Хворіючи на бронхіт, я вимушено провів 22 листопада між радіо, лікувальними процедурами, телевізором та комп‘ютером. Тому не можу похвалитися систематичністю спостережень і повнотою вражень, хоча, з іншого боку, побаченого і почутого було досить, щоб скласти (чи підтвердити) певне уявлення як щодо процесів в інформаційному українському просторі, так і щодо теперішнього статусу та ідейних настанов “засвічених” на екранах постатей першого та другого політичного ешелонів.

Перше, що кидалося у вічі – це демонстративна політкоректність редакторів та ведучих програм прямих ефірів на більшості телеканалів. Хоча відверті симпатії журналістського корпусу у більшості випадків були на помаранчевому боці. І це зрозуміло: якби взяти і порівняти програми літа й осені 2004 року і цьогорічні, однозначні висновки зробили б, гадаю, навіть ті експерти, які не володіють українською мовою. Та що там – досить порівняти час, відведений на провідних каналах на прямі ефіри, щоб переконатися у реальності змін у ЗМІ та у зацікавленості журналістів у цих змінах. До речі, і критики влади з біло-блакитного табору здебільшого визнавали факт наявності в країні свободи слова, хоча і мурмотіли інколи щось про політичні репресії.

Телемарафони цього дня влаштовував ледь не кожен телеканал. Про 5-й канал, певен, напишуть інші, і напишуть об‘єктивно. Я ж відзначу достатньо впевнені і професійні багатогодинні прямі ефіри “Тонісу” та “Києва”. Що ж стосується всього іншого, то, не маючи змоги, говорячи словами класика новітнього мовотворення Івана Степановича Плюща, “впихнути невпихуємоє” за обсягом в одну статтю, зосереджуся на трьох моментах.

По-перше, вкотре вже порадувала команда Віктора Януковича, підготувавши виступ свого лідера і роздавши журналістам касету зі словом до народу України, яке починається критикою на адресу революцій як таких, та ще й з посиланням на Максима Горького. Бідолашна російська мова і культура, яку захищають в Україні подібні люди! Очевидно, вони вважають, що це хлібне (внаслідок позиції певної частини електорату) діло робиться дуже просто: говори тією мовою, яку ти вважаєш щиро російською, і процитуй одного-двох класиків – успіх забезпечений. Але ж російська культура – це щось зовсім інше. Так і цього разу: насправді Горький думав і говорив про революцію зовсім інше, ніж може подумати неосвічений політик чи виборець, взявши до увагу вирвану з кров'ю цитату, вміщену у виступ Януковича. Горький зовсім не відкидав демократичну революцію, навпаки: “Несвоєчасні думки”, видані книгою 1918 року, донесли до нас такі його глибокі роздуми: “Велика революція Франції струшувала і мучила героїчний народ її десять років, поки весь цей народ відчув всю Францію своєю батьківщиною, і ми знаємо, як мужньо він відстояв її свободу проти всіх сил європейської реакції. Народ Італії впродовж сорока років здійснив десяток революцій, поки не створив єдину Італію. Там, де народ не брав свідомої участі у творенні своєї історії, він не може мати почуття батьківщини і не може усвідомлювати своєї відповідальності за нещастя батьківщини”. Ось так. Справжній Горький відрізняється від біло-блакитного, чи не так? Утім, цілком можливо, високооплачувані спічрайтери лідера Партії регіонів просто не розібралися, де в текст Горького вкраплені цитати з листів прихильників зовсім інших поглядів, які письменник одержував у чималій кількості, і процитували фрагмент з листа на кшталт цього, де також міститься лайка на адресу революції: “Революція занапастила Росію, тому що всі волю дали; у нас всюди анархія?” Ну, а далі, звичайна річ, про підступи євреїв та рятівну силу самодержавства... Можливо, саме текст такого типу (особливо про самодержавство) був би найбільш органічним 22 листопада для Віктора Федоровича Януковича?

Додам до сказано, що з погляду лідера Партії регіонів, французи, очевидно, виглядають дурнуватими, оскільки відзначають 14 липня – день падіння Бастилії. Американці також незрозумілі люди, бо досі пишаються героями своєї революції, вона ж Війна за незалежність. А чехи, котрі не забувають про свою “оксамитову революцію” 1989 року? Як бути із ними та з іншими народами, в календарях котрих свята на честь демократичних революцій? По-друге, видається, що телебачення вже склало до виборів обойму “говорунів”, котрі коментуватимуть що завгодно і скільки завгодно. Від біло-блакитної команди цю команду, ясна річ, очолюють (не так номінально, як реально) Тарас Чорновіл та Степан Гавриш. Ці люди мають чудову здатність для політиків певного ґатунку: говорити довго, впевнено, критикуючи наявних у студії та, головне, невидимих опонентів (тобто, тих, хто не може у цей момент заперечити), говорити впевнено, наводити цифри, котрі пересічний слухач та глядач не у змозі перевірити на ходу, зрештою, вміючи у потрібний момент сказати, що їх неправильно зрозуміли. А Степан Гавриш практично завжди (для гарантії, очевидно) говорить про “демагогію”, якою, мовляв, користуються опоненти, - і тут же починає говорити дуже «цікаві» речі, скажімо, щодо того, що кияни ледь не проігнорували цього дня Майдан...

