Українських шанувальників містичних серіалів можна було би щиро привітати з грудневою прем'єрою на Новому каналі. Тут нарешті показали давно анонсований продукт власного виробництва – 12-серійний фільм «Чаклунки».

«Чаклунки» насправді виявилися російськомовними «Колдуньями». Хоча колишній генеральний продюсер каналу Сергій Євдокимов запевняв – серіал вийде в двох версіях: російськомовній та україномовній. Але, на жаль,  із українського в серіалі лише субтитри.

Більше – жодного натяку на те, що це продукт, знятий для українського телеканалу. Один із режисерів «Чаклунок» (другим у титрах фігурує українець Микола Михайлов), шведський режисер Андерс Банке, який зняв для російського телебачення успішний серіал «Чорнобиль», в одному з інтерв'ю зізнавався у своїй любові до старого центру Києва. Але цей старий центр промайнув хіба що в двох кадрах, де можна було впізнати вулички Подолу.

Серіал знімали за принципами, давно усталеними в продакшенах, що працюють на російськомовний ринок у широкому сенсі, хай він буде хоч у Білорусі, хоч у Німеччині чи Ізраїлі. Не кажучи вже про власне Росію.

«Чаклунки» геть позбавлені не те що національного колориту, тут ретельно уникали будь-яких прикмет, за якими глядач міг упізнати Україну.

Персонажі серіалу їздять на авто з номерами, позбавленими знаків належності до тієї чи іншої держави. Вони живуть у неназваному великому місті, час від часу опиняючись у селі з «вєтхімі ізбушкамі» (вибачте, назвати їх інакше рука не піднімається), притаманними середній смузі Росії, або на кладовищі чи в лісі, що так само відповідають нашим стереотипам про життя й природу сусідньої країни.

Тобто автори «Чаклунок» пішли давно протореною стежкою, коли треба відбити гроші на виробництво за рахунок продажу в російськомовних мережах. Тож зняти серіал на українському матеріалі, навіть містичний, не є можливим. Уявляю, як могла би розгулятися фантазія сценаристів у цьому випадку, адже українська демонологія дозволяє закрутити такі сюжети, які й не снилися іншим.

Натомість маємо черговий переспів універсального сюжету про злу відьму й добрих чаклунок, покликаних протистояти Злу в його земному втіленні. Це, вочевидь, теж пов' язано з тим, що позанаціональну історію набагато простіше продати якомога більшому числу телеканалів туди, де є той самий російськомовний  споживач.

Можна припустити, що автори «Чаклунок» надихалися в своїй історії американськими Charmed, тобто «Зачарованими» ( у перекладі від «1+1» «Усі жінки – відьми»). Тут, як і в американському оригіналі, для подолання сил Зла потрібна сила трьох відьом. Хоча, по-перше, в українському серіалі юні чаклунки не сестри й не спадкові відьми, а звичайні мешканки мегаполіса, які отримують свої сили випадково. По-друге, для повного кола сили їм потрібна ще одна, четверта чаклунка. Бо всі вони уособлюють певну стихію - вогонь, воду, повітря і землю.

На цьому аналогії вичерпуються, бо вісім сезонів «Зачарованих» із 22-24 серій кожен і 12 серій «Чаклунок» – це просто різні галактики, одна з яких виблискує зірками успіху, а іншу затягує чорна діра провалу.

Що підтверджує динаміка переглядів «Чаклунок» на Youtube – якщо першу серію подивилися 316 795 користувачів, то фінальну, 12-ту – майже втричі менше, 119 224.

Не знайшов він палкої підтримки й серед молодіжної аудиторії Нового каналу, для якої й знімався. У перший тиждень прем'єрного показу «Чаклунки» за аудиторією 14-49 обвалили частку слоту на 37%.  

Звісно ж, ніхто не очікував від практично першої, позиційованої як український містичний серіал, роботи результатів на рівні лауреатів премій «Еммі» чи BAFTA. Хоча зав'язка серіалу й давала підстави для оптимізму, але дуже скоро сюжетна лінія стала такою одноманітною, що почала дико дратувати.

Адже всі 12 серій глядач приречений дивитися, як злісна чаклунка Хельга намагається знищити раптових конкуренток Ніку, Марго, Соню та Діну, а на додачу – ще й максимально нашкодити магові Інгвару. Останній допомагає недосвідченим юним чаклункам опанувати магічні сили, аби вони не нашкодили ні їм, ні іншим людям. Наче все зрозуміло. Але проблема в тім, що цією, хай і головною лінією, все й обмежується.

Хельга чомусь, у гонитві за силами дівчат, які їм випадково дало магічне джерело в клубі «Ліліт», косить усіх навколо, як та міфологічна Смерть із косою. І це не обов'язково люди, які їй заважають. Переважно її жертви невинні, захищати яких світлі чаклунки в особах чотирьох героїнь ще не вміють.

На відміну від сестер Галівел із «Зачарованих», які цей священний обов'язок починають виконувати одразу ж по отриманні надзвичайних здібностей. Мабуть, тому, що в них була мудра бабуся.

Отож, упродовж усіх серій глядач змушений спостерігати численні способи знищення людей від Хельги та надзвичайно мало спроб  протистояти їй із боку юних чаклунок. Останні просто намагаються вижити. У таких умовах на інші заняття відволіктися складно.

