Чотири з мінусом

17 Жовтня 2005
1103
17 Жовтня 2005
11:44

Чотири з мінусом

1103
Випуск програми «Чи на 5?» Єгора Соболєва від 12 жовтня, присвячений «реприватизації», засвідчив наявність серйозної помилки в самій авторській концепції проекту. Ключова роль ЗМІ у здійсненні громадського контролю за владою не викликає жодних сумнівів, як і сама необхідність такого контролю. Як далеко може зайти журналіст, пропонуючи аудиторії свої умовиводи – питання передусім етичне, особливо тоді, коли йдеться про теми, важливі для кожного.
Чотири з мінусом
Чи досить надати вичерпну інформацію для роздумів, чи можна підштовхнути глядача до певних висновків, і чи варто самому журналістові ці висновки робити?

Рік тому один відомий російський тележурналіст, запрошений вести авторську програму на одному популярному українському каналі, продемонструвавши глядачам низку неоднозначних і доволі тенденційних сюжетів на тему хвороби одного кандидата в Президенти, впевнено заявив: «Это было мнимое отравление. Он лжёт!» Тоді здавалось, що владу варто змінити хоча б для того, аби такого роду «публіцистика» зникла з наших екранів. На жаль, сьогодні помічаємо знайомі тенденції у творчості тих, хто найзавзятіше опонував тодішнім кучмівським маніпуляторам.

Авторська програма Єгора Соболєва «Чи на п'ять?» з'явилась в ефірі 5 каналу нещодавно. Цитуючи автора, «...мета команди, що створює програму – допомогти глядачам зрозуміти, як влада дає раду проблемам, для вирішення яких ми їх обирали; хто лобіює рішення і хто виступає проти; як їхні дії впливають на життя звичайних людей; чого слід боятися, а що - вітати? ... програма про політику, але не про політиків. Нас цікавить не те, як вони змагаються за вплив, а те, що вони роблять або не роблять для нас.» Раніше Єгор Соболєв непогано проявив себе в аналітичних («Час:Важливо») і в інформаційних програмах на 5 каналі, тому не надто вдалий старт нового проекту дивував. І, якщо млявий темп програми, відсутність, так би мовити, драйву можна списати на невдалу режисуру, то зміст випуску від 12 жовтня, присвяченого «реприватизації», свідчить про наявність серйозної помилки в самій авторській концепції проекту.

Програма від 12 жовтня була побудована на протиставленні позиції урядів Тимошенко (анулювати приватизацію і продати об'єкти ще раз, на справедливих умовах) і Єханурова (залишити об'єкти теперішнім власникам і спробувати отримати від них компенсацію). Оскільки в обох випадках усе залежить не так від дотримання букви закону, як від «політичної волі», можна сказати, що йдеться про конфлікт пріоритетів. Яка з передвиборчих обіцянок Ющенка важливіша: повернути награбоване народу чи зберегти священну недоторканність приватної власності? Питання важливе й дуже непросте, однозначної відповіді на нього ніколи не було ні у влади, ні в народу.

Спокуса позабирати прибуткові підприємства, роздані Кучмою за безцінь своїм зятям і кунакам, непереборна. З іншого боку, громадяни, які щодня стають співучасниками економічних правопорушень (від купівлі насіння в бабці на вулиці до продажу автомобіля або квартири за «чорну» готівку), розуміють, що в цій боротьбі довелось би використовувати подвійні стандарти, вибачаючи «своїх» і караючи «чужих»... Одним словом, конфлікт двох недосконалих моделей умовної рівноваги, що не має простого розв'язку.

Тема, м'яко кажучи, не для двадцятихвилинної програми: хронометражу вистачає лише на основні віхи. Єгор Соболєв досить категорично розставляє основних фігурантів конфлікту (вірніше, системи конфліктів), лаконічно формулює їхні позиції і переходить до дебатів. Йдеться, зокрема, про Нікопольський феросплавний. При цьому позицію «забрати» представляють голова ФДМУ Валентина Семенюк і екс-міністр економіки Сергій Терьохін – активні фігуранти боротьби за НЗФ; а ось опонує їм з позиції «не забирати»... сам автор. Якщо голова правління Нікопольського феросплавного заводу Неустроєв переважно наголошує на незаконності застосовуваних методів повернення підприємства в державну власність, а представники інвесторів Віктор Лисицький і Вадим Бодаєв – на погіршенні інвестиційного клімату, то в авторському тексті глядача акуратно відводять від твердження «Абсолютна більшість населення обурена нечесністю приватизації великих підприємств. І вітає повернення їх державі» — аж до «Створення умов для справедливого бізнесу важливіше для суспільства, ніж покарання зловживань на етапі нагромадження капіталу».

Добре, що Єгор Соболєв знає, що важливіше для суспільства. Який це вдалий збіг, що незалежний аналітик ставить однозначну кому в реченні «карати не можна помилувати» саме там, де ставить її чинний уряд, саме там, де вигідно її поставити не лише Віктору Пінчуку та іншим імовірним жертвам «реприватизації», але й тим видатним бізнесменам, для яких етап нагромадження капіталу ще не закінчився... «Я так само обурений способами, яким заробив свій мільярд Віктор Пінчук. Але для мене набагато важливіше не те, щоб уряд його покарав, а те, щоб я та інші українці мали можливість чесно заробляти у чесній економіці. Перегляд приватизації цьому не сприяє. Скоріше - навпаки. Якщо уряд закриє цю тему, натомість побудує справжню конкуренцію у бізнесі, я перший скажу - це на 5!» - отакий загальний висновок із протистояння, що трусило Україною кілька місяців і закінчилось відставкою уряду й розколом помаранчевої команди, робить автор.

Хочеться поіронізувати, висловити сподівання, що в наступних програмах Єгор Соболєв дасть нам відповіді на не менш наболілі питання: «що з'явилось раніше – курка чи яйце?», наприклад. Надто враховуючи, що зловживання власною думкою, здається, є нормою для 5-го: інший провідний ведучий, Данило Яневський, часом говорить більше за гостей студії, ділячись з усім світом своїми суб'єктивними міркуваннями і побутовими спостереженнями. Та й сам Соболєв в одній із попередніх програм «Чи на п'ять?», присвяченій суспільному телебаченню, говорив: «Одним із досягнень помаранчевої влади є свобода ЗМІ... Ця влада дозволяє нам казати про неї те, що ми думаємо.» Певна річ, говорити те, що ви думаєте – можна; але завжди треба думати, що говорите. І особливо обережним у висловленні власної думки, - навіть у програмі, що належить до акуратно прописаної в редакційній політиці категорії «особистий погляд», - варто бути на телеканалі, який небезпідставно підозрюють у симпатіях до конкретного політика. Залишається сподіватись, що Єгор скоригує свій підхід до створення програми, обравши інший, менш категоричний і безпосередній, спосіб донесення своєї позиції до глядача. Наразі ж – чотири з мінусом і домашня робота над помилками.

Отар Довженко, для «Детектор медіа»

Читайте також:

"Чи на п'ять?"/Суспільне телебачення...

6 вересня на «5 каналі» - прем’єра програми Єгора Соболєва «Чи на 5?»

Не икать за обедом

Звільнення можливе Що далі?
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1103
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду