«Якщо вже так хочеться продавати — продавайте українською мовою. Хай вчать». Так сказав експрезидент Петро Порошенко на початку свого майже півгодинного виступу на з'їзді партії «Європейська Солідарність» 31 травня. Це була реакція на опубліковане «Детектором медіа» напередодні інтерв'ю зі співвласником «Студії Квартал 95» Борисом Шефіром.

Пан Порошенко був не єдиним, хто коментував заяви бізнес-партнера чинного президента Володимира Зеленського. Згадане інтерв'ю в медійному просторі й соцмережах швидко й не без підстав охрестили скандальним. У Зеленського досить оперативно відхрестилися від того, що поділяють усі думки наближеної до голови держави особи. А новоспечений секретар РНБО Олександр Данилюк узагалі закликав критиків бути толерантними до власної позиції кожної окремої людини.

Нагадаю: обурення проукраїнських політиків і проукраїнської спільноти фейсбуку викликали слова Бориса Шефіра про необхідність скасувати мовний закон. Ще — домовлятися з Путіним, який — цитата — не маніяк. Також пан Шефір заявив, що війну почали з обох сторін, аби підзаробити грошенят, і прямо висловився за скасування мовних квот на радіо й телебаченні.

Борис Шефір говорив те, що справді думає. Озвучене є його справжнім світоглядом. Він живе в подібній системі координат і в ній же сприймає світ. Проте його слова розтягнули на цитати, вільно чи, швидше за все, мимоволі вирвавши із загального контексту. Бо говорив пан Шефір насправді не так про зміни в українській державній політиці, як про виробництво фільмів та серіалів. А озвучені тези є водночас ключовими проблемами, з якими зіткнувся особисто Борис Шефір щонайменше три роки тому.

Спробуйте забути про персону того, в кого брали інтерв'ю. Зосередьтеся на тексті й уважно, з олівчиком, перечитайте його. У результаті навіть далекі від сфери виробництва фільмів зрозуміють: проблеми в галузі величезні. Є кілька шляхів їх вирішення. Просто Борис Шефір пропонує найпростіший — повернутися до співпраці з Росією. А по факту — знову працювати на Росію, для її потреб, створюючи продукт на два ринки для пострадянського споживача. Саме це мав на увазі Петро Порошенко, лиш не знаю, зрозумів чи озвучив проблему мимоволі. Інші шляхи складніші, але тут про них не говоримо.

Аби в повному обсязі зрозуміти мету кварталівців, які раптом стали владою, варто розглядати не лише інтерв'ю Бориса Шефіра, але також його друга, партнера і ще однієї наближеної до Зеленського людини — Андрія Яковлева. Найперше, на чому слід наголосити, — обоє більшу частину дорослого життя займаються створенням контенту для кінотеатрів і телебачення. Що означає: прихід до влади й наближення до неї кварталівців (не говоримо про самого Зеленського) сприймають передусім як можливості для розширення власного бізнесу. У перспективі — отримання якогось контролю над розподілом державних коштів, виділених для створення національних фільмів. І певної монополії на маленькому українському телевізійному ринку.

«Квартал 95» не бідував і раніше. Судячи зі слів пана Яковлева, компанія має постійного замовника продукту в особі «1+1» аж до 2022 року. Тобто на хліб із маслом та ікрою є й буде. Але, за версією журналістки Ольги Лень, яку вона висловила на своїй сторінці у фейсбуку після одкровень Бориса Шефіра, кількість майданчиків для реалізації продукту в кварталівців зростає раптово й не просто так. Зокрема, як Шефір, так і Яковлев говорять про реальні перспективи співпраці з каналами «Україна», «Інтер», СТБ — тими, які раніше не були їхніми партнерами. Бо «Плюси» мали право першої руки.

«Власники цих телеканалів: Коломойський, Ахметов, Пінчук, Фірташ, Хорошковський — набір олігархів. Діючий президент буде продовжувати отримувати прибуток від діяльності “95-го кварталу”. І буде, звісно, знати, який телеканал купив продукт, а який — ні. Тому, з високою вірогідністю, куплять шоу у “95-го кварталу” всі олігархи. І як це називається, як не прямий хабар діючому президенту від найбільших олігархів?» — підсумовує Ольга Лень. Від себе додам: в Україні сьогодні є чимало продакшен-студій, причому досить професійних, котрі готові виробляти телевізійний серіальний продукт і штовхаються на тісному ринку. Дотепер у кожної студії був маленький, але шанс отримати замовлення. Широкий рейд «Кварталу», анонсований Шефіром та Яковлевим, відтіснить усіх. Перетворивши «Квартал 95» фактично на монополістів, таких собі олігархів вітчизняного телевізійного виробництва.

