Телеканал ICTV випустив пілот мінісеріалу «Найкращий сищик», знятого за мотивами книжок Владислава Івченка та Юрія Камаєва. Проєкт прагнуть позиціювати як історію про «українського Шерлока Голмса». Виробництво пілотної серії у 2019 році підтримав Український культурний фонд, надавши 9,9 млн грн виробнику — Vaverka Production із групи StarLightMedia. «Детектор медіа» вже публікував відгук на телепрем’єру нашого постійного автора, письменника та сценариста Андрія Кокотюхи. Нині пропонуємо рецензію кінооглядача Романа Губи.

Двадцяте століття починається. Неспокійні часи настали в Роменському повіті Полтавської губернії. Буває, що і стріляють серед білого дня — імперією бродять банди. А ось цього разу грабіжники винесли гроші та закладені речі з банку. Навіть не через двері зайшли, просто зламали стіну вночі, наче картон. Але на поліцію надії немає — її роз'їдає корупція. Лише один чоловік може допомогти та відшукати злодіїв — колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора. У нього чимало заслуг із минулих часів, але він залишив службу, купив хутір і намагається вести тихе життя у провінції, та спокійно жити в нього не виходить. Проте схоже, що й Підіпригора не готовий відпочивати.

Такою є зав’язка першого епізоду пригод «Найкращого сищика» з очікуваних восьми, які канал обіцяв представити у 2021 році. Час показу інших серій поки що невідомий.

Наразі схоже, що автори серіалу обрали схему: одна серія — одна справа з десятків розслідувань Івана Карповича, які вже складають цикл із семи книг і схоже, що автор — Владислав Івченко — зупинятися не збирається.

«Найкращий сищик» не претендує на реалістичність зображення подій. Це костюмований ретропроєкт, своєрідна фантазія на тему. Іван Карпович — молодий відставник, із модним «андеркатом» та вусами. Такий собі «денді», але у вишиваній сорочці. Ця роль дісталася Дмитру Рибалевському, актору театру Франка. Найближчого друга та біографа детектива, графа Осика-Маєвського грає Назар Задніпровський, також актор театру Франка, відомий широкому колу глядачів за серією фільмів «Скажене весілля». Місцевий Джон Ватсон — комічний персонаж, на його долю припадає більшість гумору в серіалі, хоча незграба-граф подекуди може й допомогти розслідуванню. Екранна пара є вдалою, хоч подекуди персонаж Задніпровського може дратувати, надто вже карикатурно він виглядає зі своїми масними жартами. Хоча знов ж таки — гротескний стиль серіалу це дозволяє.

Але все ж детективом «Сищика» можна назвати з певною натяжкою, це швидше пригодницький серіал у ретросеттингу, який не позбавлений певної частки театральності — що найперше виявляється в мові героїв. Є тут і екшен-сцени, цілком пристойні для телевізійного формату, бійки, перестрілки — навряд ви будете дивитися серіал заради них, але вони присутні. Але не вистачає самого процесу розслідування, пошуку відповідей на загадки. Підіпригора не працює за якимось «дедуктивним методом», частіше йому просто щастить на пригоди та на неочікувані «прозріння» у розкритті злочину. Комедійна складова серіалу домінує над детективною, розсмішити «Сищик» може, а от чекати заплутаного сюжету — точно не варто. Проте, чи треба це записувати до вад серіалу — питання, адже жанр передбачає легкість.

Момент, який теоретично може викликати питання в глядачів та критиків — час, у якому відбувається дія серіалу. Але одразу хочеться заспокоїти тих, хто прагне відшукати тут ностальгію за часами Російської імперії. По-перше, ставитися до «Найкращого сищика» як до історичного документа не варто. По-друге, ніякого «хрусту французької булки» в серіалі немає. Ба на додаток, герой Рибалевського — не просто «нишпорка», як його звуть вороги, він до якоїсь міри протиставляє себе владі, наприклад, ставить на місце зажерливих поліцейських чи допомагає відбити з лап «правосуддя» несправедливо обвинуваченого. Та і зрештою він береться за справи, в яких на владу покладатися не можна, а йому — незалежному детективу — довіряють. Звісно, можна обурюватися самому факту існування Російської імперії в минулому столітті й перебуванні в ній сучасних українських земель — але невже це означає, що цю епоху слід оминати в телекіно?

За музику до серіалу відповідає гурт «Брати Гадюкіни» — і тут є питання, надто вже одна з музичних тем серіалу нагадує мелодію з мюзиклу «Ісус Христос — суперзірка». Ну що ж — Підіпригора теж зірка, принаймні в Ромнах його всі знають, залишимо це на совісті творців.

А ось кого точно варто похвалити — то це всіх тих, хто створював одяг і декорації для серіалу. Сукні, костюми, капелюхи — художники з костюмів намагалися створити яскравий вигляд героїв — і в них це вийшло. Знову ж таки, йдеться не про відповідність історичним реаліям, а про фантазію авторів. Було б дивним критикувати костюмований проєкт за неавтентичність, не важливо, чи це українська «Кріпосна», чи популярні зараз «Бріджертони». На перше місце виходить емоція — ми сприймаємо місцеву версію Російської імперії як певну умовність, де, наприклад, усі герої говорять літературною українською мовою і нас це не дивує. Пілот серіалу знято в декораціях і на натурі, пластикові вікна та смарт-годинники в кадр не потрапляють, герої одягнені в ретрокостюми — цього достатньо.

«Найкращий сищик» виконує свою основну місію — розважає глядача. Це продукт свого часу, черговий результат пошуків українського телебачення — тепер на основі сучасної української літератури. Не факт, що його чекає успіх того ж «Спіймати Кайдаша» — пригоди Підіпригори легші й конкурують з іншими проєктами ICTV. Проте глядач знайде для себе, за що зачепитися, «Сищика» можна дивитися фоном чи, навпаки, дуже уважно розглядати афіші на стовпах у кадрі — творці серіалу тут постаралися. Та найважливіше, що пригоди Підіпригори відправляють глядача у простір, де можуть бути чесні детективи та цікаві історії. Останніх сьогодні не бракує, а от щодо перших — то це радше матеріал для української фантастики.

Фото: ICTV