«У Росії історичне кіно на потоці. В Голлівуді такого знімається мільйон. Для України це рідкість, тому кожен фільм викликає дуже велику увагу», — сказав історик Кирило Галушко в ефірі програми «Київ Live» на ТРК «Київ» 1 лютого. Проте далі стає зрозуміло, що вчений прийшов не хвалити українські стрічки на історичну тематику, а лаяти.

Згадана студія була не фіналом, а лише продовженням розмови навіть не про майбутній фільм Олексія Шапарєва «Крути 1918», а про представлений трохи раніше в мережі перший трейлер стрічки тривалістю трохи більше, як дві хвилини. І це не вперше за короткий час, коли неготовий український фільм обурює соціальні мережі. Саме на цій хвилі фейсбучних експертів ЗМІ ініціюють ефіри та публікації, залучаючи експертів справжніх та компетентних. Які мимоволі опиняються заручниками коментаторів, які все знають.

Треба визнати — проблема викривлення історичної реальності має місце. Але слід визначитися, що таке викривлення і чи лише українське історичне кіно має такий гріх перед фахівцями й суспільством. Розібравшись із цим поняттям, далі проблему варто розділити на дві частини. Бо в нас перебріхуванням реальності, наприклад, відносно майбутнього фільму «Крути 1918» соціальні мережі з однаковою завзятістю називають причетність Симона Петлюри до тих подій і… шинелі не того кольору й фасону, не той колір ґудзиків, неправильні ремені, кокарди не тих кольорів, зброю не тієї системи.

Почнемо з першої частини, де проблема справді може виникнути. Хоч я не аж так перебільшував би її, особливо в світлі несподіваних для мене застережень пана Галушка: «Фільм про Крути уважно подивляться в Росії і зроблять з нього невтішні для нас висновки, візьмуть його на озброєння й покажуть, що Симон Петлюра — дітовбивця». Кому-кому, а фаховому історику найпершому треба навчитися плювати на думку Росії та боятися вердиктів тамтешніх пропагандистів. Дітовбивцю з будь-якого українця в Росії можуть зробити на рівному місці, не чекаючи виходу якогось українського фільму. Й давно роблять: згадайте розіп'ятого хлопчика в трусиках. Скажу більше: ми тут всі вбиваємо не лише дітей — в Україні гвалтують бабусь і нищать снігурів. Росіянам сказали й показали це задовго до того, як в Україні були заборонені російські фільми та серіали й почалося створення власної національної індустрії кіно.

Інші застереження пана Галушка мають більше раціонального. Зокрема, йдеться про відмову авторів проекту від консультантів-істориків. Бо, мовляв, вони самі все знають. Особисто я консультуюся з істориками більше п'яти років як автор романів та сценаріїв на історичну тематику. Проте мої знання майже ніколи для виробництва того чи іншого фільму не потрібні. Знову ж таки, через перевагу художньої правди кіно над правдою історичною. Гнучкість сюжету я на якомусь етапі перестав вважати перебріхуванням.

Але тут прозвучала цікава фраза: «Якби Петлюра був живий, він би подав до суду на авторів за наклеп, за образу честі й гідності. Вони скористалися з того, що Петлюра помер, і не може довести, що це просто брехня». Розвиваючи тему, з могил повинні постати, аби справедливо судити брехливих кіношників, Олекса Довбуш, Богдан Хмельницький, турецький султан із дружиною Роксоланою, а також французькі королі. Це при тому, що досі невідомо, чи насправді існував Робін Гуд. Та дух його має переслідувати всякого, хто робив благородного розбійника героєм художнього кіно.

Про Довбуша не жарт. Бо майже водночас із трейлером фільму про Крути інша команда представила трейлер і постер фільму «Легенда Карпат». Експертна рада Фейсбуку відразу вставила ґнота нижче спини побаченому. Особливо дістається постеру. Виявляється, головний убір у Довбуша — не той, які носили верховинці, кептаря герой не має, і взагалі виглядає Індіаною Джонсом, а не українським опришком. Звісно, співаки Валерій Харчишин і Марія Яремчук, задіяні у фільмі, нікуди не гідні актори. Хоча тут не звикати: соціальні мережі принципово не бачать гідними акторами нікого, окрім померлого Богдана Ступки. Всі інші — або «серіальні», або «примелькалися». Загалом же «Крути 1918» та «Легенду Карпат», прем'єри яких лише анонсовані, вже охрестили не історичним, а антиісторичним кіно. Двома роками раніше подібну оцінку соцмережі далі чотирисерійному телефільму «Століття Якова», а минулого року клеймо дістала «Сторожова застава»: замість оселедців у богатирів коси й бороди.

