17:45
Понеділок, 24 Червня 2019

Відкриття Європейських ігор: інформативність по-інтерівськи

1 021
«Інтер» продемонстрував хворобу під назвою «коментаторський зуд» на повну силу.
Відкриття Європейських ігор: інформативність по-інтерівськи
Відкриття Європейських ігор: інформативність по-інтерівськи

У ніч на суботу, 22 червня, «Інтер» транслював церемонію відкриття ІІ Європейських ігор у Мінську. Узагалі-то, події подібного масштабу цілком личило би транслювати «UA: Першому». Але давно вже склалося враження: все, що відбувається на теренах пострадянського простору, незалежно від масштабу та значення, в нашому телеефірі віддано на поталу «Інтеру». Втім, якщо причина — в питаннях безпеки кореспондентів, тоді запитання знімається.

Сама церемонія залишила подвійне враження. З одного боку, вона була в сучасному тренді: акцент було зроблено на художнє відтворення історії, традицій та особливостей країни-господаря. І це вийшло цікавим. А коли в ефірі пролунала цитата з Франциска Скорини — голоси білоруських ведучих та акторів на стадіоні було чудово чути: «В дзяржаве павінен кераваць закон, а не асоба» — це видалося мало не революційним. З іншого боку, протягом церемонії сцени та картини змінювалися, а от масивна сценічна конструкція посеред поля була весь час одна й та сама, зміни декорацій не відбувалося.

Цікавою була мовна політика. В усьому світі на подібних заходах заведено: на параді країн-учасниць таблички з назвами країн виконано державною мовою країни-господарки. Самі країни виходять також у порядку абетки державної мови країни, що приймає. У Мінську й таблички було виконано англійською, й порядок виходу країн був відповідним до їхніх англійських назв та англійської абетки. Судячи з усього, це мусило приховати невизначеність того, що в даному разі було державною мовою.

Річ у тім, що ведучий на стадіоні на самому початку церемонії привітав гостей і глядачів: «Welcome to Belarus! Добро пожаловать в Минск!» Англійською та російською, причому англійською запрошували до Білорусі, а російською — до Мінська. Показово, чи не так? Ніби Білорусь — це щось для зовнішнього вжитку, а для «нормальної російськомовної аудиторії» Мінськ — це «наше» місто, й уточнювати країну зайве. Відтоді всі оголошення дикторів на стадіоні так і було виконано: англійською та російською, жодного натяку на білоруську мову не було й близько.

Коли ж за сюжетом вистави справа стосувалася історії або фольклору, тут були англійська та білоруська, натомість не було російської — і в словах акторів, і в титрах. Запам'яталося, коли розповідали про авіаконструктора Сухого: у титрах він був Сухі / Sukhoу.

І видалося, що ми побачили діючу модель двомовності, яку все ще хочуть нав'язати нам чимало політиків: білоруська — для фольклору та історії, виключно російська — для сучасного повсякденного життя.

А ще вразило, що прапор Білорусі виносили на стадіон люди у військовій формі. В усьому світі заведено, що на Олімпійські ігри (а це були такі собі європейські Олімпійські ігри, що проходять під егідою Європейських олімпійських комітетів, країни-учасниці представляють національні олімпійські комітети) входу людям у військовій формі немає, й так повелося ще з давніх часів. Але в пострадянських власна гордість: пригадалося, як 10 років тому люди у військовій формі з'явилися на сцені «Євробачення» в Москві — організатори вважали, що це дуже круто.

Під час параду країн-учасниць вразило різнобарв'я, святковість костюмів, у яких були члени делегацій; у багатьох країн кольори костюмів перегукувалися з кольорами національних прапорів. Телеведучі це також відзначили. Російська делегація пройшла в хакі. Ні, до військової форми ще не дійшло, але крій російських костюмів дуже нагадував куртки, у яких ми колись ходили на заняття на військовій кафедрі. Отака тепер російська естетика на експорт.

Вели трансляцію на «Інтері» Стелла Захарова та Роман Кадемін. Вели у звичному інтерівському стилі: Захарова — російською, Кадемін — українською. Я спеціально дізнавався в бельгійців: їм, в офіційно двомовній Бельгії, й у жахливому сні не могло би примаритися, щоб один ведучий вів програму французькою, а другий — фламандською.

Ведучі просто тоннами вивалювали на глядачів інформацію. Отаку, наприклад: «Спортсмены — они очень сильные люди. Они своим примером показывают, насколько нужно быть мобилизированным». Або таке: «Смотрят прекрасное, прекрасное открытие» — це було сказано тоді, коли церемонія ще не розпочалася. «Спортсмены готовятся к завтрашнему дню» — на екрані цього й близько не показували.

