Якщо після вчорашніх рішень парламентської погоджувальної ради фракцій народні депутати все ж таки не приймуть змін до «Закону про вибори народних депутатів», вітчизняній політичній тележурналістиці залишилось жити близько трьох тижнів. Із початком виборчої кампанії, коли набудуть чинності положення статті 71 закону „Про внесення змін до Закону про вибори...”, доля більшості засобів масової інформації зависне на волосинці. Не лише Центральна виборча комісія, але й тервиборчкоми, що можуть бути повністю контрольовані певними політичними силами, отримають право на тимчасове припинення діяльності засобів масової інформації в разі порушення частин 5 і 9, причому встановлюватиме факт порушення сама виборча комісія... Намагаючись обійти минулорічні граблі, законодавці опинились по вуха у трясовині, заздалегідь обрубавши мотузку, за допомогою якої можна було вибратись: змінювати цей закон ним самим і заборонено. Ситуація надзвичайно ідіотська навіть за українськими мірками.

Закон ухвалили на початку липня, він був довгий, і до середини його мало хто дочитав; трохи згодом розморений сонцем народ схопився й побачив, що вносити зміни вже в день оприлюднення було запізно. Тоді винуватець законодавчої колізії Юрій Ключковський виступив у багатьох ЗМІ із заспокійливим: не переживайте, треба буде – змінимо, а якщо ні, то все одно все буде добре. Минуло ще три місяці, поки питання життя і смерті ЗМІ знову стало топ-темою.

Торік, під час виборчої кампанії, яка регулювалась набагато ліберальнішим за «2777-IV» законом, найчастіше під загрозою припинення дії ліцензії опинявся 5 канал. То рахунки заморозили через смішний дифамаційний позов Сівковича, то раптом вирішили відібрати „незаслужені” київські частоти; в перші дні помаранчевих заворушень збиралось таємне засідання Нацради з одним питанням на порядку денному: заборона мовлення 5-го за підбурення до акцій громадської непокори... Тоді дивом відстояли і 5-й, і другого кандидата на закриття – новонавернену в опозиційність „Еру”. Тепер, здається, саме ці два канали найменше переживають через можливі легальні репресії – принаймні, так міг зрозуміти глядач каналу на минулому тижні. Адже протягом останніх днів 5-й обмежився лише стандартними запитаннями в рамках чергових візитів до студії Давидовича і Ключковського, і достойники палко запевнили журналістів і публіку: усе буде гаразд, діятимемо в межах здорового глузду. Втім, можливо, журналісти 5-го просто вже сказали все, що мали сказати, трохи раніше за інші канали, запрошуючи до себе постійно медіа-експертів.

Не довіряють здоровому глузду влади менеджери каналів, що належать до медіахолдингу Пінчука. 30 жовтня голова ЦВК Ярослав Давидович гостював у програмі «„Подробно” с Дмитрием Киселёвым», ICTV, де ще раз накреслив генеральну лінію, спільну для ЦВК, провладних депутатів і урядовців. Вона полягає в тому, що законодавці усвідомлюють свою помилку, хочуть і спробують її виправити, але краще все ж не сподіватись на це, а якимось чином обминути негуманні норми закону.

Природно, жодних гарантій, самі припущення, на зразок:

Давидович: Ви не переживайте, навіть якщо постане питання про те, щоб закривати той чи інший засіб масової інформації, все одно остаточне рішення прийматиметься в суді.

Кисельов: Але ж закон передбачає можливість закриття в несудовому порядку! Давидович: Ну, а я кажу, що будемо закривати тільки в судовому.

За рік порядкування у ЦВК Давидович навчився впевнено дивитись в об'єктив, а його розсудливому тону хочеться вірити – те, чого так бракувало попереднім „підрахуям”. Та хто сказав, що його добрі наміри поділятимуть усі вершителі мас-медійних доль? І слова „я думаю, що Центральній виборчій комісії необхідно написати роз'яснення щодо виконання цих норм закону” не є надто переконливими: всі ми пам'ятаємо, як ЦВК „контролювала” ситуацію в регіонах у найгарячіші дні кампанії, і як виконувались там усілякі роз'яснення.

