Дев’ятий епізод документального серіалу «Спалах» оповідає не так про нову танцювальну культуру в Україні, як про танці як важливий для українців шар масової культури. Причому ризикну порівняти їх із футболом.

Не всякий футбольний уболівальник — активний гравець. Швидше навпаки: спортсменів, тим більше аматорів серед мільйонів глядачів футболу в Україні в рази менше. Проте футбольні трансляції мають стабільний рейтинг як видовище й активно обговорюються за пивом як під час перегляду, так і потім, до наступного показу. Загалом футбол уже давно перетворився зі звичайної спортивної гри на недешеве видовище, яке має своїх «зірок», і ці «зірки» потрапляють до новин і телесюжетів численних світських хронік. Отже, футбол чимдалі більше набуває ознак шоубізнесу.

За аналогією, танці в Україні так само зайшли на територію шоубізу з десятків мільйонів телеекранів. Це визнають спікери «танцювального» «Спалаху», зокрема відомі, медійні хореографи Раду Поклітару та Олена Коляденко. Як оглядач телеконтенту з більш як п’ятнадцятирічним стажем готовий підтвердити правоту їхніх тверджень. Бо спалах моди на танці відбувся в нашій країні лише на два роки пізніше, ніж у Європі, завдяки «Танцям із зірками» — телевізійному шоу, що стартувало в ефірі «1+1» у жовтні 2006 року. А започаткували формат на ВВС 2004-го, після успіху продали у 16 країн світу, наша винятком не була.

Перші «Танці з зірками» запам’яталися, окрім оригінальних танцювальних номерів, появою на телебаченні абсолютно нової зірки, без лапок, Влада Ями. З партнера Наталі Могилевської танцівник стрімко перетворився на абсолютно самодостатню персону, і тепер по праву вважається одним із «танцювальних» облич українського шоубізнесу. Також перший сезон зробив тріумфатором Володимира Зеленського, тоді ще актора-коміка. Глядачі віддали перевагу парі Зеленський — Шоптенко, чим відправили на друге місце пару Могилевська — Яма. Але вже наступного дня, за словами самої Наталі Могилевської, вона почала репетицію шоупрограми з балетом Олени Коляденко «Freedom». Нарешті, мегазіркою став балетмейстер Григорій Чапкіс, бо після його участі в «Танцях із зірками» мода на танці принесла його школі величезну кількість нових учнів.

І не лише його — школи танців почали рости в Україні, мов гриби після дощу. А шоу «Танцюють всі» на СТБ остаточно закріпила за танцювальними проєктами лідерство в ефірах. Кожна медіагрупа, яка себе поважає і дбає про рейтинги, почала вигадувати формати з танцювальними елементами. Ну, а школи танців, своєю чергою, почали постачати для цих шоу масовку.

Якщо слухати спікерів «Спалаху», напрошується висновок: їм саме такий підхід до танців, саме така трансформація танцювальної культури не дуже подобається. Хоча Влад Яма обмовляється: навіть заробітчанство в Україні не таке, як за її межами. Для прикладу, каже він, наш танцівник заробляє на шоу до 500 доларів на місяць, а десь у Китаї — в чотири рази більше. Хореограф Анатолій Сачівко має трошки інше, можна сказати — радикальніше бачення танців у різних проєктах. На його переконання, треба не повторюватися, не наслідувати формати, не танцювати так, як скажуть, а більше фантазувати й імпровізувати. Мусить відбутися зворотна трансформація: від шоубізнесу знову до культури.

Чи можливо таке в епоху, коли масовий глядач вимагає розваг? Не знаю. Самі учасники «Спалаху» теж не готові сказати. Натомість визнають: якщо донедавна в нічних клубах відвідувачам пропонували танцювальні програми на годину-півтори із залученням групи артистів, то нині їх скорочують до кількох чоловіків та жінок із красивими тілами та обмежують простір для артиста. Танці почали продавати секс, а на території сексу чужі не ходять.

Хоча нічні клуби і сцени з пілонами — фінал епізоду. Дуже цікаво було дивитися й слухати початок, коли пан Поклітару згадує не лише свою, а й мою радянську молодість. Танцями я не займався, проте в моєму житті вони були. Й мали поділ на правильні й неправильні, «чисті» та «брудні». До перших належали бальні та українські народні, й танцюююча пара була неодмінним елементом будь-якого шкільного дійства, починаючи від першого дзвоника. Про гуртки при Палаці піонерів та ледь не при кожній школі взагалі мовчу.

«Брудними танцями» вважалося все, що нагадувало брейк-данс. Ним цікавилося чимало однокласників, і якось одного разу при школі влаштували неофіційний брейківський тренінг. Вела його професійна спортсменка, швидко здобула авторитет серед найзавзятіших шкільних хуліганів. Директору це не сподобалося, і він офіційно заборонив у школі танці, які й без нього не дозволяла радянська пропаганда. Ну, а мені, дописувачу міськрайонної газети, не вдалося опублікувати допис про заборону брейк-дансу, чим не виправдав надії шкільних хуліганів, та обійшлося без репресій.

Йдеться про те, що, як зазвичай на пострадянському просторі, активно почало спалахувати раніше заборонене. А те, що дозволяли, відступало на маргінеси. Зокрема, у «Спалаху» звучить сум із приводу еміграції великої кількості артистів ансамблю імені Вірського. Легендарним гопаком ще можна вразити світ, проте в Україні ця культура вважається вчорашнім днем. Бальні танці поволі перестають вважатися чимось сучасним, хоча у школі мого сина старшокласників учили вальсу цілий рік, аби станцювали на випускному. Втрутився ковід, випускного не відбулося, вальсування виявилося марним витрачанням часу. Не знаю, чи хтось шкодує. Проте гопак і вальс усе ж таки продаються значно гірше, ніж брейк та інші танці з елементами акробатики й гімнастики. На те вони нові часи.

Фото: YouTube