Вище не дарма згадано французьких королів. Згадайте для прикладу хоча б усі можливі версії «Трьох мушкетерів». Радянську як потенційне «щупальце русского мира» можете виключити, хоч вона й була створена в Україні, на Одеській студії. Жодна західна інтерпретація відомого сюжету Олександра Дюма не обходилася без королів та кардиналів, які справді були реальними історичними постатями. Як і герцог Бекінгем — а його ж, покійного, ще в німому кіно за участю коміка Макса Ліндера показували, м'яко кажучи, в образливому для честі й гідності вигляді. Чи мусять тремтіти творці серіалу «Борджіа» в очікуванні потойбічного страшного суду — адже Папа Римський представлений там покидьком, як і більшість історичних персон. І це лише Франція, тільки побіжний погляд. Про Голлівуд у цьому контексті ліпше й не згадувати — з історичної точки зору брехня на брехні сидить і брехнею поганяє.

У цьому місці мусимо, нарешті, прийти до розуміння, про що говоримо. Є документальне кіно. Є кіно історичне, хай і художнє. Але існує також безліч художніх фільмів, створених в історичних декораціях. Які називати історичними й тим більше шукати там правди є ознакою непрофесійності.

Разом із Кирилом Галушком у студії ТРК «Київ» був голова Держкіно Пилип Іллєнко. Саме він укотре заговорив про потребу розділяти правду історичну і правду художнього кіно. «Дискусія між істориками та художниками триватиме завжди. А серед глядачів є любителі шукати кіноляпи. Базова різниця в тому, що історія — в першу чергу наука. Кіно — мистецтво. В них є принципово різні завдання. Завдання кіно — створення міфів, певних архетипів», — каже він. Згадуючи при тому стрічку Мела Гібсона «Хоробре серце», події якого дуже мало відповідають реаліям. А більшість помилок зроблена свідомо, на догоду цікавому сюжету. Отже, робить висновок пан Іллєнко, в кожному з таких випадків говоримо не про історичне кіно, а художнє осмислення певного історичного факту.

Виходить, великої крамоли в тому, що сюжет того чи іншого фільму не відповідає реаліям, нема. Якщо, звісно, кіно не знімають із пропагандистською метою. Як робили в СРСР («Чапаєв», «Ленін у 1918», «Щорс», «Олександр Пархоменко», «Падіння Берліна») й роблять тепер у Росії («Серпень, 8», «Матч», «Легенда 17», «Сталінград»). Або — в нацистській Німеччині, хоча жоден із таких фільмів у радянському прокаті, звісно, не був, тож приклади наведуть лише кінознавці.

Але в цьому контексті на перший план раптом виходить несподівана деталь. Всі, без перебільшення всі згадані й незгадані передусім радянські (українські радянські теж) стрічки з ознаками пропаганди й перекручення історії на догоду режиму, ідеально реконструйовані. name="_GoBack">Ґудзики на шинелях ті, які треба. Костюми дбайливо підібрані, спеціально пошиті й відповідають епосі. Декорації мають належну фактуру. Це, серед іншого, дозволяли бюджети. І в мене чомусь є стійке враження, що до створення кожного такого кіно залучали істориків.

Отже, доходимо до абсурду. Можна сміло припустити, що соціальні мережі схвалять політ Петлюри на Марс, а Довбушу дозволять битися з Людиною-Павуком, якщо при тому на акторі, який виконує роль Петлюри, буде правильно пошитий однострій із ґудзиками відповідної епохи. А на голові виконавця ролі Довбуша буде автентична гуцульська крисаня. Прощають же в якійсь версії пригод мушкетерів повітряні кулі й скоростріли лише через детально пророблені костюми на акторах. І довкола українського героїчного коміксу «Воля», в якому Грушевський демонструє володіння східними єдиноборствами, а військо УНР дає відсіч інопланетянам, чомусь досі не виникло скандалу…

Фото: кадр із фільму «Крути 1918»