За три роки, відколи в Україні замість одного Дня Перемоги 9 травня запровадили ще й День пам'яті та примирення 8 травня, наші телеведучі нарешті навчилися вимовляти дуже складне словосполучення «День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» на одному подиху.

Але це аж ніяк не про телеканал «Інтер», зіркам якого запам'ятовувати відносно нову назву старого свята не потрібно. Просто тому, що на цьому каналі її не вживають. Натомість тут 9 травня 2018-го буйним квітом цвіли «Великая Победа», «Великая отечественная война», «фашистские преступники» та інші радянські кліше, створені в рамках радянського культу Перемоги над фашизмом десь у 70-х роках минулого століття.

9 травня «Інтер» став такою собі машиною часу, яка перенесла глядача туди, куди нормальна людина повертатися не хоче. З усіма моторошними подробицями святкування «священного Дня Перемоги» в СРСР. Бракувало хіба що підстаркуватих вождів із іконостасами на парадних мундирах десь на трибуні Мавзолею.

Подеколи здавалося — ось-ось на екрані з'явиться бровастий генсек і привітає радянський народ «с праздником великой победы». Втім, за нього це успішно робили ведучі марафону «Наша Победа», що тривав на каналі весь день, Анастасія Даугулє та Роман Каденін. У виконанні цих молодих людей слова про «нашу победу в Великой Отечественной войне» сприймалися як абсолютне блюзнірство, бо ніхто з них і близько не має стосунку до того, що відбувалося на теренах європейського континенту в 1939–1945 роках. Перепрошую, за версією телеканалу «Інтер», це була, знову ж таки, «Великая Отечественная война 1941–1945-х годов».

Не кажучи вже про когнітивний дисонанс, що виникав особисто в мене під час перемикання каналів. Особливо відчутним він був у вечірньому праймі. «Інтер», починаючи з 20:30, транслював свій традиційний концерт до Дня Перемоги у «Великій Вітчизняній війні», а канал «1+1» — фільм Ахтема Сеітаблаєва «Кіборги».

Коли на «Плюсах» гинув кіборг Серпень, на «Інтері» співав Андрій Доманський. Ці паралельні реальності, що не зможуть перетнутися навіть у неевклідовій геометрії, розривали мозок. До всього, в денний ефір «Інтер» поставив радянське кіно з абсолютно знущальною для українців, які 5-й рік воюють із російським агресором, назвою «Шел четвертый год войны».

Проте ця паралельна реальність «Інтера» зі славослів'ям на адресу подвигу «советского народа в Великой Отечественной войне» органічно вписалася в кадри «Парада Победы» у Москві й ходи «Бессмертного полка», що їх із дозволених в Україні телеканалів транслював спільний проект «Радіо Свобода» та «Голосу Америки» «Настоящее время». Щоправда, ведучі цього каналу запрошували до коментарів російського «побєдобєсія» адекватних експертів, приміром, докторів наук росіянина Андрія Зубова та його українського колегу Владислава Гриневича, й не променилися щастям від споглядання російської військової потуги на Красній площі.

Здавалося, святкова сітка на «Інтері» 9 травня цього року була рутинною й нічим не відрізнялася від попередніх років. Але насправді відмінність була, і вона разюча. Бо ще ніколи досі канал Фірташа — Льовочкіна — Хорошковського не дозволяв собі так відкрито пропагувати саме радянський День Перемоги. Особливий цинізм, ба навіть єзуїтство полягало в тому, що формально жодних законів «Інтер» 9 травня, здається, не порушив. Радянські фільми в нас дозволені? Дозволені. Пісні про війну? Те ж саме. Співай їх, скільки влізе, й тобі за це нічого не буде. Тим паче, російських співаків у концертах цього телеканалу давно вже немає. Всі свої. Сюди навіть опальну Таїсію Повалій запросили, яка аж три пісні виконала, й одну з них —  українську. Ту, що про маму на вірш Бориса Олійника.

Але після святкового ефіру 9 травня на «Інтері» хотілося щонайменше обтертися, а ще краще —  добряче помитися.

Суцільним набором радянських штампів про те, що саме Червона армія звільнила всю Європу від фашизму (саме так, адже про гітлерівський нацизм журналісти «Інтера», мабуть, ніколи не чули), виявилися «унікальні», як анонсувала їх керівниця Inter Media Group в одному з інтерв'ю Ганна Безлюдна, сюжети про Рух опору в європейських країнах.

Приміром, у розповіді кореспондента каналу про Варшавське повстання є фраза, яка геть не відповідає історичній дійсності. А саме про те, що Червона армія не могла допомогти польським повстанцям, бо її війська були надто далеко. Але це неправда. Радянські війська стояли настільки близько, що червоноармійці могли бачити Варшаву навіть без бінокля. Деякі з них, як свідчать мемуари, спостерігаючи з берега Вісли, як німецькі війська беруть в оточення звільнені повстанцями райони Варшави, плакали від власного безсилля. Бо не було наказу головнокомандувача Червоної армії піти на допомогу повстанцям. Хоча вони дуже на це розраховували.

