Писати про революцію – справа невдячна. Підвищити ентропію й зробити свій внесок до «майданіани», яка й без мене вже розрослась до непристойних обсягів, змусив мене один яскравий спогад із торішніх подій. Згадалось, як у ці дні ми відчайдушно, щиро й наївно довіряли телевізору. Тисячі людей витерли багаторічний шар пороху з екранів, на яких уже давно нічого не хотілось бачити. 5-й, Ера і ТРК «Київ» запалювали в очах помаранчеві вогники, ТРК «Україна» – блакитні: роль телебачення в інформуванні й координації учасників акцій протесту була ключовою. Ще ніколи в історії України організоване пересування сотень тисяч людей, до яких у разі потреби міг приєднатись ще мільйон, не залежало безпосередньо від слів ведучого з невеличкої студії. Наголошую на слові «безпосередньо», бо в зоні досяжності революційного телебачення були практично всі: у перервах між мітингами й уночі 5-й канал транслювали на великих екранах сцени, а в усіх ключових місцях – біля Верховної Ради, Кабінету міністрів, Адміністрації Президента, в наметовому містечку – цілодобово діяли телефургончики з «плазмами».

Частина українського телебачення опинилась у невластивій йому доти ролі: від її оперативної й адекватної роботи залежала, без жодних перебільшень, доля України. У відповідь на цей грандіозний виклик телебачення змінювалось на очах, набуваючи нових форм: багатогодинні диспути в прямому ефірі на УТ-1, трансляції мітингів, засідань Верховної Ради й Верховного Суду, небувала оперативність у підготовці сюжетів і гарячкові телемарафони із включеннями з регіонів... Малобюджетні, так-сяк оснащені технічно, телекомпанії робили все можливе й неможливе, аби виправдати народну довіру. Їм це, як на мене, вдалося.

Минув рік, і ось уже нова тема для суперечок шматує суспільство: свято чи не свято, відзначати — чи ну його, фіаско чи тимчасові ускладнення? З наближенням умовної дати річниці початку подій, які їх учасники називали Помаранчевою революцією, атмосфера розжарювалась, зростала й моя цікавість: чим потішить мене, рядового «помаранчевого», наше перероджене й переосмислене телебачення? Чи задовольнить, і як задовольнятиме, мої ностальгійні й інформаційні потреби? Не дивно, що «революційні» канали скористались знаменною датою для того, щоб освіжити свої рейтинги й підбадьорити аудиторію, яка в них дотепер, якщо судити з інтерактивних опитувань, на три чверті «помаранчева». А от те, як комерційні й поки що політично нейтральні телекомпанії – «Інтер», «1+1», медіахолдинг Пінчука, - проігнорували річницю, в більшості своїй не підготувавши не те що телемарафонів, а навіть хоч якоїсь цукерочки-ексклюзивчику (документального фільму, інтерв'ю, спецвипуску політичного ток-шоу абощо), - може бути потрактоване двояко. Що це: небажання ризикувати індиферентним (яких більшість) та опозиційним глядачем — чи вияв політичної позиції, яка кристалізується за кілька днів із офіційним початком виборчої кампанії? Телемарафон «Майдан. Хроніка помаранчевої революції» на 5-му, що розпочався за 2 дні до дати 22 листопада й органічно вплівся у сітку інформаційного мовлення каналу, можна було б назвати бездоганним, якби не певний нарцисизм, притаманний телегероям революції. Серед спроб осмислення й переосмислення тогочасних подій і міфів, що непогано вдаються завдяки гнучкості формату 5-го, трапляються нотки самозамилування й самохвальства. Втім, кому ще святкувати річницю прориву, як не тим, хто його зробив? Поза тим, хотілось трохи більше антиміфологізації на рівні персоналій і фактів. Як у студійних бесідах та сюжетах журналістів, так і в документальному фільмі Святослава Цеголка «Українська революція. За півкроку до крові» «голубу» сторону представляли переважно ті самі, хто «віщав» рік тому (Чорновіл, Коновалюк, Ківалов, Медведчук), а «помаранчеву» - деякі досить сумнівні діячі (зокрема, верхівки партії «Пора», до якої має претензії багато громадянських активістів). Дозволити панам Каськіву, Золотарьову, Юсову й Рожнятовському багатослівно й барвисто розповідати, як вони носили оранжеву колоду, й не дати слова представникам інших молодіжних, громадських організацій – це нечесно. Не кажучи вже про те, що переважна більшість рядових і видатних учасників революції не належали до жодних «Пір», громадських організацій і політичних партій, тож по правді, не спотвореній ідеологіями та передвиборними заграваннями, розумніше було б звернутись саме до позапартійних.

