«Детектор медіа» починає огляд спеціальних проєктів, створених українськими телеканалами та іншими медіа до тридцятої річниці проголошення Незалежності України. Перший матеріал присвячений циклу «Україна 30» каналу новин «24». Далі буде.

У телевізійному контенті «під Незалежність» заплутатися просто. Не зробити глядачам пропозицію з нагоди тридцятої річниці Незалежності — не поважати себе. Навіть вороже налаштовані до України канали, великі й маленькі, головне політичне свято держави ігнорувати не мають права, якщо не хочуть продемонструвати професійну непридатність та неспроможність свого менеджменту. Отже проєкти-клони знімаються за принципом «хіба хочеш — мусиш».

Слово «клони» вжите без наміру знецінити роботу творчих груп. Тим більше не маю жодного сумніву: кругла дата вимагає ретельнішого підходу. І проєкти з нагоди тридцятої річниці здобуття (а хтось виправляє — відновлення, натякаючи на Українську народну республіку) Незалежності повинні бути в кожному ефірі обов`язково. Але слово «обов'язково» в жодному разі не означає «формально».

Справедливість вимагає зазначити: спецпроєкти формату «нам З0 років» робляться не на «відчепися». Великі медіагрупи виділяють щедрі бюджети. Інформаційні канали в темі не плавають та компетентні. Проблема в одноманітності наповнення. Абсолютно всі проєкти наводять фокус на одні й ті самі вікопомні, знакові для того чи іншого року чи етапу події. Навіть попри різницю в оцінках та доволі широкий діапазон запрошених до того чи іншого проєкту експертів / спікерів ці підсумки звужують, стандартизують тридцять років нашого з вами життя.

Пропонувати плюс-мінус однаковий подієвий ряд означає приблизно те саме, що пропонувати для типового святкового банкету типове меню. На весілля — типового тамаду з передбачуваним віночком жартів та анекдотів. На дитяче свято — типового аніматора зі сталим переліком конкурсів. Хіба що один спершу запропонує біг у мішках, а потім — угадувати фанти із зав’язаними очима, а його колега — навпаки.

Страх, або краще сказати — відсутність бажання зайти за прапорці й учергове репрезентувати певний рік із тридцяти минулих певним сталим переліком подій та фактів особливо помітний у проєктах, близьких до формату інформаційного мовлення. Мова про канал новин «24», але схожу характеристику можна дати програмам схожих за форматом каналів. 26 липня на каналі «24» стартував тридцятисерійний цикл «Україна 30».

Кожна чергова серія відповідає кожному черговому року, що логічно й зрозуміло. Проте стандартний хронометраж у 22 хвилини значно обмежує авторам поле для маневру. Ну не влізе все варте уваги в таке прокрустове ложе. Проговорювати події скоромовкою, без аналізу, теж не годиться, адже не календар переповідається. Краще зосередитися на найважливішому.

Ось тут і є згадана вище пастка. «Найважливіше» медіа вже давно визначили. Бо що таке рік 1991-й? Акт проголошення Незалежності, перші вибори, розвал СРСР. Рік 1995-й— це бійка під час похорон патріарха Володимира. Рік 1997-й — Каденюк полетів у космос. Рік 2004-й — Помаранчева революція. І так далі, всі згадують одне й те саме з року в рік.

До честі авторів «України 30», вони не полінувалися підшукати в архіві каналу не лише оригінальне, ексклюзивне, нечасто тиражоване відео, а й цікаві синхрони, які просто так не знайдеш у пошуковій системі. Також вартий похвали ретельний підхід до розповіді про кожну обрану подію. Звична, відома історія подається об'ємно, навіть із вкрапленнями аналітики. Проте бажання виглядати ще солідніше й щоразу занурювати Україну в глобальний, загальносвітовий контекст грає проти проєкту в цілому й кожної серії зокрема.

Зрозуміла мета творців «України 30» вкласти найважливіше, що сталося в Україні та світі кожного окремого року. Проте обмежений хронометраж робить подібні спроби не зовсім зрозумілими. Наприклад, початок першої серії. Ведучий говорить про фільми «Термінатор 2» і «Мовчання ягнят», групу «Нірвана», початок ери цифрових технологій. Затим промовляє дивну фразу: «Але все це минало повз пересічного українця». Звідси питання: якщо це та інше минало пересічного українця, а проєкт називається не «Україна і світ», а «Україна 30», для чого витрачати на таку інформацію дорогоцінний час?

Гаразд, скажете ви, це цікаво і так чи інакше ми це пережили. Ну ходили ж ми у відеосалон, аби за карбованець переглянути піратську копію другого «Термінатора 2»! Справді, нашу країну не обійшов жоден із світових трендів, ми стежили й далі стежимо за кожною цікавинкою, процес нормальний. Тільки ж під таким кутом жодна із серій не ілюструється й не переповідається. Звісно, варто згадати про теракти в Бостоні й загострення в Сирії 2013 року, вибух на Фукусімі 2012-го чи відкриття хмарочосу Бурж Халіфа в Дубаї в 2010-му. Адже цими та іншими подіями жив світ, їх показували в новинах, у тому числі, напевно, й канал «24». Проте цей підхід десь більше, десь менше, але все одно розбігається декларованим наміром показати, як тридцять років прожила саме Україна. Чим жила наша держава. Що цікавило нас і чому.

Може здатися, що тут звучить заклик до самоізоляції. Насправді хочеться більше знати про події, явища та факти із власного життя. Причому побачити й почути про те і про тих, про кого і про що зазвичай говорять і показують мало. Оперувати звичним, сто разів проговореним, — штука нехитра. Тож коли пропонується згадати все, хочеться згадати значно більше. Всього все одно не розкажеш. Та в умовах обмеженого хронометражу краще пожертвувати важливим для світу, але не для пересічного українця.

Неігровий серіал «Україна 30» має вертикальну структуру і дві наскрізні горизонтальні лінії. Одна — політична. Автори ретельно переповідають шлях кожного українського президента й кількох вагомих політичних персон, серед яких Юлія Тимошенко, Павло Лазаренко, Віктор Медведчук, Юрій Луценко та інші. Друга — чомусь спортивна, точніше — футбольна. Футболу в тридцяти роках нашої країни за версією проєкту так багато, що складається враження: гру мільйонів придумали в Україні. Окремі матчі розбираються так детально, неначе від їхнього результату залежала доля країни в певний рік. Натомість іншим сферам приділяється в рази менше уваги. Хоча цікавого, пізнавального й сенсотворчого щороку можна знайти, а не притягнути за вуха.

У підсумку маємо справді потрібний проєкт, який фіксує, навіть цементує певні віхи українського життя. Робить згадані факти, скажемо так, класичними з точки зору новітньої української історії. Відтак перенести фокус із звичного на небанальне бажання в авторів проєкту вочевидь не виникло.

Фото: канал новин «24»