Цим документальним фільмом започатковано щотижневу рубрику “Особливий погляд”. Канал “1+1” переходить від публіцистичного порпання в кримінально-актуальній сучасності до академічного порпання в легендарному минулому. Затемнену студію в червоних і чорних тонах замінено на вибагливі ландшафти архітектурних пам’ятників, статечне дисидентство сивобородого Борсюка на кадри кінохроніки, південний провокативний запал Кіпіані − на сухе розумування із приводу затертих дат далекого минулого.

Не так давно фільм Юрія Макарова “Мазепа” вже були показали по телебаченню – у День Всіх Святих Незалежності України, в розрекламованій документальній добірці разом із ще кількома українськими історико-культурними роботами, які, судячи з усього, складатимуть доробок рубрики “Особливий погляд” у майбутньому. Тоді телефільму Юрія Макарова випала невдячна доля бути першою вранішньою ластівкою святкового документального дня. Картина на презентабельну тему вляглася в ефірне ложе незручних ранкових годин. Час, коли активні представники людської спільноти вже пішли разом із дітьми на Майдан стрічати Президента і урядовців, а пасивні – ще досі розморено марили у напівсні про святкову вечерю, півпляшки і нічний салют.

Минулого вівторка усі мали змогу отримати власне враження від роботи Юрія Макарова – жодних перепон, окрім не надто агресивного нагадування про існування фільму у телепросторі, для цього не було.

Неспішні прогулянки презентабельно вбраного чоловіка старезними площами закордонних міст, тихий лагідний голос, приятельська інтелігентна інтонація, коментарі спеціаліста-історика й псевдоісторичні побрехеньки, поліекранний фетишизм, який поєднує в одне ціле красу ландшафту, зафільмовану оператором, і музейні експонати барокової доби… Картина “Мазепа: кохання, велич, зрада” зроблена за ескізами попереднього проекту Юрія Макарова “Мій Шевченко”, який був відзначений Національною премією імені Великого Кобзаря. Себто – цілковито відтворює коди парфьонівських розвідок в історію, що їх він робив для НТВ, відлакувавши скупий оптимізм росіянина (побудований на неперевершеному додержанні історичного факту) романтичними ілюзіями, лагідним українським словом.

Ще не так давно, коли канал “1+1” щоденно увечері показував американські фільми, Юрій Макаров вів програму “Своє кіно” – п’ятихвилинку, що передувала картині, розквітчуючи її естетичні та світські принади. Оскільки, хорошого кіно на кожний вечір не вистачало, часто доводилося словом ретушувати посередню продукцію, виконуючи функцію, протилежну тій, що робить Володимир Войтенко у “Аргументі кіно”. Щоденна практика словесного перетворення не надто привітної маси якщо й не на цукерку, то на цілком прийнятний для споживання продукт допомагає виробити комплекс прийомів, які дозволяють безболісно маніпулювати глядачем, створюючи сприятливий емоційний контекст передачі. Юрій Макаров вміє робити це максимально ефективно.

Тексти, які він виголошує з екрану в своїх фільмах (чи в колишньому “Шевченку”, чи в нинішньому “Мазепі”), оперують загальновідомим, але подають його як відкриття забутих (прихованих від суспільства тоталітарною пропагандою) істин. Вони апелюють, передовсім, до струн людського серця, а не до звивин мозку. До емоційного, а не раціонального. Так поруч із прекрасним змалюванням українських виборів (“хто голосує проти – того б’ють”), існують фактично нічим не зумовлені й підтверджені куртуазні/антикуртуазні припущення: конфлікт між Мазепою і Кочубеєм, який призводить до зради останнього, лежить в площині банально-кухонних ревнощів, піврічне проживання юної і звабливої Мотрі в палаці Мазепи не викликає в Макарова сумнівів у цнотливості дівчини, так само, як і в сексуальній привабливості видатного гетьмана, його численних любовних звитягах чи фантастичному впливі на “юного і переляканого” росіянина Петра І. Впевнений голос ведучого робить із кожного речення шлакоблок правди. Втім, розбиваючи на друзки поширені міфи, Макаров творить на їх місці нові, так і не демонструючи глядачу істину. Його погляд таки “особливий”.

Зникнення з ефіру “Подвійного доказу” викликало надзвичайно болісну реакцію. Почали говорити про самоцензуру нового керівництва каналу, повернення революційної помаранчевої влади до кучмівських авторитарних практик, про створення перепон для свободи преси, нову хвилю інформаційних репресій. Сумують за зникненням примари демократії: справжня революція завжди дискредитує свої лозунги, чинячи у найгірший із усіх можливих спосіб. Але. Розвідки “Подвійного доказу” жодного разу не дали відповіді на поставлені питання, хай навіть і намагалися розкрити їх, використовуючи компроматні (власне, суперечливі) джерела. Автори працювали скоріше в художньому секторі. “Чорне кіно”. “Теорія змови”. Ефектно, але безперспективно, із нудотою в серці.

На п’ятнадцятому році незалежності ми врешті-решт отримали якісний, хай і суперечливий зліпок української історії в портретах. Для з’яви фільму Юрія Макарова довелося пережити “Молитву за гетьмана Мазепу” Юрія Іллєнка, довгі часи телевізійної непевності і пошук національної ідентичності.

Не треба сумувати з приводу появи “Особливого погляду”.