Сценаристи прописали образ злої чаклунки так, що Євгенії Гладій, яка грає це втілення абсолютного Зла, доводиться вдовольнятися однією барвою своєї ролі – густо-чорною. Незважаючи на те, що Хельга полюбляє червоні сукні й червону помаду.

Вона спить то з викраденим нею ж колись у селі, де жила могутня відьма, Майком-Михайликом (актор Артур Логай), то з Черепом, бандитом «для особливих доручен»", то з черговою своєю жертвою Алексом. Матір якого вона якось між іншим спочатку доводить до божевілля, а потім і вбиває. Навіщо? А щоб дістати краплю крові її сина. За великим рахунком, просто так.

Чи не єдина чеснота «Чаклунок» – це те, що в ньому знялися українські актори. Мага Інгвара, який хоче добратися до Джерела сили раніше за Хельгу й через те вимушено допомагає чаклункам, грає Олександр Кобзар. Новоспечених відьмочок – Слава Красовська (Ніка), Катерина Гулякова (Марго), Ольга Цілінська (Соня) та Аліна Коваленко (Діна).  

Алекса – В'ячеслав Хостікоєв, а злодія Менделя, посіпаку Хельги, який перейшов на бік Добра, почавши допомагати Ніці, – Андрій  Федінчик.

Роль уже згаданого Черепа виконує надзвичайно фактурний Тарас Цимбалюк. Йому, як і всім іншим двовимірним персонажам «Чаклунок», не позаздриш. Адже його герой упродовж усього серіалу або ж гамселить невинних на вимогу Майка-Михайла, або ж, коли викрадений у дитинстві злою відьмою Майк дізнається про своє походження й тікає від патронеси, взагалі починає вбивати всіх навколо за наказом уже Хельги. Ставши на додачу коханцем цієї абсолютно інфернальної тітки.

За 12 серій сестри Прю, Пайпер, Фібі та Пейдж (останню, нагадаю, ввели в серіал «Зачаровані» після загибелі Прю) врятували б не менше десятка невинних, знищивши при цьому дюжину демонів.

Але в «Чаклунках» за майже 12 годин показу юні відьми з допомогою Інгвара («він же Ігор, він же Гоша...»? Ой, вибачте, але дуже вже напрошувалося. - Авт.) ледве встигають самі врятуватися від смерті, знайшовши-таки спосіб знищити Хельгу.

Виявилося, для цього Марго, магічні здібності якої виявлялися в нестримному бажанні малювати, треба було всього-навсього написати портрет ворогині. А потім домалювати до магічного зображення Хельги, яке почало з авторкою розмовляти, орган, в існуванні якого цій відьмі відмовляли. Тобто, серце. Ну, а далі малюнок зробив свою справу – серце на портреті розірвалося, й Темрява поглинула своє породження.

А, ось вам іще одна пікантна подробиця – агентка Темряви Хельга виявилася не лише Ольгою «в миру», але й рідною матір'ю своєї вбивці Марго. Проте ця та деякі інші родзинки «Чаклунок» їх не рятують, маючи вигляд штучно привнесених.

Тут цілком очікувані заперечення сценаристів «Чаклунок», мовляв, «Зачаровані» – серіал вертикальний, із окремою історією в кожній серії, а «Чаклунки» – горизонтальний, де наскрізний сюжет розвивається від зав'язки до розв'язки. Але це не зовсім так, бо героїні американського містичного серіалу переживають численні зміни в своєму житті впродовж навіть не сезону, а кожної серії. Не кажучи вже про всі вісім. А відтак від українського серіалу про надприродне глядачі мали право очікувати трохи більше, ніж переважно сцен із нескінченними бійками чи вбивствами. Бо вони жодним чином не пояснюють мотивів, через які персонажі це роблять. Точніше, мотив тут є, і він для сил зла єдиний – жадоба опанувати земний світ. Але це занадто примітивно й очевидно, щоби зацікавити вибагливого глядача.  

Зрозуміло, що логіки в містиці чи фентезі годі шукати, адже в цих жанрах будь-які події пояснюються втручанням вищих сил або ж умінням героїв чаклувати. Але ж навіть у божевільних та маніяків є мотивація, хай і химерна та зрозуміла лише їм.

Західні кінематографісти, знімаючи містичні серіали, де всі події можна було би пояснити втручанням вищих сил, завжди дбають про причинно-наслідкові зв'язки між перипетіями сюжету й розвиток персонажів. Які й притягують глядача. Бо йому, глядачеві, важливі не так магічні фокуси й містичні події, як стосунки між героями. Адже ті самі «Зачаровані» – взагалі не про відьом.

Серіал Charmed, або ж «Усі жінки – відьми» (ну, хай уже буде так) зацікавив мільйони глядачів у світі не спецефектами, а тим, що через містику показав, як боротьба з одвічним Злом може бути моделлю стосунків між людьми.

З іншого боку, відносну (все-таки певну кількість прихильників серіал знайшов) невдачу  «Чаклунок» можна пояснити нерозвинутістю української індустрії саме в сегменті молодіжних містичних серіалів. Приказка про перший млинець грудкою сюди надзвичайно підходить. Так само як і пояснення недоліків цього серіалу дитячою хворобою зростання.

Тож зупинятися на цьому шляху не варто. 

Тим паче, що створювати спецефекти для подібних видовищ наші фахівці вже вміють. Справа – за міцною літературною основою та не менш міцно виписаними характерами персонажів. Бажано – в розвитку.

Фото: Новий канал