Другий сезон мультсеріалу «Книга-мандрівка» розпочався на однойменному ютуб-каналі 27 серпня. На цей момент вийшло шість випусків проєкту, який відкриває історію України не лише для дітей, але й для їхніх батьків, котрі не знали або ж призабули про видатних українців та історичні події, пов'язані з ними.

Другий сезон серіалу, на відміну від першого, стартував з космічною швидкістю, адже кожна наступна серія «Книги-мандрівки» змінює попередню буквально за день-два. Шалений темп виробництва зумовлено не лише кількістю серій у другому сезоні – 45 замість п'яти в першому – а й умовами гранту від Українського культурного фонду за сприяння USAID (Агентство США з міжнародного розвитку від американського народу, як це позначено в титрах серіалу). Згідно з ними команда аніматорів з креативної агенції Green Penguin Media (над проєктом працюють 80 авторів) має зробити 45 чотирихвилинних серій за чотири місяці. Про виклики процесу докладно пише керівниця проєкту Юлія Курова на своїй фесбук-сторінці.

Починаючи з 27 серпня автори «Книги-мандрівки» розповіли глядачам, як українці вигадали борщ у 12-му столітті, Іван Франко мучився в домовині несвободи, номінувавшись на Нобелівську премію, король Данило Галицький об'єднав Руські землі, українець Юрій Кондратюк (він же Олександр Шаргей) навчив американців, як можна долетіти на Місяць, як Котляревський писав «Енеїду» а Олександр Довженко – свій щоденник.

Прагнення подати українську історію так, щоби вразити абсолютно всіх поціновувачів цього унікального для України мультсеріалу – малих чи старих, професіоналів чи дилетантів, не кажучи вже про тих, хто завдяки «Книзі-мандрівці» вперше відкриває для себе багатющу культурно-історичну спадщину України – можна лише вітати. Що я й роблю з величезним задоволенням. Адже автори цього мультсеріалу вражають нестандартним підходом до кожної історії.

Найкреативнішою з них наразі можна назвати анімаційну інкарнацію Майкла Щура в третій серії другого сезону. Вона так і називається – «Майкл Щур про короля України». Творець «Телебачення Торонто» виступає тут у ролі такого собі руського блогера-літописця Майкла Прапращура, ведучи свої «стрими» з головних подій у Галицько-Волинському князівстві на початку 13-го століття. Вийшло дуже дотепно, інформативно й актуально – саме так, як це вміє робити Майкл Щур.

Запрошення відомих людей на озвучування мультів – одна зі складових успіху анімаційних фільмів у всьому світі. Україна в цьому сенсі не є винятком, адже маємо численні приклади, коли українського глядача на диснеївські мультфільми заманюють голосами зірок українського шоубізнесу, від Ольги Сумської до Остапа Ступки. У їхньому числі – Майкл Щур, який озвучив третій фільм франшизи «Нікчемний Я» ще два роки тому. Запросивши його до роботи над черговою серією «Книги-мандрівки», автори додали цій серії переглядів. А в шостій серії проекту Щоденник Олександра Довженка говорить голосом кінорежисера й актора Ахтема Сеітаблаєва.

Але, з іншого боку, в «Книзі-мандрівці» геть не все так райдужно. Перша серія другого сезону, «Як українці борщ винайшли», місцями просто ошелешує. Не знаю, з яких джерел черпали сценаристи, але їхня версія того, як з'явилася на світ кулінарна гордість українців, шокує.

Виявляється, невідомий київський князь у 12-му столітті вирішив побороти міжусобну боротьбу в Київській Русі, наказавши створити страву, яка б об'єднала українців. І вони таки зробили це, додавши в овочеву мішанку заквашені через дощ і хліб буряки.

Проте головне – що відбувалося все це тоді, коли, як каже закадровий голос, «на берегах Волги паслися самі лише дикі коні». Вони, може, й паслися, але до чого тут табличка «ще не Москва», під якою ті анімаційні коні пасуться в мульті? Адже, як не крути, «ще не Москва», так само, як і Москва реальна, на берегах Волги ніколи не стояла.

Зрозуміло, що автори хочуть підкреслити: українці як народ набагато старші від московитів. Але ж навіщо аргументувати цю тезу геть сумнівним географічним відкриттям?

Та й зі списком овочів аніматори першого випуску трохи схибили, намалювавши в перших кадрах епізоду помідори. Але ж томати, завезені з американського континенту до Європи в 1498 році, після відкриття Америки Христофором Колумбом, аж ніяк не могли рости в Київській Русі 12-го століття. А на теренах України в складі Російської імперії їх почали вживати в їжу не раніше століття 18-го.

Візьмімо для прикладу інший епізод. Коли неосвічений глядач, на якого, здається, й розраховано «Книгу-мандрівку», бачить назву другої серії сезону, «Нобелівська премія для Франка», він певен – видатний український письменник, перекладач і філософ таки отримав цю найпрестижнішу міжнародну відзнаку.

Однак Івана Франка навіть не змогли номінувати на премію Нобеля 1915 року, бо лист-подання до Нобелівського комітету надійшов тоді, коли питання про її лавреатів було вже вирішено. Наступного року Іван Франко помер, а небіжчикам Нобелівську премію не присуджують. Натомість у мульті «Нобелівська премія для Франка» про номінацію Івана Яковича на «Нобеля» згадують як про доконаний факт.

Мені дуже хочеться вірити словам керівниці проєкту «Книга-мандрівка» Юрії Курової, яка на своїй сторінці у фейсбуку запевняє: «Над проєктом працюють фактчекери, які ретельно вивіряють кожен кадр та кожну фразу». Але, здається, чи то жорсткий таймінг із визначеним дедлайном, чи то свідоме бажання говорити з глядачем мовою «факін отраслі» від нової влади зіграли з авторами «Книги-мандрівки» злий жарт. От чесно, я не розумію, навіщо в такому розкішному проєкті, як «Книга-мандрівка», треба фальсифікувати всім відомі історії.