивним чином перегукнулося з розмовою з Гонгадзе. З одного боку тому, що історик також багато розповідав про поточну ситуацію у США. З іншого, тому що ведуча наголосила (двічі), що інтерв’ю було зроблене під час форуму Ялтинської  європейської стратегії, що організована Фондом Віктора Пінчука. А одним із питань, яке обговорювали Мирослава та Юлія, була Українська ініціатива Глобальної історії, яку Пінчук започаткував у 2023 році, до якої також залучений Тімоті Снайдер. Мирослава вважає її небезпечною:

— Хороша ініціатива, щоб переписати історію під Кучму, — висловила думку Гонгадзе.

Заважу, що журналістка ставила під сумнів не компетенцію Снайдера, а саму ініціативу. І я згадала цей фрагмент винятково як ілюстрацію, як інколи химерно складаються пазли в інформаційному просторі.

Хоча насправді найбільш химерно виглядає сам факт появи професора Снайдера у Раміни. Це, нагадаю, той канал, де Віктор Розовий, про якого багато згадують останніми тижнями, розповідав подробиці інтимного життя з дружиною.

— Ох, друзі, як кажуть, мрії збуваються, — пояснила вибір не зовсім очікуваного для свого каналу героя сама Раміна й у захваті поплескала у долоні.

Питання ведучої до гостя були переважно загальні й вочевидь розраховані на те, що Снайдер у будь-якому разі скаже щось цікаве для широкого загалу.

— У яку гру грає Дональд Трамп з Україною? Як його зрозуміти? У нас навіть ходять такі жарти – то він наш друг, то взагалі недруг, — спитала, наприклад, Раміна.

Снайдер не підвів і впродовж бесіди накидав яскравих цитат. Зокрема, назвав Трампа «харизматичним Януковичем» і «типовим хуліганом», висловив думку, що президента США захоплює здатність російського диктатора Володимира Путіна «вбивати багато людей» і повторив тезу, що найкраще, що Захід може зробити для Росії — допомогти їй програти.

За три дні відео подивилися 95 тисяч разів. Як для каналу Раміни, де рахунок переглядів іде на сотні тисяч, замало. Але якщо порівнювати з кількістю переглядів інших інтерв’ю професора — цілком ок.

На відміну від універсального відео Раміни, подкаст Юлії Забєліної з журналістом Данилом Мокриком на її каналі «Кулуари Забєліної» вийшов, скажімо так, вузькопрофільним. Попри максимально загальну заявлену тему «про політику».

— Юля у нас політична оглядачка, я політичний блогер, і сьогодні ми будемо говорити про політичку, — проанонсував Данило.

У розмові йшлося про заступника керівника Офісу президента Олега Татарова, керівника ОП Андрія Єрмака, протистояння навколо Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, роль в атаці на антикорупційні органи колишнього народного депутата Андрія Портнова й інформаційну політику Банкової. Зокрема, про деякі анонімні телеграм-канали та ютуб-канал «Ісландія».

Бесіду Забєліної та Мокрика важко назвати інтерв’ю — це скоріш дружня і вельми жвава розмова медійників, добре обізнаних у предметі та щиро ним захоплених. Вони розуміли один одного з півслова, легко переходили з теми на тему та ділилися одкровеннями джерел.

Подекуди журналісти намагалися пояснювати глядачам/слухачам контекст, але ніяка довідка не допоможе в такому випадку. Співрозмовники й самі це визнавали.

— Зранку на роботі обговорювали обкладинку журналу NV, де зображені Єрмак і радник президента з комунікацій Дмитро Литвин поруч із Зеленським. Мовляв, а чому Литвин так близько? Ну, тому що він так близько і є, — навів приклад Мокрик.

— У цьому проблема, що певні речі у нас у голові настільки очевидні, а для загалу вони неочевидні, — підтримала Забєліна.

Напевно, щоб компенсувати специфіку матеріалу, частину розмови ведуча й гість присвятили лікнепу щодо журналістських джерел: для чого вони потрібні, чи варто їм довіряти та чому не можна розкривати.

На каналі авторки та на каналі гостя MokRec відео сукупно вже набрало понад 40 тисяч переглядів.

