Світова премʼєра проєкту відбулася в програмі «Двотижневик режисерів» цьогорічного Каннського кінофестивалю. На 22 фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA фільм брав участь у конкурсі Docu/Україна.

Назву фільму його автори пояснюють так: мілітантропос (лат. «milit» — воїн; гр. «antropos» — людина) — сутність, якої набуває людина, вступаючи у стан війни. Цей граничний досвід вимагає постійної індивідуальної та колективної трансформації. Тому в ситуації потрясіння мілітантропос обирає війну як єдину можливість, аби продовжувати існувати.

Фільм не має поділу на глави, натомість його частини відділені певними сентенціями, білим по чорному:

• «Мілітантропос вирішує прийняти війну як єдиний спосіб існування. Цей невпинний досвід задає постійну трансформацію окремих людей і суспільства в цілому».
• «Мілітантропос стикається зі смертю як із реальністю власного неіснування. Мілітантропос повертає собі відчуття себе, змінюючи сам порядок існування».

Ці фрази не мають прямого звʼязку з подіями на екрані — радше додають певної концептуальності. Співрежисер(к)и зумисно притлумлюють індивідуальне авторство. Але все одно відчувається, що, наприклад, тривожні хмари, дим пожежі, чорні як попіл птахи, люди, що дивляться на полумʼя, якого ми до певної миті не бачимо — це Горлова; що сцени з підлітками, які безтурботно граються на розбитому мості на тлі приголомшливого смеркання, — це Сміт; що серйозні чоловіки у формі й без, що купаються в річці, їдуть на позиції, і все це посеред розкішної та невинної природи з квітами та повнею в небі — це Мозговий.

• Читайте також: Медитація на тему війни. Якою її змальовують автори стрічки «Мілітантропос», котру показали на Каннському кінофестивалі

Та все ж, дійсно, в цьому випадку стилістичні відмінності несуттєві. Аліна, Єлизавета, Семен разом занурюються в краєвид війни, не пропускаючи важливі подробиці.

Залізнична станція з переповненою зоною відправлення і безлюдною платформою для прибуття. Сімейні фото лежать на уламках будинку, щойно розтрощеного російською ракетою. Фотокореспонденти цілим загоном оточують утомлену бабусю з «кравчучкою», аби зробити вдалий кадр. Розлючений чоловʼяга навідріз відмовляється евакуюватися з Києва до Львова — бо його дім тут, навіть якщо будинок згорів. Спаплюжена пасіка. Підвал у Ягідному з іменами загиблих під час окупації. Тремтячі руки солдата в бліндажі.

І з другого боку: сапер кумедно жене гусей, обстежуючи село з міношукачем. Фольк-роковий ансамбль дає різдвяний концерт у вестибюлі Київського вокзалу. Дівчатка на квітучій галявині їдять полуницю, роздивляються  пістряву гусінь на руці. Фермер оре город поруч із великим уламком ракети. Хлопчаки граються в траншеях, мугикають «Козацькому роду нема переводу». Військовий читає вірші на позиціях: «Я думаю про тебе…. Ми будемо разом, якщо ти будеш одна». Інші вояки дружно дивляться футбольний матч Франція — Марокко. Літні селянки співають «Галю молодую». Хазяйка розтоплює пічку шматками пороху.

Нема головних героїв, але є наскрізні мотиви: вокзали й прощання, свійські тварини, яким дістається найбільше — собаки й корови, діти в іграх і втечах, військові на позиціях і на дозвіллі, ліси мирні й прострілювані, повня на небі, робота на землі, руїни й дим, вогонь і вода, сліди окупації та, як дорогоцінність, мирне повсякдення. Все це — в бездоганному візуальному виконанні: оператори фільму — справжні майстри(ні) В’ячеслав Цвєтков, Кристина Лізогуб, Денис Мельник; варто також згадати роботу Михайла Закутського зі звуком — він організував акустичний простір «Мілітантропоса» таким чином, що природні чи міські шуми наче існують за особливою партитурою. Деякі моменти інакше як сугестивними не назвеш: коли в майже повній темряві, підсвіченій лише вогниками цигарок, боєць ЗСУ згадує свій досвід моряка: «На вахті стоїш в океані, пустота. І пливеш у цій тиші». Наступний кадр — таємничий нічний ліс через тепловізор. Щось, що за межами людськості. Важливий момент для розуміння фільму.

Адже «Мілітантропос» не є дослідженням. Автор(к)и показали не антропологію (хоча, можливо, і прагнули цього), а метафізику війни. Війна як те, що перевищує раціональне розуміння, як вторгнення некерованої порожнечі в життя, в природу.

І дух людей, що не дають цій порожнечі розростися.