Була у ведучих спеціалізація: Кадемін спеціалізувався на фактах, навіть віддалено не пов'язаних із тим, що відбувається на стадіоні, Захарова — на констатації того, що відбувається, і на «душевному» — віддалених асоціаціях, спогадах, своїх враженнях від щойно побаченого. От, наприклад, на екрані та стадіоні — стилізоване гніздо лелек. Захарова: «Вы посмотрите, как красиво сделаны аисты, гнездо, объединяющее весь мир!»

Ну, а далі Захарова нагадала про пісню «Белый аист летит», про гурт «Песняри», про те, що «вы знаете известную-известную гимнастку Ольгу Корбут из Грозного», то вона вийшла заміж за лідера «Песнярів». Отакий от цікавий асоціативний ряд. А Ольга Корбут, до речі, з Гродно, а не з Грозного. Зовсім одне й те саме.

А на стадіоні тим часом лунала музика, як була невід'ємним елементом дійства, що розгорталося. Без неї дійство втрачало сенс, перетворювалося на якісь рухи якихось людей. А глядачі «Інтера» тієї музики не чули зовсім, а чули пустопорожні коментарі Захарової та Кадеміна. «UA: Перший», судячи з репортажів з Ріо-де-Жанейро, почав лікуватися від хвороби під назвою «коментаторський зуд». «Інтер» продемонстрував її на повну силу. «Ну, ви чуєте, про що співає Альона Ланська». Та не чуємо, жодного слова й жодної ноти не чуємо, в тому й річ!

Співав Дімаш Худайберген — співак із видатними вокальними даними. Його ведучі з захватом, натхненно анонсували. Ведучі півхвилини мовчали, але терпіння не вистачило: «Насколько я знаю, продюсером его является Игорь Крутой. – Я думаю, він сьогодні може тут з'явитися або акомпанує». І як же за темою!

Коли вносили прапор Європейських ігор, диктор на стадіоні оголошував, хто його виносить, які видатні спортсмени. Глядачі не почули навіть цього — коментатори заглушили диктора!

Єдиний, кого ведучі зовсім не перебивали й не заважали слухати, то це була Анна Нетребко, що співала наприкінці. Чи то втомилися ведучі, чи то Нетребко, відома своєю підтримкою сепаратистів, — це святе.

Ну, а парад країн-учасниць обернувся для глядачів на просто-таки зливу цікавої інформації. Глядачі дізналися, що Данія — «найпівденніша зі скандинавських країн...очень-очень маленькая страна». Що Албанія «знаходиться у Західних Балканах, її населення ...». Мимоволі майнула думка: то «Інтер» — це канал для тих, хто не знає, де Албанія та Данія? На таку цільову аудиторію? Розповіли нам, що Боснія та Герцеговина — «теж невелика країна.. її берегова лінія — всього 20 кілометрів», а от у Болгарії — «набагато довша лінія пляжів». Розповіли нам, що громадяни Чорногорії — «дуже ледачі, але вони на це не ображаються», тут уже мовою ворожнечі й поширенням ксенофобських стереотипів повіяло. Дізналися ми, що на Кіпрі дуже багато пам'яток історії, а в Португалії — «там теж доволі тепло»; збило з пантелику оце «теж»: перед Португалією йшла Польща, тож у Португалії тепло, як у Польщі? За цінною інформацією від ведучих, «угорцям є, чим пишатися — згадаймо озеро Балатон... А ще кубік Рубіка — саме угорцем був Ендрю Рубік», насправді він Ерньо Рубік, бо англійських імен угорці зазвичай не носять, хоч і в НАТО. І — зовсім уже приголомшлива інформація: «Королівство Норвегія має свого короля».

А от про спортсменів з кожної країни розповідали лише щодо небагатьох делегацій. І — зовсім цікавий момент. Ведучі старанно розповідали про кожну країну — ну, наскільки до цього можна вжити слово «розповідали». Розповіли про Латвію. Потім про Ліхтенштейн. А слідом на стадіоні з'явилася команда Литви. Досить чисельна, й її досить довго показували. Її ведучі не згадали, навіть не назвали — єдину з-поміж усіх, деякий час навіть просто мовчали! Мимоволі закралася думка: багато хто в «русском міре» не відрізняє Литву від Латвії — то невже ведучі вирішили, що про Литву вже щойно розповіли?

Боявся я, власне, гіршого — що нам навіюватимуть радянську ностальгію. Цього прямим текстом майже не було. А от захват Білоруссю, причому саме білоруською державою — він був у чималій кількості реплік. А сама вельми цікава церемонія зусиллями українських коментаторів перетворилася на збірку випадкових малозначущих фактів.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1021
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду