На конкурсі «Євробачення», що проходив у Лісабоні (трансляції «UA: Перший», «UA: Крим», СТБ та Перший канал «Українського радіо»), перемогу здобула співачка з Ізраїлю Netta (Нетта). Це — четверта перемога Ізраїлю за всю історію конкурсів: до того були 1978 рік, Париж, Ізхар Кохен та Alphabeta; 1979 рік, Єрусалим, Галі Атарі та Milk and Honey; 1998 рік, Бірмінгем, Дана Інтернешнл. Двічі — 1979 та 1999 років — конкурс відбувався у Єрусалимі, 1980 року Ізраїль не лише відмовився проводити, а й узагалі бойкотував «Євробачення», тож конкурс приймала Гаага. А Ізраїль, як виходить, завів собі добру традицію проводити конкурси «Євробачення» рівно через кожні 20 років.

Змальовувати переможну пісню й переможний виступ — справа марна. Скажу єдине: дуже давно на конкурсах «Євробачення» не було такого позитиву. Нетта просто випромінювала позитивні емоції, жила ними, дарувала їх усій аудиторії. І — для суворих критиків (про яких нижче): якщо розглядати цей виступ суто з погляду техніки співу, то Нетта застосовувала найрізноманітніші прийоми, різноманітні інтонації, варіювала потужність співу, ніде не переборщуючи й вмикаючи свій голос на повну потужність саме там, де потрібно. Й постановка була ненав'язливою, зосередивши всю увагу на співачці та подеколи на її бек-вокалі — нічого зайвого. Узагалі ж цей конкурс був дуже високого рівня, й сталася прикрість, яка завжди буває в такому разі: кілька пісень, кілька виступів, які неодмінно стали би переможцями за будь-яких інших умов, так і залишилися в затінку Нетти та її пісенної феєрії. Але є й інший бік тієї самої медалі: чимало пісень цього конкурсу неодмінно стануть популярними й здобудуть численних слухачів, а артисти — прихильників.

Хоч би якими різними видавалися минулорічна та цьогорічна переможні пісні, а їх чимало що об'єднує. Передусім, це виконання не просто від душі, а, здається, всім єством, надемоційне й таке, що заворожує. А ще — легкий наліт фриковості: торік це були «занедбана» зовнішність, гіпертрофовані міміка й жестикуляція Салвадора Собрала, цьогоріч — даруйте, габарити Нетти, ще й підкреслені міні-сукнею, височезними підборами й «іграшковою» зачіскою. Але в тому й річ: в обох випадках фриковість (чи, радше, фрикуватість?) була вдалим доповненням, останнім штрихом до картини, а не самоціллю й тим паче не основним «художнім засобом».

Цікава виникла закономірність. 2015 року Україна не брала участі в «Євробаченні», а 2016 року виграла. Конкурс 2016 року пропустила Португалія, а 2017 року перемогла. 2017 року прощався з «Євробаченням» Ізраїль — мовник, що був членом Європейської мовної спілки (EBU), припиняв своє існування. Й от 2018 року постав новий мовник, а Ізраїль святкує перемогу.

Але повернімося до конкурсу. Цьогоріч він виявився переповнений скандалами. Багато обговорюють випадок, коли під час виконання конкурсної пісні британкою SuRie (С'юрі) на сцену вибіг якийсь парубок і відібрав у неї мікрофон. Порівнювати це з минулорічним інцидентом під час виступу Джамали й можна, й не можна: виступ Джамали, все ж, не був конкурсним, а був одним із багатьох концертних. А тут музиканти довго готувалися, вклали в це багато сил, нервів, снаги — аж тут якийсь покидьок за кілька секунд усе це зіпсував. Звісно, виступити знову, «переспівати» вдруге співачка могла вже й не мати моральних сил.

