Знайти в YouTube україномовні ролики для дітей — завдання дуже й дуже проблематичне. Адже більшість дитячого контенту на цей бездонний ресурс, який мав би представляти різномовні ролики, заливається переважно російською мовою. Що й пояснює феномен блискучого знання російської дітьми, які у школі цю мову не вивчають.

Знання будь-якої мови, крім рідної, ще ніколи й нікому не завадило. Але проблема в тім, що зазвичай ґаджетозалежні юні користувачі, самостійно шукаючи щось прикольне в YouTube, геть не замислюються про користь чи шкідливість цих приколів.

Ще менше юні користувачі популярних ресурсів переймаються мовою контенту, який вони переглядають чи скачують.

Проте серед їхніх батьків є люди, яких шалено обурює засилля російськомовних роликів у мережах, бо, на їхню думку, це відвертає дітей від української мови та історії.

Мультиплікаційна екранізація бестселера 2017 року «Книга-мандрівка. Україна» (автори — Ірина Тараненко, Юлія Курова, Марія Воробйова, Марта Лешак) цю лакуну намагається заповнювати, починаючи з 19 листопада.

Звісно, 125 тисяч переглядів на YouTube — це не мільйонні показники російськомовних мультфільмів на кшталт «Ну, погоди!». Але початок покладено, і п'ять серій першого сезону мультиків «Книга-мандрівка. Україна» дають певну надію на подальший розвиток україномовного сегменту для дітей.

Створення youtube-каналу «Книга-мандрівка. Україна», — це, мабуть, найважливіша й принципова відмінність цього проекту від інших подібних. На кшталт «Дивацької історії України», яку можна переглядати на інтернет-ресурсах Суспільного мовника разом із історичним сайтом WAS. Тому, що проект «Книга-мандрівка. Україна» можна переглянути виключно на YouTube.

Створила ці ролики за мотивами друкованої «Книги-мандрівки...» креативна агенція Green penguin за підтримки Українського культурного фонду та агенції USAID.

Слоган українського youtube-продукту «Книга-мандрівка. Україна» — «це перший український мультсеріал, заснований на реальних подіях та нереальних пригодах». Кожна серія першого сезону присвячена видатним уродженцям України, які здобули світову славу. Причому деякі імена з цього списку, як-от Юрій Кнорозов чи Варвара Каринська, боюся, відомі хіба що дуже вже вузьким фахівцям.

У першому випадку — палеолінгвістам, адже Юрій Кнорозов першим у світі розшифрував писемність народності майя. У другому — історикам театру й кіно, тому що Варвара Каринська стала першою лауреаткою кінопремії «Оскар» за костюми в кінофільмі.

Цікаво, що три серії з п'яти присвячено українцям, які народилися в Харкові або ж поблизу цього українського міста — «Код Кнорозова», «“Оскар” для Варвари» та «Батько імунітету». А вже перша серія розпочинається фразою: «Харківщина з давніх-давен відіграє важливу роль в українській історії. Вона сповнена таємниць і загадок».

І таки так, бо щодалі харківських уродженців у мультсеріалі більшає. Серія, присвячена великому фізіологу Іллі Мечникову, починається з дуже цікавого неологізму — «Харківщина — найнобелівсько-лауреатськіша область України». Із погляду граматики звучить дико, але це жартівливе визначення чіпляє уяву й будить цікавість до предмета дослідження. У мультсеріалі взагалі багато гумору. За цілковитої відсутності моралізаторства чи пафосу, які могли б бути притаманними подібним проектам.

Два інші мультики — про Миколу Гоголя та місто Прип'ять. Не знаю, чому з 1200 історій друкованої книжки для анімаційного серіалу обрали саме ці постаті й об'єкти.

Харків, точніше, долі його відомих уродженців, автори, здається, проілюстрували, аби показати — це місто, колишня столиця козацької Слобожанщини, є невід'ємною частиною України, і його нинішнім мешканцям є чим і ким пишатися. Бо ж не Києвом єдиним.

Щоправда, Київ таки фігурує в цьому серіалі, але в ролі, сказати б, другорядно-географічній. Як столиця України, розташована за кількадесят кілометрів від «Міста-привида» (назва серії про Прип'ять).

Полтавщина тут представлена як батьківщина й художній об'єкт творів Миколи Гоголя.

Кожний ролик мультсеріалу вирізняється індивідуальним стилем розповіді. Але цей стиль завжди спрямований на те, щоби донести важливу інформацію якомога доступнішою мовою. Задля цього сценаристи вдаються до прийомів, які забезпечують абсолютну увагу дитячої аудиторії.

Яскравий приклад — зображення домашніх тварин і розповідь від першої особи в серії «Код Кнорозова», де однією з дійових осіб поруч із головним героєм є кішка палеолінгвіста Ася.

Або ж, як в історії про Варвару Каринську, розповідь про першу лауреатку «Оскара» за костюми в кінофільмі подається у формі діалогу між мамою й дочкою (варіант — між учителькою та ученицею) відповідними голосами.

У серії «Світ Гоголя» роль оповідача сценаристи віддали бешкетному чортеняті, на якому в заставці до всіх роликів, не кажучи вже про тематичний, літає сам письменник. Достоту як його персонаж коваль Вакула.

Ну, а коли в останній серії сезону з'являється покинутий під час евакуації із Прип'яті іграшковий ведмедик, сльози емпатії забезпечено всім. Надто ж у кадрах, де прип'ятський хлопчик намагається забрати улюблену іграшку з підвіконня. Але не може цього зробити, бо його нажахані батьки намагаються якнайшвидше втекти від ядерного монстра, а ведмедик, вочевидь, радіоактивний.

Розповідь про найбільшу техногенну катастрофу в Європі та її наслідки ведеться саме від імені цього плюшевого ведмедика. Який хоче, щоб тепер, за 30 років по катастрофі, до нього частіше приїжджали люди. Адже в Чорнобильській зоні, каже він, після того як звідси пішли люди, склалася несподівано сприятлива ситуація для життя й навіть розквіту тих видів тварин, які в інших регіонах планети вже зникли через людську і, як показує приклад Чорнобильської зони, руйнівну діяльність.

Від третьої особи розповідь ведеться лише в серії про Іллю Мечникова. Але й тут автори знаходять гачки, щоби зацікавити юного глядача, знайомого якщо не з французькою пригодницькою літературою XIX століття, то принаймні з екранізаціями романів Дюма.

Розповідаючи, як перший лауреат Нобелівської премії українського походження, звичайний хлопчик Ілюша із села Іванівка на Харківщині, живучи в Парижі, у відповідь на виклик якогось француза на дуель запропонував останньому битися «на пробірках». Тобто випити склянку рідини, в одній із яких були спори смертельної хвороби «сибірка».

Ще більше наближує до сучасних користувачів YouTube вживання в цьому роликові суто одеського вислову «не делай мне нервы!», коли йдеться про досліди Іллі Мечникова щодо фагоцитозу в Одесі. Куди науковець переїхав і виявив у процесі дослідів, що морська зірка, зіткнувшись із чужорідними клітинами на кшталт трояндових шипів, починає їх знищувати. Ну, от хто б міг подумати, що саме з цього починалися антибіотики!

Хочеться сподіватися, що мультсеріал «Книга-мандрівка. Україна» буде подовжено. Бодай задля подальшої й такої необхідної українізації YouTube.

Фото: скріншот