Чотирисерійні телефільми з розрахунку на один вечір перегляду вихідного дня починають виконувати функцію, яку десять  років тому покладали на стрічки формату tv-myvi, вони ж — «мувіки». До такого висновку підштовхує активізація виробництва саме такого телекіно. Принаймні, чотирисерійки впевнено закріпилися у відповідних слотах в ефірі «України». Це здебільшого мелодрами, що цілком відповідає політиці каналу, але стрічка «Серце слідчого» Єви Стрельникової, анонсована 20 травня, зацікавила кримінальною складовою та обіцянками великої кількості екшен-сцен.

Мушу одразу зазначити: я не є прихильником вживання фемінітивів усюди й завжди. Цей тренд присвоювати всьому жіночий рід, аби підкреслити й без того очевидну гендерну відмінність, виглядає дещо маргінальним. Із фемінітивів більше кепкують, їх доводять до абсурду, а на повному серйозі вживають лише жінки-журналістки й громадські діячки, котрі стоять на феміністичних позиціях. Проте у випадку з фільмом, про який зайшла мова, я все ж зробив би виняток.

Справа в тому, що навіть до появи запиту на фемінітиви в українській мові вживалося слово «слідча» поруч із маскулінним варіантом визначення професії — «слідчий». Натомість для російської мови нормально, коли що чоловік, що жінка — однаково «следователь». Кіно створене російською мовою, але правильна українська версія назви — «Серце слідчої», бо головна дійова особа — жінка. Закид не до творців фільму, а до тих працівників каналів, яку перекладають назву проекту без урахувань мовних нюансів. Тож надалі дозволю собі згадувати назву так, як вона правильно звучатиме українською.

Далі — про те, чим привабив анонс. За сюжетом, безпритульний дев'ятирічний Іван стає свідком злочину, і його як цінного свідка бере під особисту опіку слідча Варвара Родіонова, молода жінка, в якої все не так просто в особистому житті. Одразу згадується майже класичний аналог — фільм Джоела Шумахера «Клієнт», створений 1994 року за однойменним романом Джона Грішема. Нагадаю, там одинадцятирічний Марк, теж майже безпритульний, мешканець трейлерного парку в Новому Орлеані, стає свідком самогубства. Перед тим, як вибити собі мозок, самогубець під впливом емоцій довіряє Маркові таємницю, яку старанно приховують місцеві кримінальні авторитети. Після того хлопчика бере під опіку адвокатша, якій і без Марка проблем не бракує. Також згадується давніший, менш відомий фільм Пітера Віра «Свідок» (1985), у якому дев'ятирічний хлопчик із поселення амішів став свідком жорстокого вбивства в туалеті, і його охороняє поліцейський інспектор.

У цих історіях та історіях зі схожими сюжетами все крутиться довкола дітей-свідків. Вони є рушіями дії, на них роблять поправку всі основні дійові особи, приймаючи ті чи інші рішення. Натомість самі діти, частіше все ж таки хлопчики, виглядають не по роках дорослими, мають життєвий досвід, якого з різних причин позбавлені старші персонажі, й не дозволяють собою маніпулювати в інтересах різних осіб та спільнот. Навпаки, самі перетворюються на активних гравців і крутять дорослими, як хочуть. Той самий Марк із «Клієнта» знає собі ціну як свідку, тож торгується з правниками, бандитами й політиками до останнього, виборюючи собі, незаможній матері та хворому молодшому братику максимально вигідні умови в обмін на свою співпрацю зі слідством.

Чогось подібного сподівався від «Серця слідчої», хоч все одно робив поправку на дещо обмежені можливості телевізійного формату. Насамперед — у плані складності історії. Все має бути максимально зрозуміло і спрощено, без додаткових навантажень на глядача — і це, хто би що не захотів зараз сказати, правильний підхід. Натомість не зовсім правильно, коли історію про хлопчика як важливого свідка «зливають» на користь мелодраматичної складової.

Почати з того, що безпритульний Ваня чесно заявляє: він не розгледів жодного з трьох грабіжників, котрі вибігали з банку і збили його з ніг. Трійця була в масках, і лише випадково одного з них упізнала сама слідча Родіонова. Питання на засипку: кому загрожує Ваня як очевидець, для чого поселяти його в будинку, який належить Варвариній тітці, від кого його слід охороняти? Під кінець першої серії глядач дізнається: бандити загубили флешку, заради викрадення якої вривалися в банк. Ідіотами вони не виглядають, звідси питання номер два — чому важливу флешку запхали не в кишеню штанів, а в діряву бокову кишеньку рюкзака. Відповідь: щоб вона випала і хлопчик Ваня її підібрав. Причому, увага, дитина поняття не має, володарем якого убивчого компромату стала. Про існування флешки не знає і слідча. Отже, реальної небезпеки для свого підопічного не усвідомлює. Проте аби взнала — історія на тому б одразу скінчилася.

Задавши цікаву інтригу, далі автори «Серця слідчої» переключилися на сюжет, який розвивається незалежно від неї. Є Варвара Родіонова, яка не має щастя в особистому житті. Їй півтора року морочить голову нехороший мужчина-бабій, який зраджує дружину не тільки з Варею, а й із якоюсь молодшою панною, котрій ще й зробив дитину. Викриває його, до речі, Ваня. Але й тут не все благо: пригнічена зрадою того, кого не могла як слідча розкусити півтора року, Варя дає слабину й дозволяє собі близькі стосунки з першим-ліпшим, хто лагідно подивився. Тільки ж і цей чоловік виявився не тим, за кого себе видає: Олег на завдання бандитів мав викрасти злощасну флешку з будинку, де живе Варвара. Так слідча за чотири серії виявляється двічі обдуреною чоловіками.

З Олегом теж не все так просто. Так, він розкаявся, Варя йому пробачила. Чоловік пішов на таке не від хорошого життя — потрібні були гроші на операцію для доньки. І не зрозуміла позиція його дружини, з якою вони вже не живуть разом. Хвороба дитини — спільне горе. Проте жінка на рівному місці дзьобає Олега, який уже продав заради доньки все, що міг, крім душі. Складається враження: він винен у тому, що дитина захворіла, й від нього вимагають фінансової покути. Тобто, в очах дружини Олег — невдаха, і гляname="_GoBack">дачки напевне на її боці.

Тітка Фаїна, власниця будинку, спершу невдоволена появою в ньому безпритульного Вані. Та вже за кілька хвилин виявляє свої найкращі людські якості. Слідча Варвара наступного дня купує хлопчику з вулиці масу речей і дарує квадроцикл. Дитина потрапляє в казку, а не в небезпечну ситуацію. Загалом же серед дійових осіб — лише одна жінка з негативним бекґраундом, біологічна мама Вані, злодійка, яка за першою ж вимогою Варвари повертає крадене. Натомість хороших хлопців, крім Олега, немає — колеги слідчої лише функціонують і комунікують із нею в службових справах.

Ідеальний формат для жіночої аудиторії: хороші жінки, погані чоловіки, нещасні діти, щасливий фінал. Нічого кримінального в цьому немає. Але все ж таки хороших хлопців, на яких жінка може впевнено покластися, хочеться більше.

Фото: прес-служба каналу «Україна»