Як розповідала під час трансляції фіналу Джамала, минулорічний переможець Салвадор Собрал дуже розкритикував пісню Нетти, назвавши її легковажною. Й от коли Нетта перемогла, він швиденько вибіг на сцену, мовчки, зі швиденьким обов'язковим поцілунком всунув їй до рук приз і тут само зник за лаштунками, все це тривало буквально кілька секунд. Без його привітань, без посмішок, без тепла. Це залишило дуже неприємний осад — ніби всі просто тобі зобов'язані співати так, як Собрал.

Головний же скандал виник у Китаї. EBU мала угоду з тамтешнім мовником, й останніх років китайці дивилися конкурси. Цього року під час транслювання першого півфіналу китайський мовник вирізав виступи представників Албанії та Ірландії й замінив їх паузами. Першого — через заборону демонструвати на китайському телебаченні людей, які не приховують під одягом татуювання, другого — через танець двох чоловіків, який буцімто був «пропагандою гомосексуалізму». Але річ у тім, що татуювань Еугента Бушпепи не було видно, він приховав їх під одягом, а танець ірландських хлопців був цілком «цнотливим», і сам по собі, без поєднання з піснею про кохання (яка лунала аж ніяк не китайською мовою), зміст його можна було потлумачити й як дружбу, й навіть як суперництво.

Головний же як не скандал, то предмет подиву полягає у співвідношенні результатів голосування журі та телеглядачів, у величезному, небувалому розриві між ними. І головним «героєм та жертвою» цього став Melovin (Меловін). Коли оголошували оцінки від національних журі, українські ведучі Тімур Мірошниченко та Джамала спочатку з сумом і надією, потім із розпачем щоразу констатували: «Україні знову не дали балів», аж поки не припинили згадувати про це взагалі як про щось остаточно вирішене й безнадійне. А Меловін опускався й опускався в таблиці, поки не досяг останнього місця, на якому й залишився. Й треба було чути ті радість і подив ведучих, коли оголошували результати голосування глядачів: один конкурсант за іншим отримували свої бали, залишилася найкраща десятка, а Україну все не називали. 26-те місце від журі та сьоме місце від глядачів — погодьтеся, надто вже велике незбігання.

Клікніть для збільшення

Сезар Семпсон (Австрія) був лідером за голосуванням журі, глядачі поставили його на 13-те місце. Беньямін Інгроссо (Швеція) був другим за голосуванням журі й 23-м за голосуванням глядачів. Австралійка Джессіка Мобой здобула від журі 11-те місце, від глядачів — останнє, 26-те, з лише 9 балами. І подібні приклади можна наводити й наводити; цього разу стали винятками випадки, коли конкурсант отримував близькі одне до одного місця від журі та глядачів.

У чому полягає причина такої величезної розбіжності? Передусім, мабуть, це — особливість нинішнього конкурсу, на якому було дуже багато яскравих пісень та яскравих виступів, причому перше та друге часто стосувалося різних виступів. Після фіналу Джамала зізналася, що голосувала за австрійця, саме він сподобався їй найбільше. А от у першому півфіналі Марія Яремчук навела саме його як приклад, коли спів і взагалі виступ були потужними, а пісня — посередньою й не запам'ятался. І Джамала, й Марія Яремчук — поза всяким сумнівом, експерти. Але експерти, члени журі — теж люди, які мають свої суб'єктивні смаки та вподобання. Й, радше за все, відбулося те, що неодноразово відбувалося й на українському національному відборі: члени журі, щосили прагнучи бути об'єктивними, підходили до оцінювання конкурсантів із циркулем та лінійкою, намагалися виміряти гармонію алгеброю. Оця розбіжність у результатах двох голосувань — це, судячи з усього, й був конфлікт між алгеброю та гармонією. Між розумом та душею, між раціо та емоціо.

Теоретично могла існувати й іще одна причина: національні журі та глядачі насправді оцінюють не одні й ті самі виступи. Журі виставляють свої оцінки напередодні, за результатами переглядання генеральної репетиції, якої телеглядачі не бачать — її так і звуть: «Репетиція для журі». Але якою є ймовірність, що така величезна кількість конкурсантів виступили на репетиції та на телеконцерті аж настільки по-різному?

