Оце йшов я днями до крамниці зубну пасту купувати і раптом усвідомив, які вразливі в мене... ні, не ясна. Ясна – це у Сергія Полховського. А в мене – вуха, як і в усієї нації. На мої локатори, виявляється, легко так локшина чіпляється, що ніякий „Колгейт тотал 12” не допоможе. Тому й вернувся додому з півдороги.

Зайшов до хати і телевізор увімкнув. А там мітинг показують під гаслом „Врятуймо бідну Юлю!”. Учасники мітингу вимагають, щоб корумповані гроші шоколадного короля передали безробітній Юлії Тимошенко. Інакше - вона з голоду помре.

Такого не може бути? А я пригадав декларацію про доходи, яку оприлюднила колишня прем'єр. Я її тоді прочитав і так мені шкода тодішню главу уряду стало, що захотілося від себе одну-дві гривні відірвати і їй пожертвувати. Ось і питається: чому така декларація бути може, а такий мітинг – ні? Тим більше, що пересічні виборці ніжно люблять Юлю і люто ненавидять підступного Петра, який нахабно заважав їй втілювати в життя ідеї Майдану. Оце недавно інформація була, що він встановив рекорд – опустився в рейтингу так, що нижче тільки плінтус.

Коли я про це дізнавався, то на душі у мене, як, мабуть, і в кожного пересічного виборця, солодко так було, що продукція „ROSHEN” здавалася прісною, наче коректна політична інформація. Бо так йому, корупціонеру, і треба. Так йому, мафіозі – по заслугах. І останній дурень буде Ющенко, коли його у списку залишить: бо Порошенко не сам на дно піде, а ще й партію за собою потягне.

Але в якийсь момент у голові мені ніби щось клацнуло: а за що ж я його так не люблю? Уже он скільки часу минуло, відколи Зінченко наповнив нас праведним гнівом проти безсовісних корупціонерів, які цинічно під словеса про боротьбу з корупцією продовжували плести корупційні інтриги. І що? А - нічогісінько! Тільки чергова порція балачок про корумпованого Петра, який чи то сам дав комусь хабара, щоб поселитися у скандальному елітному будинку, чи то йому дали, щоб він там не селився. Оце і все. Повний туман у голові, а на вухах, дуже схоже, локшина. Гнів у електорату потихеньку випарувався, а нелюбов до Порошенка залишилася.

Ні, електорат не такий наївний, як був колись. Він – стріляний горобець. Він добре знає, що наш непідкупний суд може не за так ухвалити рішення закрити кримінальну справу проти Порошенка. Вердикт судовий теж може бути локшиною на наші, електорату, вуха. Але от тут би ми, медіа - четверта влада, і мусили б крутнутися, розслідувати цю темну справу й електорату істину подати. Але ми, четверта влада, воліємо мітинги про бідну Юлю висвітлювати та заяви багатих Петрів-Миколи-Олександра транслювати.

Між тим, поки помаранчеві шоколад свій пережовують, колишні голос свій піднімають. Он ще й бідний Медведчук прокинувся і, визнавши свої помилки на посаді глави президентської адміністрації, звинувачує нинішню владу у чому там? Здається, у корупції. А в чому ж іще? Його партія скоро рейтинг мінус три відсотка матиме, але в медіях вони присутні так, наче досі при владі перебувають. А Шуфрич таким правозахисником зробився, що скоро його другим В’ячеславом Чорноволом називатимуть. Він от недавно за нашу з вами, тобто журналістів, свободу почав боротися. Каже, що її нова влада обмежує шляхом спалювання автомобіля власника журналу „Папараці”. Іще трохи часу мине і Янукович, який і так не мовчить, звинуватить нинішню владу у масових фальсифікаціях під час президентських виборів.

Ну що ж тут зробиш? Така, здавалося б, доля журналістів: доносити до електорату кожну дурницю, яку політик видає на світ божий. А електорат хай сам вирішує: залишати локшину на вухах чи струшувати її…

Ну що ж, недавно я з дівчиною познайомився, яка на окружній дорозі на хліб собі заробляє. Вона каже, що заміж незайманою виходить і чекає, що я про це статтю напишу. Як ви думаєте: от так саме і писати? Чи, може, самому перевірити - тобто, розслідування журналістське провести?

Юрій Луканов, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Луканово посміхаючись: Президент без жартів жартував