«Уперше в житті у мене така подорож», — з деяким подивом каже літня жінка. Разом із хворими, самотніми й незрячими бабусями й дідусями вона після термінової евакуації сідає в потяг, що має вивезти їх із зони бойових дій у безпечне місце. «Головне, щоб ця подорож була не останньою», — відповідають попутники. «Скільки Бог призначив, стільки й проживемо — філософствує інший пасажир. — Я помирав 9 разів».

Новий фільм Юрія Речинського Dear Beautiful Beloved («Дорогі прекрасні кохані») — це три паралельні оповіді. Перша починається на прифронтовій території, звідки британські волонтери Елізабет і Джон мікроавтобусом вивозять літніх і маломобільних людей.

Кадр фільму «Дорогі прекрасні кохані»

Друга теж стартує неподалік від «нуля»; герої цього сюжету — волонтери, що вивозять тіла загиблих захисників України. Нарешті, третя історія — про матерів із дітьми, яких війна змусила терміново виїхати за кордон.

Юрій Речинський народився у 1986 році. Навчався в Київському політехнічному інституті, далі вступив до КНУКТіТ імені Карпенка-Карого, але через пів року покинув навчання. Його перший фільм «Хворісукалюди» — документальна драма про безпритульних наркоманів — отримав нагороди на фестивалях у Канаді, Франції, Англії, Польщі, Австрії.

Кадр фільму «Дорогі прекрасні кохані»

Світова прем’єра повнометражного ігрового дебюту Речинського «Січень — березень» (міжнародна назва Ugly, спільне виробництво України й Австрії) відбулася на Роттердамському фестивалі. Продюсером фільму виступив австрійський режисер Ульріх Зайдль, операторами — номінанти «Оскара» Вольфганг Талер і його син Себастіан, а одну з головних жіночих ролей зіграла зірка фільмів Зайдля Марія Ґофштеттер.

У новій картині Речинський не зосереджується на єдиному протагоністі, уникає він і будь-яких коментарів. У тому й немає потреби, адже всі персонажі — й бабусі у шпиталі перед подальшим відправленням, і волонтери в кабіні фургона з написом «200», і розгублені матері на угорському вокзалі — виразні самі по собі. Достатньо просто уважно слухати й помічати важливе. «Дорогі прекрасні кохані» належить до того типу фільмів, у яких автори, максимально усунувшись від подій, просто фіксують їхній плин, організовуючи історії вже за монтажним столом. Однак відмінність роботи Речинського — в тому рівні драматизму, який нечасто зустрінеш у його колег-документалістів.

Кадр фільму «Дорогі прекрасні кохані»

Режисер показує те, від чого інші воліють відвертатися — наприклад, підготовку тіла загиблого воїна в морзі до похорону, першу реакцію рідних, що бачать його в труні. Речинський не відвертається від страждань, хвороб, каліцтв, смертей — це притаманно всім його фільмам. Звісно, виникає питання, наскільки це етично саме в нашій ситуації, чи не тяжіє така стилістика до атракціону афектів.

Але, власне, такою війна і є. Повною болю, крові й бруду, змушеної самотності та втрати орієнтирів для одних, постійної смертельної небезпеки для інших. Речинський показує це з відвертою прямотою — можливо, радше для західної авдиторії, на яку значною мірою розрахований фільм. Вражає, але лишає надію наприкінці: колискову, що мати співає своїй малій дитині. Простий і світлий мотив майбутнього.

Титульне фото: кадр фільму «Дорогі прекрасні кохані»