9 травня телеканал «UA: Культура» показав прем'єру документального фільму Надії Грачової «Гібридна війна РФ у кіберпросторі проти України» (частини перша і друга). Після того його тричі показали на телеканалі «Еспресо» — 14, 15 й 16 червня.

Але тим, хто пропустив трансляцію цього документального фільму в ефірі, знайти його в інтернеті надзвичайно складно.

Може, тому, що гугл на запит про гібридну війну РФ проти України видає нескінченну кількість виключно наукових досліджень на тему, яка від 2014 року, коли РФ загарбала Крим, стала надзвичайно популярною.

Немає цього фільму й на головній фейсбук-сторінці продюсерського центру ForPost, що, як виявилося, тісно співпрацює з Міністерством інформаційної політики України, але замість усіляко пропагувати свій продукт на всіх платформах, фактично приховує його, лише анонсуючи вряди-годи дні й години показу фільму про кіберзагрозу з боку російського агресора щодо України на тих чи інших телеканалах.

Можливо, це справді політика МІП — розповсюджувати документальне кіно, зняте на замовлення відомства, виключно через свої структури, адже авторка цих рядків урешті-решт знайшла його на ютубі саме під шапкою МІП.

У титрах фільму Надії Грачової продюсерський центр ForPost не згадано взагалі. Хоча там є прізвище продюсера Олександра Дріза, який його очолює.

Я не збиралася аж так докладно описувати пошуки фільму Надії Грачової в інтернеті, якби не одна, але надзвичайно важлива обставина. Цей документальний фільм із громіздкою назвою конче потрібен усім, хто хоче знати, чим загрожує особисто йому російська кібервійна проти України. І саме тому вважаю неправильною його відсутність у широкому доступі.

З іншого боку, перегляд фільму «Гібридна війна РФ у кіберпросторі проти України» дає розуміння, чому його автори уникають виставляти свій продукт на суд масового глядача. Річ у тім, що цей проєкт хибує на цілковиту відсутність бодай якоїсь драматургії, якщо не вважати її подобою поділ «Гібридної війни...» на кількахвилинні частинки з пафосними назвами.

50-хвилинна стрічка являє собою хаотичний монтаж вирваних із контексту шматків інтерв'ю з більш ніж десятком людей, кожен із яких заслуговує на окремий фільм. Адже до розмови про кібербезпеку в гібридній війні РФ проти України залучили справжніх фахівців, які знаються на питанні трохи краще, ніж ми з вами. Й тут одне з двох: або ж автори вважають кострубатий монтаж такого актуального кіна своєю фішкою, або ж причина сумбурності фільму набагато прозаїчніша й полягає в неналежному фінансуванні.

Серед спікерів фільму — Дмитро Шимків, ексзаступник Адміністрації президента України (той самий, який придумав і облаштував ситуаційну кімнату для ухвалення стратегічних рішень); Дмитро Дубов з Інституту стратегічних досліджень; Валентин Петров, керівник служби інформбезпеки РНБОУ; Михайло Макарук, волонтер, один із засновників сайту «Інформнапалм»; Юрій Карякін, головний редактор сайту «Спротив»; Сергій Висоцький, народний депутат на момент знімання фільму; шефредактор видання «Петр и Мазепа» Віктор Трегубов; на той момент секретар РНБОУ Олександр Турчинов; керівник управління зв'язків із громадськістю ЗСУ Богдан Сеник; начальник Інституту інформаційних технологій Юрій Даник; старший солдат інформаційних військ на прізвисько Тесла; Всеволод Зеленін, PhD, тобто доктор філософських наук, та експерт із міфодизайну (вау, виявляється, є й такі? Це насправді відкриття), Олександр Курбан, експерт із питань інформбезпеки.

Серед них є й людина, яку ми буквально нещодавно, а саме 19 червня, втратили. Йдеться про народного депутата від «Народного фронту» Дмитра Тимчука. Він у фільмі Надії Грачової розповідає, як в умовах цілковитого вакууму влади в березні 2014 року народився інтернет-ресурс «Інформаційний спротив». І тепер це, здається, єдиний фільм, де можна побачити навіч уже покійного Дмитра Тимчука. Який задля інформаційної безпеки України в березні 2014-го зробив більше, ніж усі міністерства інформполітики разом узяті.

Кожен із 14 фахових спікерів — учасників фільму, як показує проста арифметична операція, отримав на пряму мову менше чотирьох хвилин. Додайте сюди закадрові коментарі до візуалізації вірусу «Пєтя» (миготіння цифр бінарного коду на екрані), маску Гая Фокса, під якою ховається анонімний хакер зі спільноти, що ламає пошту Суркова, показуючи всьому світові плани загарбання України; кадри зі зникненням світла в Києві та Прикарпатті 2015 року, які стали наслідком комп'ютерної атаки на енергосистему України — і в підсумку виявиться, що всі учасники проєкту мали на все про все хвилину-дві.

«Гібридну війну...» цілком свавільно поділено на кілька розділів, назви яких надзвичайно загальні й геть не відбивають того, про що в них ідеться, — «Перезавантаження», «Атака», «Дезінтеграція», «Маніпуляція», «Пряма дія», «Агресія», «Прискорення».

Хоча в цьому ряду є й певна конкретика в розділі «Яндексоманія». Хоча й тут просунуті глядачі одразу ж розуміють, про що мова, але, знову ж таки, це слово геть не відповідає змісту. Адже спікери цього розділу говорять не так про суцільну пронизаність українського сегменту інтернету російським онлайн-сервісом станом на 2014 рік, як про подолання цієї залежності силами кіберволонтерів. Один із них, Михайло Макарук, засновник «Інформнапалму», згадує, як у яндексі реагували на зусилля українських кіберволонтерів звести до мінімуму його поширення на український сегмент інтернету. Росіяни відверто знущалися з наших кіберволонтерів, кажучи: «Да что ты можешь сделать, волонтеришка?»

Михайло Макарук у фільмі «Гібридна війна...» передав їм привіт і, усміхнувшись, нагадав, що ці «волонтеришки» таки зуміли щось зробити.

Але такі виразні деталі для фільму Надії Грачової виняток. Тут усе миготить настільки, що глядач залишається в цілковитому нерозумінні щодо завершення експерименту Олександра Курбана. Останній, сказавши, що методику гібридної війни описав іще в V столітті до нашої ери автор китайського трактату «Мистецтво війни» Су Цзи, спробував показати на своїх студентах дію описаної китайцем методики, яка змушує повірити в те, у що ви не хочете вірити.

Суть експерименту полягає в тому, що студенти мають відповісти на запитання, чи є війна злом, але після того, як вони одностайно пристають на пацифістську думку, пан Курбан цікавиться, чи можна виправдати війну, якщо йдеться про її визвольний варіант. Коли ж учасники експерименту відповідають на це запитання ствердно, Олександр Курбан констатує, що це і є маніпуляція свідомістю. Тобто український експерт з інформаційної безпеки, як його титрують у фільмі, називає маніпуляцією абсолютно безсумнівні цінності для бійців ЗСУ, які захищають Україну від російської агресії.

І це надзвичайно сумно. Попри те, що всі інші спікери «Гібридної війни...» запевняють: за п'ять років війни з Росією Україна таки навчилася відбивати всі атаки агресора. Включно з інформаційними.