От хто отримав найвищі оцінки у 12 балів від журі. Сезар Семпсон (Австрія, 1 місце від журі, 13 місце від глядачів, 3 місце в підсумку; далі цифри йтимуть у такому ж порядку) — від Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Естонії, Ізраїлю, Ісландії, Литви, Польщі, Румунії та Угорщини. Беньямін Інгроссо (Швеція, 2, 23, 7) — від Австралії, Вірменії, Грузії, Кіпру, Латвії, Німеччини, Сербії та Словенії. Нетта (Ізраїль, 3, 1, 1) — від Австрії, Сан-Марино, Фінляндії, Франції та Чехії. Міхаель Шульте (Німеччина, 4, 6, 4) — від Данії, Нідерландів, Норвегії та Швейцарії. Елені Фурейра (Кіпр, 5, 2, 2) — від Білорусі, Греції, Ірландії, Іспанії, Мальти та Швеції. Еліна Нечаєва (Естонія, 6, 9, 8) — від Македонії, Молдови та Португалії. Еугент Бушпепа (Албанія, 7, 18, 11) — від Азербайджану. Madame Monsieur (Франція, 8, 17, 13) — від України. DoReDos (Молдова, 10, 8, 10) — від Росії. Іева Засімаускайте (Литва, 11, 10, 12) — від Хорватії. Александр Рибак (Норвегія, 16, 11, 15) — від Італії. Ермал Мета та Фабріціо Моро (Італія, 17, 3, 5) — від Албанії. Расмуссен (Данія, 20 поділив із Сербією, 5, 9) — від Угорщини. Саня Ілич та Balkanika (Сербія, 20 поділили з Данєю, 12, 19) — від Чорногорії.

Як бачимо, те, що м'яко звуть «географічним голосуванням», наявне, але далеко не домінує.

А от хто отримав дванадцятки від телеглядачів. Нетта (Ізраїль, 3 від журі, 1 від глядачів, 1 підсумкове, так і надалі) — від Австралії, Азербайджану, Грузії, Іспанії, Молдови, Сан-Марино, України та Франції. Елені Фурейра (Кіпр, 5, 2, 2) — від від Болгарії, Вірменії та Греції. Ермал Мета та Фабріціо Моро (Італія, 17, 3, 5) — від Албанії, Мальти та Німеччини. Міколас Йозеф (Чехія, 15, 4, 6) — від Австрії та Ізраїлю. Расмуссен (Данія, 20, 5, 9) — від Ісландії, Угорщини та Швеції. Міхаель Шульте (Німеччина, 4, 6, 4) — від Данії та Нідерландів. Меловін (Україна, 26, 7, 17) — від Білорусі, Польщі та Чехії. DoReDos (Молдова, 10, 8, 10) — від Росії та Румунії. Еліна Нечаєва (Естонія, 6, 9, 8) — від Литви та Фінляндії. Іева Засімаускайте (Литва, 11, 10, 12) – від Великої Британії, Естонії, Ірландії, Латвії та Норвегії; на п'ять дванадцяток припадає лише шість усіх інших оцінок, решта 31 країна жодного балу не дала — дуже рідкісний випадок «або все, або нічого». Саня Ілич та Balkanika (Сербія, 20, 12, 19) — від Словенії, Хорватії, Чорногорії та Швейцарії; тут на чотири найвищих бали припадає лише п'ять будь-яких інших, 33 країни не дали нічого. Equinox (Болгарія, 9, 14, 14) — від Кіпру. AWS (Угорщина, 22, 15, 21) — від Сербії. Еугент Бушпепа (Албанія, 7, 18, 11) — від Італії та Македонії. Уейлон (Нідерланди, 13, 19, 18) — від Бельгії. Альфред та Амая (Іспанія, 18, 24, 23) — від Португалії; окрім цього, лише дві країни дали Іспанії бали взагалі.

Як бачимо, тут географічне, історичне та ймовірне етнічне (скажімо, один із учасників італійського дуету є етнічним албанцем, чимало албанців живуть у Македонії) або конфесійне (албанці та азербайджанці в більшості — мусульмани) голосування постає на повний зріст.

Українське журі виставило такі бали: 12 — Франції, 10 — Ізраїлю, 8 — Нідерландам, 7 — Австрії, 6 — Швеції, 5 — Словенії, 4 — Чехії, 3 — Данії, 2 — Австралії, 1 — Естонії. Українські глядачі розпорядилися голосами інакше: 12 — Ізраїлю, 10 — Чехії, 8 — Данії, 7 — Франції, 6 — Молдові, 5 — Італії, 4 — Кіпру, 3 — Естонії, 2 — Литві, 1 — Угорщині.

Результати голосування українського журі

Меловін посів у сумі 17-те місце. Від журі він отримав: 6 балів — від Азербайджану та 5 балів від Молдови, журі жодної іншої країни не дали йому балів. Натомість вердикт глядачів був такий: 12 — від Білорусі, Польщі та Чехії, 10 — від Молдови, 8 — від Азербайджану, Грузії, Італії та Росії, 7 — від Ізраїлю та Чорногорії, 5 — від Сан-Марино, 4 — від Вірменії, Македонії, Португалії та Франції, 3 — від Латвії, 2 — від Кіпру, 1 — від Болгарії.

І якщо вважати, що це, мовляв, українські заробітчани масово вивели Меловіна на 7-ме місце за голосуванням глядачів, то проти цього є кілька вагомих заперечень. Ізраїль, Італія та Чехія (та й Болгарія з Францією) мали дуже сильних виконавців, на яких покладали надії на перемогу, тож не могло бути, щоб українські заробітчани становили левову частку глядачів. Португалія була хазяйкою конкурсу, й через це, знову ж таки, конкурс дивилися далеко не самі лише українські заробітчани.

Цікаво: у півфіналі Меловін фінішував шостим. Там національні журі поставили його на 10-те місце; він отримав 10 балів від журі Чорногорії, 8 — від Молдови, 7 — від Австралії та Грузії, 6 — від Мальти, Нідерландів та Росії, 5 — від Швеції, 3 — від Данії та Норвегії, 2 — від Польщі, 1 — від Латвії та Сан-Марино. А от глядачі півфіналу віддали Меловінові 4-те місце й виставили йому: 12 балів — Польща, 10 — Грузія, Латвія, Росія та Сан-Марино, 8 — Італія, 7 — Молдова та Чорногорія, 6 — Угорщина, 5 — Австралія, Данія та Румунія, 4 — Норвегія, 3 — Словенія та Франція, 2 — Латвія, Нідерланди, Сербія та Швеція, 1 — Німеччина; не було жодної країни, глядачі якої у півфіналі не дали б Меловінові жодного балу.

Українське журі у півфіналі розпорядилося своїми оцінками так: 12 — Нідерландам, 10 — Латвії, 8 — Грузії, 7 — Швеції, 6 — Австралії, 5 — Словенії, 4 — Данії, 3 — Чорногорії, 2 — Румунії, 1 — Норвегії. Українські глядачі у півфіналі винесли таке рішення: 12 балів — Молдові, 10 — Данії, 8 — Норвегії, 7 — Польщі, 6 — Словенії, 5 — Грузії, 4 — Швеції, 3 — Росії, 2 — Угорщині, 1 — Латвії.

А виграв другий півфінал Александр Рибак із Норвегії — за голосуванням журі він посів 2-ге місце (лідером тут була Швеція), а за голосуванням глядачів — 3-тє місце (тут у лідери вийшла Данія). У фіналі ж норвежець посів лише 15-те місце — 16-те за голосуванням національних журі та 11-те за голосуванням глядачів, не здобувши жодної дванадцятки ані від тих, ані від тих. Велика розбіжність між результатами півфіналів та фіналу — ще одна особливість цьогорічного конкурсу.

Тож Меловін знайшов свою аудиторію, своїх слухачів — а це й є головним.

