«Великі Вуйки» — новий шістнадцятисерійний фільм «1+1». Це спінофф ситкому «Останній москаль», який виходив із 2015 року й мав феноменальний успіх — частку до 36 % в ефірі та мільйони переглядів на ютубі. «Вуйкам» — хоч канал уже й оголосив їх «найкращим прем’єрним комедійним серіалом осені» — таке й не снилося. Й не тільки тому, що в назві серіалу немає чарівного слова «москаль».

Серіал анонсували як неймовірні пригоди гуцулів у Києві. Не надто оригінально, щиро кажучи. Було вже чимало кіноісторій про «провінціалів у Парижі», «селюків у Беверлі-гілз» і так далі. Глядачі сподіваються побачити вже знайомий конфлікт, із якого симпатичні провінціали неодмінно вийдуть переможцями…

І дарма. В серіалі «Великі Вуйки» немає стрижневого конфлікту, на якому тримається драматургія будь-якого серіалу. Конфлікти є, але локальні й не варті уваги. Точніше, це навіть не конфлікти, а розіграні акторами сценки-анекдоти з репертуару «Шоу Юри» й «Ліги сміху».

В історії українських ситкомів і скетчкомів є чимало як відверто халтурних, зроблених «на коліні», так і цілком пристойних, хоч і недорогих. Але, здається, ніколи ситком не був таким нудним. Треба було дуже постаратися, щоби талановиті та знані актори мусили викручуватись у кожній сцені, як вужі на пательні, аби витягти недолугий сценарій. Харизма Володимира Горянського, наприклад, — єдине, що врятувало актора від цілковитого провалу через недбалу роботу сценаристів і режисерів.

Сценаристів у «Вуйок» аж четверо: Микола Куцик, Ярослав Стень, Богдан Гациляк та Олексій Приходько. Режисери — Мітя Шмурак і Діма Маніфест, відомі за кліпами на пісні групи «С.К.А.Й» та Тарабарової. Як на мене, Міті з Дімою так і не вдалося, як анонсували «Плюси», «перенести з минулого досвіду чимало спецефектів і режисерських рішень, які мали надати проєкту свіже бачення». Але найбільше винні в провалі «Вуйок» усе ж сценаристи.

Вони, взявши за основу один із основних сюжетів класичної драматургії — похід героя по справедливість, — розмили головну мету персонажів безліччю непотрібних відгалужень. Замість реальних труднощів у боротьбі з бюрократами сценаристи зосередилися на зображенні їхньої непристосованості до життя в мегаполісі.

Тож із першої серії маємо класичну історію про крадіжку валізи голови великовуйківської делегації на київському залізничному вокзалі, а також стереотипний образ «старого міліціонера» у формі нового поліцейського включно з побоями та незаконними затриманнями. Потім у київській квартирі гуцули не можуть упоратися з унітазом, пробивають діру в сусідню квартиру, знищують лічильник води.

До Києва вуйки-гуцули приїжджають, аби підписати документи на будівництво дороги в міністра інфраструктури. З міністром їм щастить побачитися тричі, й урешті він підписує документи — не без допомоги каналу «1+1» (хвилинка піару для журналістів, які начебто розв’язують проблеми простих людей).

Між тим глядачам показують масу непотрібних і необов’язкових деталей, штучних діалогів, а також вводять у фільм зайвих героїнь — продавчиню Ірку та дружину гуцула Богдана Марійку, які вирушили до столиці, щоби стежити за чоловіками, й зупинились у київської подруги Оленки. Жінки з Великих Вуйок — героїні Наталії Корецької та Лілії Ребрик — у столиці не надто переймаються своїми гуцулами, а натомість влаштовують собі «римські канікули». Розігрують стереотипні анекдоти на тему «жінки в супермаркеті», «жінки на концерті Олега Винника» або «жінка лупцює суперницю».

Таке враження, що Юрій Горбунов, який був креативним продюсером і «Великих Вуйок», і повнометражної комедії «Скажене весілля», влаштував київські канікули для гуцулок лише для того, щоб дати змогу зіграти у спіноффі «Останнього москаля» ексцентричній парі зі «Скаженого весілля» — Інні Приходько й Араму Арзуманяну.

Якщо у «Скаженому весіллі» спеціально запрошеними зірками стали співаки Монатік, Потап і Олег Винник, то до «Великих Вуйок» залучили Надію Мейхер, Катерину Кухар, Фагота і Фоззі з «Танку на майдані Конго», Ігоря Ласточкіна, Дмитра Коляденка, Руслана Сенічкіна, Євгена Кота, Катерину Осадчу та навіть Михайла Поплавського в ролі міністра інфраструктури.

Зрештою, головний жах спіноффу «Останнього москаля» в тім, що «Великі Вуйки» стали не пригодами простодушних гуцулів у мегаполісі, як обіцяли сценаристи, режисери і продюсери, а банальною тусовкою столичних акторів і телеведучих. Дивно, що без Потапа з Настею, Монатіка й Винника. Такий собі грандіозний корпоратив для людей, яким потрібно світитись у телепродукті «1+1», але грати насправді немає чого. Але грають. Усі ж свої.