Цикл спеціальних репортажів Марії Малевської «Холодний мир» виходив у програмі «Вікна» СТБ 3–7 грудня. Його можна назвати краєзнавчими нарисами про життя за Полярним колом, можна — історією українського заробітчанства на Шпіцбергені. Можна назвати й попередженням про загрози країнам Північної Європи з боку Росії.

«Холодний мир» Марії Малевської — це не просто новий геополітичний термін, запозичений авторкою з назви однойменної міжнародної конференції в Осло, де обговорювали охолодження відносин між Росією та країнами НАТО після анексії Криму та окупації частини Донбасу. Назва циклу має багато можливостей для парафразів і метафор. Але й у прямому сенсі в місцях, де побувала знімальна група «Вікон», дуже холодно. Навіть під час короткого полярного літа, коли відбувалися зйомки.

Географічних чи історичних відкриттів від телерепортерів ніхто не сподівався. Але одне відкриття, принаймні, для мене особисто, авторка все ж зробила. Виявляється, на архіпелазі Шпіцберген економічні інтереси Росії захищають українці. Видобуваючи вугілля на ще живій шахті в селищі Баренцбург і зберігаючи майно вже закритого рудника в поселенні Піраміда.

Можливо, для шахтарів Донбасу це й не відкриття, адже вони їздили на заробітки на Шпіцберген ще за радянських часів. І привозили за два роки вахти додому величезні за тогочасними мірками гроші. Зараз серед гірників двох російських селищ на Шпіцбергені 80 % становлять українці.

Як це — працювати на економіку Росії, чиї «гради» обстрілювали 2015 року житлові квартали твого міста? А отак. Тихо, мирно і звичайно, як роблять це нинішні мігранти з окупованого Донбасу, які 2014 року втекли від війни за Полярне коло. Вони живуть і працюють тут, не переймаючись політикою. Їм тут, як сказала одна героїня сюжету, «уютно, затишно».

Хоча з українського в Баренцбургу, де побувала знімальна група «Вікон», хіба що підручник з української мови в місцевій школі, де з 57 учнів лише двоє громадяни Росії. Директорка, проводячи екскурсію для Марії Малевської, показує шкільну бібліотеку, де цей підручник лежить поруч із брошурою «Конституция Российской Федерации». Діти вивчають українську дві години на тиждень. Як вони її опанували, Марія перевірити не змогла: до дітей журналістів не пустили, мовляв, ще заразять острів’ян материковими хворобами.

Українці, з якими Марія Малевська говорила на Шпіцбергені, воліють не думати про те, яка країна є їхньою Батьківщиною: Україна чи Росія. Й не замислюються про те, що одного дня Росія може так само «захистити» їх від Норвегії, якій належить Шпіцберген, як захищала від України. Адже на 251 квадратному кілометрі землі, купленої «Арктиквугіллям» на Шпіцбергені, вони живуть в уламку СРСР. Із пам’ятником Леніну, гаслами «Миру — мир» і «Наша цель — коммунизм».

Марія Малевська — харків’янка, яка походить із Маріуполя і 2014 року вела репортажі про обстріли рідного міста. Можна уявити, як непросто було їй вислуховувати коментарі земляків. Проте вона виявила неабиякий професіоналізм і відповідальність, та ще й спромоглася втиснути в десятихвилинні сюжети безліч інформації, розмов із важливими спікерами, не кажучи вже про арктичні краєвиди.

Марія порівнює настрої тих, хто втік із війни аж за Полярне коло, й людей, які залишились у Маріуполі навіть після обстрілів 2015 року. У старому шкільному журналі початкової школи покинутого селища Піраміда вона знаходить прізвище Сергія Скуренка. Й розшукує вже дорослого Сергія в Маріуполі. Чоловік згадує дитинство на Шпіцбергені, звідки поїхав на початку 90-х із усмішкою. Розповідає про те, як радянські діти вимінювали речі в норвежців.

Сергій, який працював моряком далекого плавання, більше не ходить у море: його скалічив осколок снаряда. Батьки Сергія виїхали на Київщину, а сам він лишився в Маріуполі, сподіваючись знову стати моряком.

