Керівник Центру моніторингу та аналітики ГО «Детектор медіа»
10:10
Четвер, 4 Жовтня 2018

The Week: Американські гірки міжнародки на Прямому

Три вади загалом блискучого шоу Тараса Березовця та Пітера Залмаєва про світову політику.
The Week: Американські гірки міжнародки на Прямому
The Week: Американські гірки міжнародки на Прямому

«Коли починається переклад, українському глядачеві стає нецікаво», — констатував колись із гіркотою Савік Шустер, пояснюючи провальні рейтинги програм із закордонними героями. Двоє ведучих Прямого каналу вирішили з цим посперечатися. Огляд міжнародних подій The Week Пітера Залмаєва й Тараса Березовця в новому сезоні перетворився на повноцінне ток-шоу з експертами, глядачами у студії та ексклюзивними інтерв’ю іноземних політиків і дипломатів. Хоч, на жаль, поки що без дискусії. Це програма не для широкої аудиторії, але тим, хто хоче побачити українські події у світовому контексті, вона рекомендована.

До середини вересня The Week виходила у форматі інформаційно-аналітичного тижневика, де сюжети й уривки записів західних телеканалів чергувалися з інтерв’ю, а також коментарями й діалогом ведучих у новинній студії. Це було змістовно, хоча часом ведучі впадали у дрібнотем’я. Коли в Україні відбувалась якась велика подія з важливими іноземними учасниками, ведучі йшли в поле й насичували програму інтерв’ю.

Ексклюзиви — важлива річ, на яку завжди була орієнтована програма і якої гостро бракує традиційній міжнародці нашого телебачення. Саме вони створюють головну додану вартість програми. Освіченому глядачеві немає сенсу слухати переказ старих новин CNN під відеоряд Reuters, він може сам читати й дивитись іноземні медіа. Натомість ведучі The Week часто ставлять іноземним політикам актуальні запитання, важливі саме для української аудиторії.

Окей, але як зробити з цього шоу? Вже з дещо карикатурного трейлера нового формату програми став зрозумілим перший прийом, який будуть використовувати Пітер і Тарас: поводитись як ведучі навіть не ток-шоу, а американського late night show. Себто театрально.

Пітеру Залмаєву театральності не бракує: торік, включаючись у кремлівське ток-шоу скайпом, він демонстрував «бряцання шаблями» за допомогою двох столових ножів. Залмаєв позиціює себе як політолога-міжнародника (це, втім, як ми далі побачимо, досить розпливчаста й підступна характеристика). В офіційній біографії, взятій із Вікіпедії, читаємо, що він народився в Донецьку, понад двадцять років жив у Сполучених Штатах Америки та є директором організації «Євразійська демократична ініціатива». Хоча, враховуючи кількість коментарів та інтерв’ю Залмаєва найрізноманітнішим ЗМІ, важко уявити, коли він встигає займатися бодай чимось іще. Втім, віддамо йому належне: статус і бекґраунд американського політолога дає йому в очах аудиторії моральне право розмірковувати про те, що відбувається у Вашингтоні, Брюсселі та інших центрах світової політики. Віриться, що Пітер Залмаєв знає, про що говорить, і, наприклад, його критичні зауваження на адресу Дональда Трампа — не порожня бравада. Та й розмовляють обоє ведучих із іноземцями доброю англійською, що також поки що не зовсім типово для української тележурналістики.

Тараса Березовця Прямий позиціює як «політтехнолога і журналіста», хоча таке поєднання професій із протилежними місіями звучить сумнівно. В усякому разі, з виконанням формальних журналістських функцій — говорінням в ефірі, веденням інтерв’ю, писанням текстів, — у Березовця проблем немає. Окрім The Week, він має на Прямому авторську програму «Ситуація», де коментує політичні події в Україні та веде бесіди з іншими політекспертами. Але це вже інша історія. Попри поширене в народі уявлення про роботу Березовця на Порошенка (самим політтехнологом прямо не підтверджене; але Прямий, нагадаємо, також неофіційно й небезпідставно пов’язують з інтересами Президента), явних ознак просування інтересів Банкової у The Week не помічено. Ну, звісно, те, що тут радше говоритимуть із Куртом Волкером, ніж із Сергієм Глазьєвим, можна вважати за ознаку прозахідності :)

Водночас у перших випусках ток-шоу спостерігалося щось на кшталт балансу позицій запрошених експертів. Принаймні, серед запрошених до студії політкоментаторів щоразу був представник умовно проросійської сторони або «старої влади», тож оцінки дій влади не були, принаймні, одностайно схвальними та оптимістичними. Це добре, адже чути різні думки корисно.

Але є два «але». По-перше, титрування гостей студії не дає уявлення про те, хто вони такі. До прикладу, в програмі 29 вересня одним із чотирьох експертів був Антон Кучухідзе.

Кучухідзе титрували як «політолога-міжнародника»; якщо пошукати його в ґуґлі, можна знайти незліченну кількість записів ефірів переважно на двох каналах. Так-так, саме на «112 Україна» та NewsOne. Гаразд, це ні про що не свідчить, адже багато людей із різними поглядами ходять чи донедавна ходили на ефіри цих каналів начебто для того, щоб донести до аудиторії думку, альтернативну проросійській. Хоча, як не втомлюється повторювати шеф-редакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова, таким чином вони лише створюють фон для проросійських маніпуляцій.