Що ж до не такого високого місця, як хотілося б. У випуску «Про що співає Європа» після фіналу Джамала пояснювала його недосвідченістю українського співака: мовляв (цитата неточна), найкращі конкурсанти співали всім — і руками, й волоссям, і ніздрями, а Меловінові ще не вистачило на це досвіду. При цьому Джамала сказала, що він, надто молодий, «написав дві пісні» — чи лише здалося, що в її тоні пролунала легенька зневага? Насправді достатньо зазирнути на ютуб, щоби побачити: Меловін написав дещо більше, ніж дві пісні.

А «співати волоссям»... Фінал конкурсу знову яскраво показав: постановка зжерла оте співання волоссям, повністю з'їла. Візьмімо фінал пісні Меловіна. Як було на національному відборі? Сидячи за роялем, він піднімав руку — ніби щоби знову опустити її на клавіші, але так і завмирав. Того самого моменту посередині музичної фрази, ніби залишившись незавершеною, обривалася музика. Стоп-кадр — і пісня, змовкнувши на сцені, продовжувала лунати в головах глядачів. Це коли анфас і зблизька. Й коли Меловін піднімав ліву руку, яка була віддаленішою від камери, а не, як тут, праву, ближчу до камери. Тут же, в Лісабоні, здаля й збоку, піднята рука виглядала, мов звичайна недолуга пафосність. Зате було чудово видно вогні по всій сцені й той самий рояль. Ніби Меловін був при роялі, додатком до роялю, а не рояль при ньому. Здається, анфас за роялем Меловіна так і не показали жодного разу! А синхронно-механічні, завчені рухи бек-вокалістів лише створювали враження: ніякого задоволення від співу та пісні вони не отримують.

З моєї точки зору, за постановкою Україна опинилася в одному ряді з Азербайджаном, Білоруссю та Росією — у стилі «щоби красивенько було». А пісня не має значення. Постановка не розкривала пісню, не підкреслювала її, а закамуфльовувала, задрапіровувала її тією самою «красивенькістю», ніби щось таке, від чого конче потрібно відвернути увагу глядачів.

Порівняймо, до речі, з Молдовою. Нібито, такий самий «реквізитний» номер. Але зверніть увагу: там кожен рух, кожна дія на сцені чітко відбивали ритм пісні. А всі порухи камери були м'якими, плавними, делікатними, майже непомітними, якщо не звертати на них спеціальну увагу. Не кажучи вже про номер Угорщини: це вже Тімур Мірошниченко казав, що там було використано всі піротехнічні прийоми, які були можливими на цій сцені. Але спитати: яким був той вогонь, де саме, в яких місцях сцени? Й не відповісти — бо те полум'я було фоном, чимось на задньому плані, візуалізацією напруги, що зростає, й не більше; всю увагу було прикуто до виконавців, і камера була націленою саме на них, полум'я крупними планами вона не знімала. Так само в данців вікінгівський човен був десь позаду сцени, був далеким фоном, і жодного разу камера не показала його не лише крупним, а й середнім планом.

Боюся, що у плані сценічного номеру 2018 рік можна поставити поруч із 2005-м, коли пісню боротьби, пісню свободи, пісню незламного духу у виконанні «Гринджолів» на сцені «Євробачення» перетворили на кабаре, та 2012-м, коли мерехтіння десятків танцюристів на екранах, установлених на сцені, та конвульсивні рухи камери в режимі «туди-сюди» просто задавили пісню Гайтани.

...Минулого року Салвадор Собрал виграв конкурс, виконавши пісню португальською мовою. Як і варто було чекати, на нинішньому конкурсі значно побільшало неангломовних пісень. І вкотре було підтверджено старе спостереження: мова виконання ані додає, ані відбирає — головне, як це звучить.

Загалом же конкурс у Лісабоні запам'ятається як один із найсильніших за останні роки. Тож вийшло, що ніби Португалія чудово відігралася за те, що так довго чекала на проведення «Євробачення».

Фото: Andres Putting