Підемо далі. «Ми не можемо продавати наші серіали на російський ринок. Це дуже складне питання. Воно економічно хворобливе для нас», — зізнається Андрій Яковлев. Тему підхоплює й розвиває Борис Шефір: «Найбільше політика українізації вдарила по телевізійному виробництву. Якби нам усередині України дозволили виробляти російською, ми б могли торгувати з Росією». Якщо відкинути етичні моменти (до речі, пан Шефір закинув попередній владі, що торгувала й воювала одночасно), бачимо очевидне й сумне — українське виробництво кіно і  серіалів себе не окупає.

Звідси — бюджети $ 40 тисяч за епізод проти $ 200 тисяч, які платить російський замовник. Звідси — російська мова в прайм-таймі, реалії не знати якої країни в сюжеті, поодинокі російські актори, сценаристи, навіть режисери. Щось із цього не зникало попри квоти. Щось — повертається попри ряд теоретичних обмежень. Мета — хоч трошки заробити, а не вийти в нуль. Продати за пів копійки для показу в Росію, занести бодай через чорний хід — але цих додаткових срібняків не заробиш на власному ринку, тим більше — на європейському. Не кажучи про американський, де вистачає свого.

Кажете, копродукція? По-перше, це важкий процес, пошук партнерів десь, крім Росії. По-друге, «Свати», як інші продукти кварталівців, зрозуміліші мільйонам виборців Зеленського більше за «Гру престолів», «Чорнобиль» чи навіть типових французьких серіалів. Про польські та німецькі скромно мовчу. Що характерно — зрозумілі вони й мільйонам росіян.

Тепер — про прокатне кіно. Про тісну співпрацю «Кварталу 95» і РФ у плані виробництва фільмів багато писали відкриті джерела. Сам чинний президент нещодавно зауважив: мовляв, не зовсім правильно, коли держава Україна виділила гроші на певну стрічку, а вона себе не виправдала, провалилася з тріском. Дещо інше чуємо від Яковлева і Шефіра. Перший каже про успішну комедію «Я ти він вона»: «Ми нічого не заробили. Навіть у нуль не вийшли. До того ж ще не повернули гроші Держкіно. Зараз з'ясувалося — держава дає не допомогу, а позику. Якщо фільм себе не окупає, ніхто нікому нічого не винен. Якщо окупає — треба повертати позику. Держава ж повинна давати інвестиції, які не треба повертати. Це підтримка національного виробника». Другий розвиває тему: «Ми заробили на прокаті 75 мільйонів. Половину забирають кінотеатри, 11 % — дистрибутори. А ще я маю заплатити податки. Але ж можна україномовні фільми звільнити від податків. Нехай 10 % забирають кінотеатри. І не буде податку».

Цікаво, що сказане наближеними до Володимира Зеленського людьми лише на перший погляд конфліктує з висловами самого Зеленського. З одного боку, це пояснює прогнозовані касові провали. Вони стають легітимними в очах стурбованої громадськості. Але з іншого боку, кварталівці закладають фундамент для досить скорого перерозподілу гравців зародкової української кіноіндустрії. Припускаю збільшення бюджетних коштів, виділених на кіно — й водночас отримання їхньої левової частки під контроль виробників, близьких до структур «Кварталу 95».

Це відбуватиметься під патронатом особисто пана Зеленського. Людини, яка знається на кіновиробництві значно більше, ніж на міжнародній політиці. Яка матиме роялті з реалізації кожного продукту. Яка проведе через своїх людей у парламенті всі озвучені вище «хотєлкі» партнерів, аби ті активніше розвивали спільний бізнес.

За бортом лишиться чимало тих, хто сьогодні знайшов себе в зародковій індустрії. Тримається з усіх сил, намагається рости й навіть у чомусь досягає перших успіхів. З огляду на непереборне бажання кварталівців продавати кіно саме в Росію й виробляти найперше для її потреб, імовірний перерозподіл ринку на їхню користь означатиме лише одне. А саме: позбавлення масової культури питомо українського контексту, промивання мізків та постійні хакерські атаки на них. Розмови ж про скасування законів та квот — не мета, лише засіб її досягти. І якщо вдасться, про закони і квоти просто забудуть.

Фото: YouTube