Але це не такий випадок. У фейсбук-профілі Антона Кучухідзе написано, що він працює помічником народного депутата; система «Посіпаки», яку створили колеги з bihus.info, підказує, що цей депутат — Сергій Ларін, колишній регіонал, а нині опоблоківець. На 71-му місці у виборчому списку «Опозиційного блоку» до Верховної Ради 2014 року знаходимо й нашого Кучухідзе. Політолог-міжнародник, кажете?

До учасника програми 22 вересня Костянтина Грищенка ведучі звертаються «пане посол» або «пане міністр».

А титрують його як екс-міністра закордонних справ із зазначенням років. Частина глядачів пам’ятає, що Грищенко був міністром і віце-прем’єром (гаразд, не найгіршим, але все-таки) уряду Азарова. А до того — Януковича. Одна справа, коли, наприклад, проти розірвання договору про дружбу з Росією висловлюється просто «український дипломат», інша — віце-прем’єр уряду Азарова. Запрошувати експертів із політичним минулим до студії не гріх, але інформація про це минуле — той необхідний бекґраунд, який глядачі мають право отримати. Це стосується не лише умовно антимайданівських персонажів: запрошуючи Адріана Каратницького з Атлантичної ради, глядачам теж непогано було би пояснити, що це за організація, чим вона займається, хто її фінансує.

По-друге, різні думки у студії лунають, але не у форматі дискусії. Ведучі пропонують експертам висловитись, але не дають їм змоги заперечувати, ставити запитання й відповідати одне одному. Ми безперестанку нарікаємо на гризню замість дискусії в політичних ток-шоу, але між собачими боями та окремими монологами учасників програми є золота середина: модерований обмін думками та аргументами. Пітер і Тарас, пообіцявши глядачам інтриги та американські гірки міжнародної політики, могли би посилити драматургію свого шоу цивілізованим конфліктом.

Дискусія в ефірі потрібна не лише тому, що аудиторії подобаються суперечки: вона ще й створює відчуття, що саме тут, у цій студії, щось вирішується. І глядач, зважуючи аргументи, почувається до цього процесу причетним. Це особливо важливо в ситуації, коли обговорюються теми, загалом далекі від повсякденного життя й кола інтересів українців.

Третій сумнівний момент загалом доброго шоу — роль глядачів у студії. Вони плескають у слушний час. Також їм іноді дають мікрофон та вислуховують їхні думки. Проте міжнародна політика — це, здається, саме та тема, де vox populi може помовчати. Не сприйміть за снобізм, але коментарі на зразок: «Я вважаю, що будь-якій країні поза союзом бути важко» і «Я думаю, самотужки Україні дуже важко буде, можуть бути інші шляхи якісь, але зараз єдиний такий — це Північноатлантичний альянс» від пересічних громадян не мають великої цінності, а їх використання відгонить популізмом.

До того ж, громадяни не завжди пересічні. Так, у програмі 22 вересня мікрофон двічі переходив до рук такого собі Ріната Ковбасюка, який, зокрема, коментував політику США на Близькому Сході та закликав стимулювати розпад Росії. Не знаю, як цей персонаж опинився у студії Прямого, але загалом він відомий як завсідник ток-шоу кремлівського телебачення, де сумлінно виконує роль українського хлопчика для биття. Чому росіяни так охоче запрошують українців на свої шоу, популярно пояснювала Олена Риковцева; про клоунську роль Ковбасюка можна почитати тут. Цей чоловік ще й позиціюється як представник Української народної партії, націоналіст і «політтехнолог». Чиї інтереси він представляє у студії, ми не знаємо, але точно не мав би виступати в ролі пересічного громадянина. Якщо ж виключити ці ситуативні та не дуже потрібні коментарі, люди у студії — лише декорації.

Сценічні діалоги ведучих та інтермедії на зразок походу Пітера Залмаєва за лаштунки по корейський прапор (ой, а де це Пітер запропастився? — правдоподібно дивується Тарас) допомагають пожвавити програму. Проте творцям ток-шоу поки що вдається не дати яскравій формі витіснити головні складники аналітичної програми — факти й думки.

Головним випробуванням для формату The Week поки що є теми, які безпосередньо не стосуються українських справ. У випуску 22 вересня такою стала тема вторгнення Сполучених Штатів Америки в Ірак п’ятнадцять років тому. Початкові розмови, знову ж таки, бракувало бекґраунду — нагадування для глядачів про те, під яким приводом і за яких обставин Америка вторглася в Ірак. Поза тим і коментарі Адріана Каратницького, і запитання в інтерв’ю з Кондолізою Райс, і спогади та критичні зауваження Костянтина Грищенка були змістовними та адекватними. Тільки Ігор Тишкевич із Українського інституту майбутнього був розгублений, коли його залучили до обговорення іракської операції. На щастя, на одну тему в півторагодинній програмі виділяють не більше кільканадцятьох хвилин — порядок денний The Week дуже насичений. І більшість обговорюваних тем усе ж стосується або України, або її головного ворога.

Словом, оновлена The Week є, безперечно, найбільш видовищним способом висвітлення міжнародних подій на сучасному українському телебаченні. Можливо, формат ток-шоу є в цьому випадку самоціллю каналу, який запустив одразу дванадцять розмовних проектів, але гіршою програма від цього точно не стала. Важливо, щоби красива форма не припиняла наповнюватися цікавим, ексклюзивним та актуальним для української аудиторії змістом, з адекватними експертами.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7925
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop