На телеканалі «1+1 Україна» вийшов документальний фільм «Трибунал для Путіна», що продовжив цикл «ТСН. Особливий погляд» про світові події та процеси, що вплинули на Україну та перебіг російсько-української війни. Першим у цій серії став фільм спеціальної кореспондентки ТСН Ольги Кошеленко «Секретні файли Білого дому», який присвячений розвитку українсько-американських відносин.

Авторкою наступної стрічки «Трибунал для Путіна» є спеціальна кореспондентка ТСН Наталія Ярмола. Цього разу ТСН дослідила перспективи суду над військово-політичною верхівкою Росії за розв’язування війни в України. У міжнародному кримінальному праві за це відповідає стаття «злочин агресії» (або «злочин проти миру»), яка є найважчою серед усіх. Єдиний раз статтю використовували в 1945 році під час судових процесів над верхівкою країн «Осі». Але сьогодні Україна наполягає саме на цьому обвинуваченні, адже всіх інших воєнних злочинів — викрадення дітей, страт полонених, бомбардування лікарень, житлових будинків і електростанцій — не сталося б, якби Путін і його найближче коло не ухвалили рішення вдертися на територію нашої держави.

Авторка фільму Наталія Ярмола

В Україні фразу «Трибунал для Путіна», на жаль, часто сприймають як мем. Хтось із самого початку не вірив, що диктатора можна викурити з його бункера, щоб посадити на лаву підсудних, а хтось із часом розчарувався в спроможності міжнародної спільноти покарати злочинця. Адже маємо сумний прецедент з ордером Міжнародного кримінального суду (МКС), що зобов’язує арештувати очільника Кремля як підозрюваного у викраденні українських дітей, але який досі ніхто не виконав. Путін демонстративно відвідав декілька країн, де його мали б заарештувати, але, навпаки, приймали як дорогого гостя.

І якщо у 2023 році це були країни, які або не підписали Римський статут Міжнародного кримінального суду, або не ратифікували його, тобто мали формальне право вдавати з себе дурнів, то в цьому році очільник Кремля завітав до Монголії, яка є повноцінним членом МКС. Центральноазійська сусідка Росії, попри всі міжнародні зобов’язання, теж проігнорувала вимоги МКС. На цьому тлі перспективи покарання Путіна за найсуворішою в міжнародному праві статтею стали виглядати зовсім примарно.  «Трибунал для Путіна» повертає віру в те, що це можливо.

Кадр із фільму

Фільм триває близько години та має всі складові добротного документального проєкту: архівні кадри, власні зйомки з місця подій (Наталія Ярмола відвідала, зокрема, Гаагу, Берлін, Мюнхен, Нюрнберг, меморіальний комплекс «Бухенвальд» тощо), а також інтерв’ю з експертами й очевидцями. Героїв у фільмі понад два десятки, але ефекту «балакучих голів» нема. В цьому допомагають і короткі синхрони, й динамічний монтаж, і зовсім різний антураж, на тлі якого відбувається спілкування журналістки з гостями.

Подекуди це рідкісні кадри, як от у випадку з інтерв’ю з українською прокуроркою Мирославою Красноборовою. Авторка зустрілася з нею в закритій кімнаті для переговорів Євроюсту в Гаазі. В липні 2023 року тут почав роботу Міжнародний центр переслідування злочину агресії в Україні, що збирає докази для трибуналу.

Прокурорка Мирослава Красноборова

На середину грудня зафіксовано понад 140 тисяч злочинів, що їх скоїла Росія на території України. Але авторка побудувала всю історію на одному випадку. Йдеться про ракетну атаку на житловий будинок у Дніпрі 14 січня 2023 року. Тоді загинули 46 людей, із них 6 дітей. На прикладі цього злочину Наталія Ярмола показала, як ідентифікують жертв, з’ясовують особи виконавців злочину, збирають докази його навмисного скоєння тощо. Це емоційно важкі вставки, адже фільм містить архівні кадри зруйнованого будинку й евакуації поранених відразу після влучання й інтерв’ю з декількома учасниками подій, які втратили близьких. Зокрема з Катериною Зеленською, дівчиною з порушенням слуху, яка не могла покликати на допомогу та провела під завалами будинку 20 годин. Її чоловік і річний син загинули.

Архівні кадри порятунку Катерини зі зруйнованого російською ракетою будинку в Дніпрі

Докладна розповідь про Дніпро в контексті теми про трибунал не виглядає зайвою. Люди зазвичай слабко реагують на абстрактну й узагальнену інформацію. Натомість конкретна подія з іменами жертв та подробицями закарбовується в пам’яті ледь не на завжди. Подробиць у фільмі рівно стільки, щоб не залишити глядачів байдужими, але й не перетнути межу, де можна їх травмувати. Втім, про всяк випадок на початку титри попередили, що «проєкт містить кадри, які можуть шокувати дітей і людей із вразливою психікою».

«Дніпровська трагедія — пазл у справі століття, а може, і всієї історії людства досі», — каже авторка. Доволі гучна фраза насправді має реальне підґрунтя. Процес проти керівної верхівки Росії, ініційований Україною, не має аналогів в історії. Країна-агресорка є постійною членкинею Ради безпеки ООН, що дає їй право вето на створення трибуналу. Тому був знайдений інший механізм — на основі двостороннього договору України з Радою Європи, звідки Росія вийшла в березні 2022 року.

«Трибуналу, створеного таким чином, ще ніколи не було. Але і такої агресії ніколи не було», — каже посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Антон Кориневич.

Посол МЗС Антон Кориневич

До того ж досі жодна країна не готувалася до суду під час війни, як це зараз робить Україна.

«Завжди є виклики та труднощі в притягненні до відповідальності. Це складно зробити після конфлікту, і ще складніше, коли він триває. У певному сенсі це неможливо. Проте Україна досягла великих успіхів у цій сфері», — пояснив виконавчий директор міжнародної асоціації юристів Марк Еліс.

Але головною темою фільму насправді є не суд над Путіним і його поплічниками. Наталія Ярмола розмірковує про наслідки, до яких призводить непокаране зло. Вона згадує про злочини радянських солдатів у Європі, зокрема, мародерство та масове зґвалтування жінок, а також співпрацю Сталіна з гітлерівською Німеччиною напередодні Другої світової. На Нюрнберзькому процесі Радянському Союзу вдалося уникнути будь-якої відповідальності за воєнні злочини, адже союзники побоювалися війни вже в таборі переможців. І надалі Захід дотримувався цієї ж політики.

«Ще наприкінці 1980-х було кілька засідань Народного Руху України, де говорилося про потребу Нюрнберга-2. Але на Заході дуже застерігали нас від цього. Казали, що зараз світ інакший і закликали будувати Україну “з чистого аркуша”. Начебто це буде краще, ніж порпатися у минулому. Але за цим стояв страх. Так, вдалося уникнути великої крові тоді, але не вдалося тепер», — каже український правозахисник Мирослав Маринович.

Правозахисник Мирослав Маринович

Уся російсько-українська війна виглядає як збірка незасвоєних уроків людства. Наразі з’явився шанс виправити давні помилки, і, цілком імовірно, він останній. Адже безкарність щодо Росії загрожує всьому світовому порядку. Герої фільму «Трибунал для Путіна» це добре розуміють. Але чи є їхня думка панівною на Заході, досі неясно.