До речі, наступне інтерв’ю Андрія Садового для проєкту «Дивись» на каналі Романа Кравця є чудовою ілюстрацією, нащо журналістам джерела. Адже офіційне спілкування часто виглядає як розмова з мером Львова, який за годину насиченої питаннями бесіди примудрився не сказати майже нічого корисного. Втім, я все одно вважаю це інтерв’ю вартим уваги хоча б заради Романа, який бився як лев за змістовні відповіді.

— Коли Порошенко програв вибори, ви зраділи? — спитав журналіст.

— Ну він не міг їх виграти, — обережно відповів Садовий.

— Ви зраділи?

— Я знав, що він їх програє.

— Ну ви зраділи?

— Я не знаю, чи в мене була радість, але я знаю, що смутку не було.

— Зараховуємо.

За хвилину до цього Садовий за власним бажанням сказав, що Порошенко за часів президентства влаштував «геноцид» Львова через сміттєву блокаду та намагався отримати контроль над партією «Самопоміч», тому фантастичну обережність у відповідях на інші питання стосовно п’ятого президента — як і щодо багатьох інших згаданих в інтерв’ю можновладців — можна пояснити хіба що непереборними інстинктами досвідченого політика. У будь-якій незрозумілій ситуації відповідай ухильно.

Інтерв’ю з Садовим Кравець записав до того, як стало відомо про прослуховування в кабінеті мера. Роман сумлінно перетелефонував герою та отримав коментар, який додав до попередньої розмови.

Нічого принципово нового Садовий про ситуацію з прослуховуванням не розповів, окрім того, що точно дізнається, хто це зробив.

— Ви ж розумієте, я все одно буду знати, хто і для чого це зробив, буде це публічно чи непублічно. В Україні неможливо сховати інформацію, — сказав він.

Чудова тема для обговорення з будь-яким іншим співрозмовником, я вважаю.

Інтерв’ю за три дні набрало поки лише 20 тисяч переглядів. Це, до речі, перше інтерв’ю, яке Роман зробив не для «Української правди», а для власного новоствореного каналу.

Наостанок я залишила бесіду Власти Лазур з Андрієм Білецьким на каналі «Радіо Свобода». Очікувано, що інтерв’ю полковника за чотири дні подивилися вже понад 617 тисяч разів.

Говорили про перемир’я, ситуацію на фронті, конфлікти у Міноборони, чинного та колишнього головнокомандувачів Олександра Сирського та Валерія Залужного, мобілізацію, відкриття кордонів для юнаків, стан війська тощо.

Білецький критикував рішення влади повернути кримінальну відповідальність за самовільне залишення частини, багато розповідав про причини цього явища і визнав, що на початку повномасштабного вторгнення був неправий щодо необхідності психологічної підтримки військових.

— У 2022—23-му я сміявся з психологів, вважав, що це американські дурощі. Виявилося, що я був невіглас повний. Вони працюють, але нема спеціалістів, — сказав він.

Мобілізацію Білецький схарактеризував як «100% несправедливу».

— Кого гребуть? Села, невеликі міста. Ніхто не цікавиться великими мережами спортзалів. Натомість під увагою автовокзали, електрички, де люди з області їдуть на роботу. У нас під “бронню” величезна кількість працівників “МакДональдза” і взагалі велика кількість дивовижних людей, які не мають стосунку до критичної інфраструктури чи військово-промислового комплексу, — сказав він.

Ведуча намагалася пояснити, що у «Макдональдзі» працює переважно молодь 18+, але її ремарка залишилася без уваги.

Ще одне суперечливе рішення влади — відкриття кордонів для хлопців до 22 років — полковник назвав «непростим і таким, що має політичний вимір», хоча зрозумілим.

Назагал «політичний вимір» легко зчитувався і в самому інтерв’ю Білецького, але командувач цього і не приховував.

— Ви збираєтеся у політику після війни? — спитала ведуча.

— Військові показали, що для них народ і держава на першому місці. Військові безумовно будуть іти у політику. Чи піду я? Залежить від того, з чим ми закінчимо цю війну, — відповів Білецький.

Наостанок ведуча спробувала з’ясувати, чи вже почався у країні політичний процес. Виглядає так, що поки ні.

— Останні тижні-місяці вас ніхто не запрошував у свої умовні штаби? — спитала вона.

— Слава Богу, ні. Я відразу через вас відмовлюся. Поки я ношу форму, я військовий, — відповів гість.

Ну й добре, бо щось поки не до політичних баталій.