А згаданий Тарас Чорновіл кочував 22 листопада з радіо на телебачення і розказував про провали нової влади і про визначні успіхи уряду Януковича. Говорив дуже енергійно та напористо. Але він забував при цьому, звичайно, і про майже мільйон “мертвих душ” на торішніх президентських виборах (факт цього доведений при складанні списків на наступні парламентські вибори), і про зниження під час урядування проФФесора поголів'я великої рогатої худоби на два мільйони голів, а свиней – на три – що і зумовило цьогорічне підняття цін на м'ясо, і про неминучий часовий лаг між “впорскуванням” незабезпечених товарною масою грошей в економіку та зростанням цін на товари (цей лаг становить від кількох тижнів до півроку). І так далі.

Що цікаво, втім: опоненти (там, де вони були) не могли заперечити Тарасові Чорноволу. З дуже простих причин: щоб успішно працювати з цифрами, треба вільно володіти багатющим статистичним матеріалом. А це непросто. Тільки ведучий “Тоніса” присікався до Чорновола: звідки ви берете цифри? Адже інші гості студії наводять діаметрально відмінну від цієї статистику! Тарас Чорновіл відповів з ходу: цифри взяті з президентського виступу у Верховній Раді під час другої спроби голосування за кандидатуру Юрія Єханурова як прем'єр-міністра. Пам'ятаю, Остап Бендер у подібних випадках теж не ліз за словом у кишеню, чи не так? Іншими словами, стилістика жонглювання цифрами під час нової виборчої кампанії (втім, вона, фактично, вже почалася), до якої мусять бути готовими і журналісти, і, головне, глядачі – це теж було засвідчене 22 листопада.

Нарешті, про головне. І тому, мабуть, дуже коротко. Трансляція виступів на Майдані представників різних гілок помаранчевого руху, і особливо Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка, наочно засвідчила: глибокі розбіжності в рік тому начебто монолітному таборі мають не тільки особистісний, а й ідеологічний, стратегічний характер. Стратегія Тимошенко – це жорсткий контроль влади за бізнесом у перехідний період, це подолання сил біло-блакитного і напівкримінального реваншу, це політична гра на межі великих ризиків внутрішнього і зовнішнього характеру, це форсований рух країни до справді постколоніального і посткомуністичного стану. Стратегія Ющенка – це прагнення виключення якомога більшого числа ризиків, як політичних, так і економічних, це досягнення компромісів з колишніми опонентами, це швидке закріплення країни у впливових міжнародних структурах, хоча б за це довелося платити тимчасовими негараздами вітчизняної економіки, це відсутність різких рухів на внутрішньополітичній арені, хоча подолання спадку комунізму і колоніалізму також є програмною метою Президента.

Але що робити Майдану та всім прихильникам помаранчевої команди, коли ідеологічна єдність цієї команди на виборах виглядає неможливою? Трансляція зафіксувала єдиний момент, коли виступ президента був перерваний гучними криками схвалення й оплесками – коли той говорив про єдність. Але яку саме? Останнім часом соціологічні опитування показують вельми цікаву тенденцію: у майбутній Верховній Раді можливі тільки дві конфігурації стійкої більшості, десь під 60% депутатів: або “Наша Україна”, Партія регіонів та Народний блок Литвина, або “Наша Україна”, БЮТ, соціалісти і “народники”. А без стійкої більшості не сформуєш уряд та інші структури виконавчої влади. Про це на Майдані говорив, здається, тільки Юрій Луценко – мовляв, наше об'єднання не дасть шансу на реванш “колишніх”. І Майдан сприймав його слова на “ура”. Проте чи не реалізується абсурдна, якщо виходити з факту помаранчевої революції, проте теоретично цілком можлива перша конфігурація майбутньої парламентської більшості? Думаю, не один я, сидячи перед телеекраном, ставив собі таке запитання.

Хоча, з іншого боку, більшість промовців на Майдані говорила щиро. Хай це навіть була ситуативна щирість – я припускаю і таке. А відтак дивитися на помаранчеву сцену було цікаво і (принаймні, для заангажованих у політиці людей) корисно.

Утім, під самий кінець трапився конфуз. Трансляція з Майдану на Першому Національному закінчилася якраз перед виконанням українського гімну, обрубавши Віктора Ющенка ледь не на півслові (повністю показав закриття свята на Майдані тільки “Київ”, 5 канал вимкнувся одразу після виконання гімну). А натомість на Першому вилізла якась лотерея, думаю, добре оплачена, показавши, хто в Українській державі владарює реально. Проте ж ідеться не про комерційне, а про Національне телебачення! Цього інциденту в нормальній державі, я думаю, вистачило б для відставки якщо не президента НТКУ, то відповідальної особи, котра керувала 22 листопада телетрансляцією. У нас же, якщо і помітили, то, боюся, пробачили на честь свята.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу «Сучасність», для «Детектор медіа»

Читайте також:

Коли службовий злочин стає громадянським подвигом?

Первый канал: ревизия прошлого и… будущего?

„Рік свободи” у форматі документального кіно

Запитання „Детектор медіа”: Які ваші враження від телекартинки Дня свободи? Чи вдалося телеканалам адекватно відобразити і емоції, і події, і політичну суть того, що відбувалося в країні протягом "помаранчевого марафону" 19-22 листопада?

Річниця Помаранчевої революції очима телевізійників(оновлено)

Революція помаранчева чи радянська?

Переведіть мене через Майдан

Про нас, одного із нас, і про Помаранчеву революцію

Луканово посміхаючись Як Ющенко і Тимошенко спаплюжили мій виступ на телебаченні

Володимир Ар'єв: “Я щасливий, що Помаранчева революція припала на моє життя”

Закордонна преса про річницю Помаранчевої революції

Річниця революції на телебаченні: фанфари й мовчанка