8 лютого на своїй сторінці в Facebook співзасновниця та головна редакторка інтерет-видання «Читомо» Оксана Хмельовська поділилася враженнями від кількості відгуків на пропозицію роботи. Для кращого розуміння пропонованої теми подаю фрагмент допису без скорочень. Отже, пряма мова:

«Минулого тижня виставили ми на Читомо вакансію на редактора/ку новинної стрічки. Вирішили нічого не прикрашати, і писати, як є: грошей небагато, але ми хочемо, щоб ви якісно працювали 40% вашого робочого часу. Вирішили відсікти претендентів наявністю тестових завдань (2 новини (одна англомовна) й один інформаційний запит), мотиваційного листа. І геть не сподівалися, що прийде 121 (!) відгук на вакансію. Буквально 90% претендентів виконали всі завдання. Мотиваційні листи – пісня, усі люблять читати змалку, ходили до бібліотек, працювали продавцем у книжковому магазині або волонтером на Форумі видавців. Для 60% -- це робота мрії».

Загалом можна порадіти, що в Україні таки існує пласт читаючих людей попри статистику про поступову втрату інтересу до читання книжок. Проте око зачепилося ось за це: «У 20% є власні книжкові блоги, телеграмканали або навіть книжкові рубрики у ЗМІ». І не лишив без уваги красномовний та частково правильний висновок: «Думаю, чи не пов’язано це з плачевною ситуацією на ринку ЗМІ й скороченнями робочих місць на книговидавничому ринку».

Чому пані Хмельовська права частково? Тому, що український книговидавничий ринок за весь час свого існування ніколи або майже ніколи не цікавив ЗМІ. А отже, редакції книжкових видавництв або скорочували, або – навіть не передбачали таку посаду, як піарник. Ба більше. Відділи з книжкового PR існували й були активними свого часу лише у тих редакціях, які були «дочками» відомих російський видавничих домів. Насамперед мова про «ЕКСМО» і «АСТ». Згадані відділи дбали про інформаційний супровід винятково російських авторів/авторок. Та/або – книжкових новинок, випущених у Росії, і тут громадянство автора не грало ролі.

Інформаційний та культурний простори, які вважалися так званими «спільними», а по факту – російськими, був для книговидавничого ринку другої половини 2000-них – першої третини 2010-тих дуже комфортним. Особливих зусиль для просування продукту докладати не треба. На російську літературну «зірку» все одно чекали в Україні нетерпляче. Для неї завжди були місця в ефірах, переважно ранкових, розвороти в друкованих ЗМІ. Прізвище збирало перегляди в інтернет-виданнях, капіталізуючи їх.

Натомість автори та оглядачі українських, особливо – україномовних видань лишалися маргіналізованими. Й мусили дбати про себе та своє просування самі. Видавець жодним чином не вкладався в просування автора, на що чулося й досі чується чимало нарікань. Єдине – автору могли оплатити дорогу задля участі в великих книжкових форумах. І то – по Україні. Про готель, добові, а тим більше – про гонорар за виступ у більшості випадків не йшлося. Розмови про оплату праці взагалі непозбувно бентежили та навіть дратували й ображали.

Таким чином, більше сотні резюме на пропозицію від «Читомо» пишуть не скорочені працівники видавництв. Бо, повторюся, їх не могли скоротити з посад, яких давно не передбачено. Натомість про плачевну ситуацію на ринку українських ЗМІ підмічено правильно. Адже з телевізійних ефірів зникли навіть ті нечисельні майданчики, котрі розповідали про книжку та автора.

Найбільше таких було в ефірі «UA:Першого». Але останній випуск програми Євгена Стасіневича «Букоголіки» датується 2019-тим роком. При тому, що прожив він у ефірі неповний рік, стартувавши в квітні 2018-го. І хоча згадане «Читомо» анонсувало продовження й навіть третій сезон, не так сталося, як гадалося. Чи помітив глядач «втрату бійця»? Питання більше до глядача. Тим більше, що інша книжкова програма – «Книга. Ua» - припинила вихід ще раніше, 2017-того. Між іншим, одним із її ведучих свого часу був Борислав Береза, тепер відомий політик.

Складно згадати, де ще, крім «UA:Першого», системно виходили подібні проекти. Сумно, але доведеться визнати – це не формат «Світське життя», бо українські книжники світським життям не живуть. Принаймні, тим, яке показує в своїх програмах Катя Осадча. Але разом із книжковими кудись зникли й спеціалізовані проекти про кіно. Невже й кіно перестало бути рейтинговим?

Тож нема нічого дивного, що кіномани й книголюби пішли в інтернет. Їх уже не задовольняє навіть співпраця з спеціалізованими майданчиками. Освоївши YuTube, вони відкривають, як було сказано вище, власні канали. Які водночас є вже не замінниками, а повноцінними ЗМІ. Хоча, на відміну від кіновлогерів, яскраво виражених лідерів серед книжкових влогерів нема. Звісно, прочитавши це, згадані, хай неназвані влогери наввипередки почнуть мірятися лідерством. Читай – кількостями переглядів та підписників. І кожен почне обурено спростовувати твердження. Але YuTube лише на перший погляд виглядає простим, самодостатнім способом реалізації власного творчого потенціалу. Особливо якщо ви молода та амбітна людина з непереборним бажанням ділитися таємними, як вважаєте, знаннями.

Книжкові влогери потрапляють у замкнуте коло й ходять по ньому. Ось Анна, буктьюберка (є такий неофіційний термін) знайомить своїх глядачів із книжками, які не змогла дочитати до кінця. Отже, ці книжки, на її думку, погані. Втім, у іншому влозі авторка прочитані книги хвалить. Озвучені думки є не висновками експертки, з ними можна погоджуватися чи ні, проте впливати на читацький вибір панна Анна навряд зможе. Те саме скажемо про влогерку Дашу, яка не лає прочитані книжки, а хвалить. Інформація подана жваво – і так само не є для загалу дороговказом.

Схожі книжкові відеоогляди можна знайти тут, тут, або тут. Кому цікаво – більше книжкових влогів викладають ось у цій ФБ-спільноті. Але на загальний стан книговидавничої справи в Україні вони не впливають. Хоча справді намагаються заповнити інформаційний вакуум щодо книжкової справи в Україні. Відтак усе це більше нагадує хобі, зайняття себе у вільний час, аніж справді популярний, а отже – впливовий, здатний капіталізувати себе інформаційно-культурний контент.

Чи є можливість вийти на інший рівень? Є, й не єдина. Один із кроків описаний вище – запропонувати свій талант виданню з ширшою аудиторією. Й об`єднати зусилля. Інший крок цілком здатні зробити суб`єкти видавничої справи, залучивши буктьюберів до огляду найперше своєї продукції. З подальшим поширенням уже на своїх інтернет-майданчиках. Ще дієвіше повернути книжкові рубрики в телевізійні ефіри. Хто забув: свого часу таку вела на ICTV Юлія Мендель, чинна речниця президента Володимира Зеленського. А вищий пілотаж – залучити в медіа до популяризації книжкової справи відомих українців. Вони на даний момент можуть стати – й стануть – популярними буктьюберами.

Фото: hromadske