Нещодавно Президент закликав парламент невідкладно розглянути закони, необхідні для вступу до СОТ. Прийняття відповідних законопроектів дозволить гармонізувати українське законодавство з вимогами СОТ. Однак парламент, завдяки шаленому опору комуністів, «регіонів» та СДПУ(о), спромігся ухвалити лише частину з них.

Для експертів та політичних сил уже давно зрозуміло, що вступ до СОТ відповідає інтересам України, оскільки різко підвищить конкурентноздатність орієнтованих на експорт галузей української економіки. А оскільки українська економіка в цілому є експортно орієнтованою, позитивний вплив від приєднання до СОТ буде досить масштабним. За оцінками Мінекономіки, вступ України до СОТ збільшить щорічне зростання ВВП на 1,9%, або в грошовому еквіваленті – на кілька мільярдів доларів. Усі ці цифри і аргументи добре знають і розуміють і Президент Віктор Ющенко, і Прем‘єр-Міністр Юрій Єхануров, і Голова Верховної Ради Володимир Литвин.

Юрій Єхануров нещодавно заявив, що Україні конче необхідно прискорити вступ до СОТ, оскільки «в разі, якщо першою туди вступить Росія, Україна не вступить у СОТ ніколи». Україні, щоб мати вигідні умови для переговорів з Росією з вкрай важливих для держави енергетичних та інших питань, конче необхідний вступ до СОТ. Водночас, вступ до СОТ може стати випробуванням для деяких не конкурентноздатних галузей. Однак лише створення конкурентного середовища може дати цим галузям шанс жити, а не животіти на тривалу перспективу. А крім того, переваг для економіки України, пов‘язаних зі вступом до СОТ, значно більше, ніж втрат.

Тому гострий виступ проти СОТ фракцій КПУ, СДПУ(о), «Регіони України» мотивований не економікою, а, насамперед, намаганням догодити інтересам Росії. Ми з усією очевидністю можемо бачити, як формально українські партії між інтересами України та іншої держави обирають інтереси цієї самої держави. Фактично, цими силами в парламенті влаштовано конкуренцію за титул «кращого друга російського слона».

При чому, слід наголосити, що такі дії вказаних фракцій відбуваються в умовах збереження широких владних повноважень Президента.

Відповідно до змін до Конституції, які, схоже, таки вступлять в силу з 1 січня 2006 року, повноваження Президента будуть серйозно урізані. Власне, це й було квінтесенцією змін, які Кучмі і кучмістам вдалося протягнути під час революції, сподіваючись, що Ющенку не вистачить року повних президентських повноважень, щоб докорінно змінити ситуацію в країні та розклад політичних сил. Схоже, таки справді не вистачить.

Після цих змін лише Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначатимуться Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначатимуться Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Також Президент призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; половину складу Ради Національного банку України; половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України.

Крім того, право вето Президента досить серйозно обмеженe. Раніше Президент Кучма роками не підписував закони, і вони не діяли, попри те, що за них проголосували понад 300 депутатів. Нині ж якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі, якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Також Президент за поданням Прем‘єр-Міністра призначає керівників місцевих державних адміністрацій, хоча остаточно це питання має бути врегульовано іншим проектом змін до Конституції №3207-1.

Важливим нововведенням, яке дещо підсилює повноваження Президента, є право Президента в трьох випадках розпускати парламент.

Всі ці зміни залишають цілу низку неузгодженостей у повноваженнях між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів, які стимулюватимуть виникнення нових ліній конфліктів.

Отже, якщо в парламенті 2006 року не буде стійкої більшості, або якщо така більшість буде антипрезидентською, в країні відбуватиметься перманентний конфлікт між основними політичними гравцями, а реалізацію навіть таких простих речей, як ухвалення необхідних для життєдіяльності країни рішень буде поставлено під великий сумнів. Тому наступні парламентські вибори будуть не менш важливими для українського суспільства та його прогресивного розвитку, ніж минулі президентські.

Між тим, нещодавно Віктор Черномирдін заявив про результати розколу в «помаранчевій команді» після перемоги Помаранчевої революції, що «українцям цікавий не результат, а процес».

Загроза потонути в цьому процесі переділу повноважень, війни за посади і важелі впливу сьогодні актуальна для більшості політичних сил України. На жаль, основна мета – робота на благо українського народу – відсунута ними на другий план.

Тому перед Президентом обмеження його кадрових повноважень з 1 січня 2006 р. ставить вкрай важливу задачу – розставити оптимальні з точки зору інтересів країни кадри у межах його поки ще існуючих повноважень, а також – навчитися ефективно використовувати всі наявні владні важелі для вирішального впливу на політичних гравців, або, хоча б, обмежити їхні можливості шкодити національним інтересам України.

Олександр Палій, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Запитання "ТК": Радіозвернення Президента до українського народу від 5 листопада було присвячене проблемі вступу країни до Світової організації торгівлі. Разом з тим, всі розуміють, що це лише частина великої проблеми, якою має бути Україна в майбутньому. Як ви вважаєте, чи є стратегічне розуміння у Ющенка та його команди щодо того, куди вони ведуть країну?