Історія Варшавського повстання, героїчного, але приреченого на поразку через амбіції Сталіна, у викладі кореспондента «Інтера» постає пласкою, як у підручнику історії за редакцією майбутнього генералісимуса.

Щоправда, в розповіді кореспондентки «Інтера» був і певний оптимістичний момент. Обвівши рукою центральну площу Варшави з її затишними різнокольоровими будинками, журналістка підкреслює: кляті фашисти у відповідь на повстання просто розбомбили польську столицю, і весь історичний ландшафт із пам'ятками архітектури, біля яких так люблять фотографуватися туристи, — не автентичний, а відтворений. На що пішло кілька десятиліть, повідомляє кореспондент.

Репортаж із Будапешта від Анастасії Даугулє було витримано в тому самому дусі. Телеведуча, заангажована в усіх без винятку святкових концертах рідного каналу до «Дня Победы», не кажучи вже про однойменні й не дуже марафони, розповідає про «визволення» (насправді ж — радянську окупацію) столиці Угорщини Червоною армією так, наче вичитала її з радянського підручника історії для 10-го класу вже згаданих незлим тихим словом 70-х років минулого століття. Обличчя «Інтера» показує набережну Дунаю з бронзовими черевиками, дуже оригінальним і людяним пам'ятником євреям, тіла яких, не маючи часу заривати в землю, нацисти, розстрілявши, кидали просто в річку, перед цим змусивши роззутися. Адже, каже в цьому випадку кореспондент «Інтера», за черевики можна було щось уторгувати. Або обміняти їх на продукти.

Буденно гуляючи мирним Будапештом, Анастасія Даугулє не менш буденно розповідала, що Міст Незалежності, як і всі інші мости між двома частинами міста — Будою й Пештом, були підірвані, щоб не здати столицю Угорщини радянським військам. Підкреслюючи при цьому, що Будапешт спокійно собі жив усі роки війни, але за його визволення від «фашистської чуми» полягло 80 тисяч червоноармійців. Чому так сталося, ведуча «Інтера» не пояснює. Наголос тут, як і в усіх інших репортажах марафону «Наша Победа», про Рух опору в європейських країнах, робиться на кількості жертв із боку червоноармійців. Так, наче це й було головною заслугою Червоної армії під час «визволення», а якщо точніше — права на радянську окупацію Східної Європи. Але про це в репортажах інтерівців немає жодного слова.

Окрема тема цього марафону — пряма трансляція ходи «Безсмертний полк» у Києві та регіонах. Розпочалася вона на цьому каналі об 11-й ранку й завершилася десь за дві години після її початку.

Трансляція ходи «Безсмертного полку» в прямому ефірі одного з найбільших загальнонаціональних продемонструвала: всі, хто хотів показати дулю українській владі, яка чомусь вирішила відрубувати тоталітарний хвіст радянської ідеології по шматках, запровадивши аж два дні пам'яті про День перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні, відчули, що 9 травня — це їхній День Перемоги. Тобто реваншу дикої комуністичної ідеології.

Під час прямих включень із регіонів (Запоріжжя, Миколаїв, Харків, Одеса), не кажучи вже про Київ, Анастасія Даугулє та Роман Кадємін казали, що кожного року до цієї акції долучається дедалі більше людей. Із того, що показували в прямому ефірі, можна було з цим висновком ведучих погодитись, адже люди, які впродовж двох годин буквально штурмували Вічний вогонь на Площі Слави в Києві, створювали враження багатотисячного натовпу. Анастасія Даугулє, коментуючи ці кадри, дійшла висновку, що учасників ходи «Безсмертного полку» в Києві було не менше п'яти тисяч. Хоча Нацполіція нарахувала дві тисячі учасників. Всі без винятку акції в різних містах коментували їх учасники з «Опозиційного блоку».

Судячи з того, що глядачам телеканалу «Інтер» показували у прямому ефірі впродовж марафону «Наша Победа» та його завершального акорду, концерту «Победа. Одна на всех», Ганна Безлюдна, яка з 2013 року очолює компанію Inter Media Group і яку без кінця брали крупним планом оператори, була надзвичайно задоволена своєю роботою. Вона підспівувала абсолютно всім пісням, навіть незнайомим більшості, буквально відбиваючи долоні в аплодисментах.

У мене з цього приводу одне прохання до влади: скасувати вихідний 9 травня як День Перемоги. Занадто вже багато можливостей він надає для історичних спекуляцій. Що й продемонстрував ефір 9 травня на «Інтері».

Великі цифри перегляду цього концерту (7,3 млн глядачів, як стверджують автори прес-релізу) свідчать усього-на-всього про відсутність будь-якої державної інформаційної політики щодо таких елементарних речей, як історія Другої Світової війни. Не кажучи вже про війну теперішню.

Фото: прес-служба «Інтера»