Інший приклад — родина Войтенків, батьків Маріїної однокласниці, яка нині мешкає у Сполучених Штатах Америки. Вони їздили на заробітки на Шпіцберген за радянських часів і пізніше, у 90-х. За гроші, зароблені на Півночі, родина збудувала будинок і купила дефіцитну техніку на кшталт першої в місті відеокамери. Але про те, щоб їздити туди тепер, після російської агресії, навіть не думають. Войтенки допомагали армії, прихистили переселенку з окупованої частини Донеччини та на власні очі бачили наслідки російських обстрілів. Постраждала родина й від окупації Криму: в порт перестали заходити великотонажні судна. Камера показує великі завмерлі крани маріупольського порту — символи блокади. Цикл вийшов в ефір СТБ якраз після того, як Росія захопила в полон українські кораблі та їхні екіпажі. Кадри тарану встигли включити в один із сюжетів циклу.

Логіка «Холодного миру» веде до головного висновку: Росія у своїх претензіях на володіння половиною світу не зупиниться на шматках України та Азовському морі. Цю логіку, судячи з репортажів Марії з конференції в Осло, розуміють у Норвегії набагато краще, ніж в інших країнах Західної й Центральної Європи. Недарма ж саме тут майже одразу після анексії Криму й початку війни на Донбасі зняли серіал «Окуповані», події якого перегукуються з агресією Росії в Україні.

Оператор «Вікон» зафільмував момент, коли Марія Малевська ставить запитання міністерці закордонних справ Норвегії Іне Сьорейде про те, чи розуміє її держава всі загрози з боку Росії. Цікавою була реакція залу. Коли Марія представилась українською журналісткою з Донеччини, більшість присутніх дивилися на неї як на якусь дивовижу.

Сьорейде відповіла: «Ми зауважили, що Кольський півострів на Крайній Півночі збільшив свій вплив на стратегічно-військовому фронті Росії. Це в безпосередній близькості від нас. Нам треба реагувати і на власні тривоги, й на занепокоєння НАТО». Норвегія має двісті кілометрів кордону з Росією та ще ніколи не воювала з нею.

Російський учений-політолог Олександр Сергунін у сюжеті СТБ висловлює незадоволення атмосферою форуму. Мовляв, замість розвивати унікальну модель співпраці з Росією в Арктиці, «вони» (норвежці) тягнуть Росію до конфронтації, проводячи заходи за участі НАТО. Йдеться про наймасштабніші в історії НАТО навчання «Швидкий тризуб» (!), які пройшли в Норвегії восени 2018 року. Українські вояки були на них інструкторами. Вперше за тридцять років у територіальні води Норвегії увійшов американський авіаносець. А ще в них узяла участь прем’єрка Норвегії. Кадри, де ця жінка в шоломі стоїть у відкритому люку танку, вражають.

Якуб Ґодзімірський із Норвезького інституту зовнішньополітичних досліджень у коментарі СТБ сказав, що норвежці не бояться агресії з боку Росії. Вони радше стурбовані діями Росії на кордоні, але покладаються на допомогу НАТО в разі нападу.

Проте, як пояснює в «Холодному мирі» Марія Малевська, не все так просто. Шпіцберген живе за документом, підписаним сто років тому. Країни, які домовлялися про долю архіпелагу 1920 року, не могли передбачити геополітичних обставин 2018-го. Фактично надра Шпіцбергена використовують лише Норвегія та Росія. Російська шахта в Баренцбурзі нерентабельна, але Кремль її дотує. А ось на те, кому належать морські ресурси біля архіпелагу, Норвегія й Росія дивляться по-різному. Норвегія вважає море своїм. Росія — «сірою правовою зоною». І в цій «сірій зоні», пояснює Марія Малевська, знайшли нафту. Чия це нафта, мало б вирішити міжнародне право…

Але, як засвідчує цикл «Холодний мир», Росії на нього начхати. Тому й мир на холодному Шпіцбергені дуже оманливий. І СТБ вдалося розповісти про це не мовою нудних юридичних термінів та геополітичних прогнозів, а живою, пронизливою мовою телерепортажу.

Фото: СТБ