Побачивши мене, вони б зразу атакували запитаннями: „У Президента розлад шлунку, у спікера прищ на носі вискочив, а в прем'єра висип в районі пупка, то як це може позначитися на успішності проведення жнив (або посівної) на селі?”. Покоментував–покоментував і побіг би до телевізора, аби, споглядаючи свою таку любу мені фізіономію на блакитному екрані, ще більше тішити своє ненаситне марнославство. І нехай навколо мене збереться хоч натовп фахівців, які знаються на темі у сто разів краще від мене, але все одно журналісти звернуться саме до моєї поважної особи. Причина єдина: я – політик! І це значить, що я можу коментувати все – від кампанії по боротьбі з мозолями до стосунків Біла Клінтона з Монікою Левінські.

Оце недавно всі канали про слухання Президента розповіли. Ой, перепрошую дуже. Не слухання Президента, а президентські слухання під красномовною назвою „Виклики, породжені свободою”. А слуханнями Президента їх журналісти зробили. Бо загальне враження таке, що там лише Президент і балакав, а всі присутні, в тому числі і відомі на всю державу фахівці у різних сферах, з нудними фізіономіями тільки те й робили, що слухали. Правда, деякі канали дали фрагменти з доповідей правозахисника Євгена Захарова, письменниці Оксани Забужко, журналіста Наталії Лигачової, виступу економіста Олександра Пасхавера, дали коментар до події журналіста Єгора Соболєва тощо. Але ці короткі синхрони виглядали, ніби помаранчевий бантик на лацкані глави держави, якого ще після виступу в залі і на прес-конференцію журналісти запросили… Ющенко, звісно, не зрадив собі і вдарив фундаментальною промовою по вухах присутніх. І це журналісти з насолодою повідомили. Але телеканали не наголосили на тому, що присутні представники громадянського суспільства не залишилися в боргу і запропонували голові держави цілі дебати з приводу дуже і дуже важливих для країни проблем, пропонуючи не тільки їх констатацію, а і власне бачення шляхів їх вирішення. Не було акцентовано нашим ТБ на тому, що на слуханнях пропонувався і абсолютно новий принцип стосунків суспільства з владою: через створення Стратегічної ради, яка має забезпечити громадську ЕКСПЕРТИЗУ всіх владних рішень ще на етапі їх підготовки – аби не було так, що спочатку можновладці у нас приймають рішення, а потім розповідають нам, які вони правильні... Тобто, хоча телебачення, начебто, у демократичних країнах має бути голосом, перш за все, саме суспільства, наше, українське ТБ, в черговий раз продемонструвало, наскільки йому насправді на нас, громадян, начхати. І що усі ми є тільки, вибачте, фоном для політиків, яким вважати так допомагають ті ж такі наші українські медіа.

У мене пам'ять одразу почала працювати і всілякі підлі асоціації і спогади підсовувати. У минулі роки довелося мені на приватному радіо новини редагувати. Один новенький журналіст, який прийшов туди з державного радіо, топ-новиною поставив призначення Кучмою якогось заступника міністра. На моє здивування він на мене подивився як на людину несповна розуму: „Як!!! Так це ж сам Президент призначив!”. Йому у голову не приходило, що далеко не всі рішення глави держави варті повідомлень в ефірі.

Ну що візьмеш з чоловіка, зіпсованого державним радіо!!! Можна б йому було порадити вчитися у своїх колег на всяких вільніших – принаймні, після Помаранчевої революції - від вказівок згори каналах. Але ж і там вказівки, буває, самі собі дають. Топ-новиною там буває перехід двох депутатів з однієї фракції до іншої. Мабуть, колеги «темники» у власних головах тримають.

Я не лише до газет усяких пишу, а ще й всілякими лівими дурницями займаюся. На зразок медійних консультацій для видавничого і поліграфічного центру „Такі справи”. Це одне з небагатьох підприємств, яке мало нахабство не підставитися владі, а поборотися за своїм права. І схоже на те, що воно її, владу, таки переможе – остаточне слухання міжнародного суду позову до держави Україна призначене на 16 січня в Парижі. Не можу поскаржитися на відсутність уваги преси. Але весь час не залишає мене відчуття, що колеги роблять це зі скрипом зубів. Якби там не фігурувало ім'я відомого політика Юлії Тимошенко, то уваги до цього випадку було б уп'ятеро менше. Після оголошення про те, що гендиректор „Таких справ” Олександр Данилов отримав у Литві політичний притулок, одна журналістка сказала мені: „Інформаційний привід можна роздмухати з чого завгодно”. Не дай Боже їй роздмухувати подібні приводи для власної особи...

Ой, щось у мене температура піднялася. Градусів під 40. Піду собі у ліжко. І вкотре буду шкодувати, що я не політик. Про мою температуру ніхто з преси не повідомить. Бо там хтось із депутатів кахикнув. А кашель будь-якого політика – то набагато вагоміше, ніж якби мене правець стукнув.

Юрій Луканов, для «Детектор медіа» lukanov@ukr.net Читайте також:

Розпочалися Перші Президентські Слухання під назвою «Виклики, породжені свободою»

Влада та ЗМІ: почути одне одного