Як бачимо, „перша” і „друга” влади пропонують „четвертій” неформальну (й нічим не гарантовану) угоду, зміст якої полягає в ігноруванні певних вимог чинного законодавства. Коли навіть лишити у спокої моральний бік цієї ситуації, цілком очевидно, що третя гілка влади – судова – не зможе приєднатись до пакту про невиконання закону. Відтак, уся угода ґрунтується на речах сумнівних і змінних, – „добрій волі”, „здоровому глузді” – отже, не варта й ламаного гроша.

В останні дні жовтня тема потенційної загрози не лише свободі слова, а й функціонуванню ЗМІ в цілому, яку несе чинний закон про вибори, висвітлювалась інформаційними службами всіх центральних каналів. Приводів знайшлось достатньо: утворено парламентську комісію, що розглядає можливість змінити горезвісний закон, Національна рада з телебачення і радіомовлення зробила кілька заяв, у яких то обіцяла посприяти роботі комісії, то запевняла, що не вживатиме репресивних заходів до мовників, то навпаки – обіцяла „виступити активним учасником виборчого процесу й використати повною мірою свій потенціал”. Незалежна медіа-профспілка оголосила про підготовку до всеукраїнського страйку журналістів. Заворушились і регіональні ЗМІ: їм якраз є чого боятись, бо не всі мають достатньо впливових і багатих покровителів, аби в разі потреби домовитись із владою. Всі очі були спрямовані на Верховну Раду.

Нарешті, в останній день жовтня головний синоптик парламентської погоди зробив свої прогнози в ефірі «1+1». Значна частина програми „Іду на ви” (яка цього разу разюче нагадувала дореволюційний доробок Піховшека – жодних гострих питань, навіть натяків на скандали, наче на доведення безконфліктного іміджу Литвина, а насамкінець - навіть кілька фраз осанни гостеві з уст ведучого) була присвячена закону про вибори.

Спікер виявився ідеологічно підкованим: він вислухав закиди ведучих із усмішкою й не став шукати винних, а взяв відповідальність на себе – „ми зробили помилку” (хоча серед 319 депутатів, які голосували „за”, Володимира Михайловича не було). Ба більше: якби його воля, він би взагалі заборонив будь-які перевірки й судові переслідування засобів масової інформації під час виборчої кампанії, а всі скарги й претензії розглядалися б після виборів... Це вже Литвина трохи занесло, адже відомо, що в нас після виборів переможців не судять, а переможених милують, тож індульгенція остаточно розв'язала б руки майстрам чорного піару.

Якщо очистити заяви Литвина під час ефіру «Іду на Ви» від лушпиння популізму, то можна констатувати, що, на відміну від пропрезидентських депутатів, голова парламенту готовий піти на ризик і спробувати ухвалити розроблені комісією Правденка зміни. Ризик є, й немалий, бо „діркою” в „ющенківському” законі, розробленому до вересневої кризи, може скористатись опозиція та „ображені”, аби проштовхнути, поряд з погодженими змінами до закону, й інші, в тому числі вельми невигідні чинній владі поправки. Не менш принциповим, ніж право виборчих комісій на тимчасове припинення дії ліцензії, може виявитись питання розподілу будь-якої політичної інформації на офіційні повідомлення й політичну рекламу... Якщо влада планувала скористатись адмінресурсом за допомогою закону, найабсурдніші положення якого, до речі, мало не дослівно списані з кучмівського закону 2001 року, вона неодмінно спробує його захистити. Такі спроби вже робились. Та можливість відкритого, гласного обстоювання «2777-IV» втрачено: помилки доведено й визнано, їх доведеться виправляти.

А отже, політичній тележурналістиці не час помирати: вона активно й результативно виборює своє право на життя, та ще й плодоносить ідеями. Одна з них, висловлена паном Піховшеком в останньому „Іду на ви”, мені дуже сподобалась. Мовляв, якщо певні політики намагаються тиснути на нас, обмежити нашу свободу слова, то ми, в свою чергу, можемо вжити заходів проти них – ігнорувати їх в інформаційних програмах, не запрошувати їх в ефір. Ото таке. Ось де вона, свобода слова! Отар Довженко, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Согласительный совет одобрил снятие ограничений в деятельности СМИ

Керівники "5 каналу" учора у прямому ефірі заявили про тривалий і систематичний тиск

Согласительный совет одобрил снятие ограничений в деятельности СМИ