Але це дрібниці. Хороший вийшов марафон: без зайвого популізму (для «розумного», сказати б, глядача), з певною інтригою (щодня по актуальному інтерв'ю з найодіознішими представниками обох сил), приємні, в міру пафосні заставки. Рівно настільки, щоб пробудити спогади, але не викликати оскому частими згадками про «ідеали Майдану».

А ось повної прямої трансляції святкових урочистостей на Майдані 22 листопада не було ні на 5-му, ні деінде, крім державного Першого каналу та великою мірою ТРК «Київ». Що це: телевізійники недооцінюють зацікавленість глядачів у цій суперечливій події, чи вона справді настільки знизилась? Торік понад половину глядачів затримували перед екраном теледебати кандидатів Ющенка та Януковича. Те, що виступ політиків, які за рік із однієї команди перетворились на конкурентів, являтиме собою не менш захопливі «дебати», ні в кого не викликало сумнівів (і лідери таки виправдали наші сподівання). Та все ж на 5-му тривала звичайна програма «Час», і пряме включення з Майдану розпочалось лише на середині виступу Юлії Тимошенко, який інтригував глядачів не менше, ніж виступ Президента.

Звернення Президента тривало понад 50 хвилин. Його ретранслювали майже всі канали (в тому числі «1+1», ТРК Україна, ICTV, СТБ і Новий, і наше місцеве Львівське телебачення – не знаю, як в інших регіонах), крім «Інтера» – у їхній студії в цей час гостював Петро Порошенко. Що можна сприймати і як певний політичний меседж (на противагу промовистій відсутності на сцені соратників Ющенка, що асоціюються з корупцією), і як спробу привернути увагу охочих до сенсацій глядачів. В цілому ж, «Подробности» висвітлювали події довкола святкування Дня Свободи об'єктивно й доброзичливо, й містили досить тривалий репортаж із Майдану в прямому ефірі. Натомість здивував вечірній випуск «Вікон» СТБ з Наталею Гавриловою, вщерть наповнений агресивною і занепадницькою риторикою. Майже в кожному сюжеті йшлося про розчарування, зникнення ентузіазму, а на один позитивний коментар учасника святкування давали два негативних. Журналісти зазвичай нейтральних і незлобливих «Вікон» детально описали всі «антимайдани» в Донецьку та Симферополі, а всі київські святкові новини об'єднував лейтмотив «це не зовсім свято»... «Почалося» - подумалось песимістично, але вже наступного вечора «Вікна» повернулись до звичного безстороннього тону. Реклама Партії pегіонів, пущена на 5-му відразу після завершення трансляції, також виглядала своєрідним натяком: боротьба триває.

Я не дорікаю телевізійникам, що вони воліли приділяти увагу сьогоднішнім подіям, а не минулорічним. В цілому вони зробили все, аби кожен побачив те, що сподівався побачити: революціонери – революцію, контрреволюціонери – оранжевий шабаш із наколотими апельсинами, розчаровані – привід для розчарування, байдужі – відсутність змін. Та все ж, видається, саме документалізм є тим ключем, який міг би зробити матеріали, присвячені знаменній події листопада-грудня 2004 року, цікавими для всіх глядачів, незалежно від політичних уподобань і рівня громадянської свідомості. Залишається маса нерозкритих або недорозкритих аспектів, таємниць і забутих сторінок, відображених у ще порівняно свіжих спогадах очевидців. Успіх фестивалю документальних фільмів «Рік свободи» в Українському домі засвідчив перспективність цього напрямку, ресурси для якого, себто кадри і факти, є невичерпними. Якщо когось дратує чи лякає актуальний політичний зміст цієї яскравої сторінки буття української нації, тим вигідніше прислужитись її переведенню у площину історії. Та й нікому не зашкодить, якщо тисячі телевізорів, які не вмикались зі дня інавгурації Ющенка, знову запрацюють. Можливо, за рік, коли звільнимось від дамоклового меча виборів? Отар Довженко, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Коли службовий злочин стає громадянським подвигом?

Говорить і показує Помаранчеве свято

„Рік свободи” у форматі документального кіно

Запитання „Детектор медіа”: Які ваші враження від телекартинки Дня свободи? Чи вдалося телеканалам адекватно відобразити і емоції, і події, і політичну суть того, що відбувалося в країні протягом "помаранчевого марафону" 19-22 листопада?

Річниця Помаранчевої революції очима телевізійників(оновлено)

Революція помаранчева чи радянська?

Переведіть мене через Майдан

Про нас, одного із нас, і про Помаранчеву революцію

Луканово посміхаючись Як Ющенко і Тимошенко спаплюжили мій виступ на телебаченні

Володимир Ар'єв: “Я щасливий, що Помаранчева революція припала на моє життя”

Закордонна преса про річницю Помаранчевої революції