16 січня Верховна Рада розглядала законопроект, відомий як «про деокупацію Донбасу». Під будівлею парламенту сталися сутички між протестувальниками та поліцією. Висвітлення цих сутичок телевізійними випусками новин продемонструвало кричущу проблему — а радше ваду — нашого інформаційного телебачення. Й ця проблема, а чи вада, безпосередньо впливає на суспільство, й упливає, як на думку автора, вельми негативним чином. Дезорієнтує його, суспільство.

ICTV, «Факти», 16 січня. Наведімо текст сюжету повністю: «Олена Фроляк, ведуча “Фактів”: Сьогодні гаряче було не лише в парламенті, а й під його стінами. І хоч урядовий квартал охороняють майже чотири тисячі правоохоронців, удень там сталися сутички між силовиками та мітингувальниками, які там вже живуть кілька місяців. За даними поліції, конфлікт спровокували самі пікетувальники. На площі Конституції вони розпалили багаття із шин. На зауваження пожежників і силовиків загасити полум’я — жодної реакції. Тож, аби до місця займання потрапили рятувальники, поліція влаштувала живий коридор. Натомість протестувальники почали кидати в них бруківку і застосували сльозогінний газ. В результаті сутичок один поліцейський постраждав, а найактивнішого учасника пікетів забрали до відділку. Водночас у мітингувальників — своя версія, мовляв, вони просто хотіли спалити російський прапор, а не влаштовувати провокації. В “Червоному хресті” підрахували: від сльозогінного газу постраждали до 20 людей, але до лікарів ніхто не звертався.

Орест Слободян, мітингувальник: Є постраждавші з нашої сторони. В основному йде отруєння від газових гранат. Ну, чоловік десять — це гарантія. Зараз очі промивають, є ожог сітчатої оболочки глаз».

Що впадає в око? По-перше, наявна геть різна міра деталізації версій поліції та мітингувальників. Так, єдиний синхрон належить мітингувальникові, але він є суто ілюстративним, таким, що підтверджує вже сказане раніше й найменшою мірою не висвітлює версії протестувальників щодо того, що і як відбулося. Навіть якщо виходити з позиції «глядачі самі розберуться», в даному разі глядачам нема як розібратися, бо від сторони мітингувальників немає фактів. Єдине, що стає відомим — що буцімто учасники протестів хотіли спалити російський прапор. Зависає запитання, що не лише так і не знаходить відповіді, а й навіть не є акцентованим: то чи для того, щоби спалити російський прапор, неодмінно треба підпалити шини, в інший спосіб спалити прапор не вдасться? Аудиторія на цей аспект може просто не звернути уваги. Але хіба ж це не принципово: чи то поліція викривлює факти, чи то мітингувальники не можуть до пуття пояснити своєї поведінки?

По-друге, не названо, які політичні сили (або симпатиків яких політичних сил) представляють учасники протестів. Ну, от просто мешканці наметового табору, й усе. Майже відпочивальники, курортники погрітися на шинах вирішили. Оцей момент просто неможливо пояснити логічно, навіть якщо підозрювати авторів сюжету в заангажованості. І справді: від такої новини опозиція втрачає рекламу, піар, а влада втрачає можливість тицьнути пальцем і заявити: «То дивіться всі, хто вони й що вони роблять!». Якщо це не беззмістовність, то що тоді? До речі, один із улюблених прийомів російської пропаганди, зокрема коли йдеться про Україну — фактологічна невизначеність, розмова на рівні «вони» та «взагалі».

І по-третє, а проти чого, власне, ті протестувальники протестували й чого домагалися, га? От просто «протестувальники», й усе. Проти всього поганого й за все добре?

«Факти тижня» 21 січня до теми не поверталися й детально її не розглядали — до рейтингу найважливіших подій тижня на цьому каналі вона не потрапила.

«Україна», «Сегодня», 16 січня. Підводка ведучої Анни Панової: «Возле Верховной Рады сегодня жгли шины и российские флаги. Митингующие требовали принять закон о реинтеграции Донбасса. Дошло до стычек с силовиками». Репортаж кореспондента Ірини Любич: «Не обошлось без дыма и огня и в этот раз, но уже у стен парламента. Несколько сотен митингующих требовали принять закон о реинтеграции Донбасса. Пока одни пикетчики жгли Георгиевские ленты, флаги России и Советского Союза, другие подожгли шины и даже завязали драку с правоохранителями». Далі мова пішла про сам законопроект.

Тут ми бачимо те саме, тільки в іще більш рафінованому вигляді. Теза про те, що саме мітингувальники зав'язали бійку з правоохоронцями, тут не лише є безальтернативною, але її й не підкріплено жодними фактами, ані з одного боку, ані з іншого. Хто саме протестує — й тут це залишилося невідомим. Спалені російські прапори фігурують уже у множині. Але річ навіть не в тім: як узагалі зрозуміти викладене? Парламентарі розглядають проект закону про реінтеграцію Донбасу, мітингувальники проти цього протестують, та ще й як протестують, бо... вимагають закону про реінтеграцію Донбасу! Ви бодай що-небудь із цього зрозуміли? У вас іще голова обертом не закрутилася? Ви ще не засумнівалися у власній здатності мислити адекватно?

«События недели» 21 січня розповіли на каналі «Україна» про ухвалення самого закону — з акцентуванням на процесі, а не результаті та його значенні, а тему протестів під Верховною Радою оминули. Напевне, як зовсім не важливу.

«1+1», «ТСН», 16 січня. Ведуча Лідія Таран: «Сльозогінний газ, шини і сутички під Верховною Радою. В робочий день після відпустки депутати обговорювали законопроект про реінтеграцію та деокупацію Донбасу. Під стінами Верховної Ради прихильники Михеїла Саакашвілі підпалили російський прапор, а заразом і шини. Правоохоронці з пожежниками кинулись гасити полум'я. Мітингувальники їх не підпускали. Почалась штурханина. Одна жінка дістала палицею по голові. В бік поліції полетіла бруківка. В хід пішов слізогінний газ. У поліції запевняють: застосували його пікетувальники. А ці, звісно, звинувачують силовиків. Зо 20 людей надихались, допомогу їм надали на місці представники “Червоного хреста”. За даними Нацполіції, постраждав один коп. За порушення порядку затримано одного учасника акції».

Тут інформація подана більш детальна та структурована, є посилання як на думку поліції, так і на думку мітингувальників щодо застосування газу, але й ті, й ті анонімні. А от далі... «Прихильники Михеїла Саакашвілі» — наскільки відомо, то далеко не всі учасники акції. А отже, маємо свідому маніпуляцію чи спрощення ситуації. Чого вимагали протестувальники, проти чого протестували — також незрозуміло. Єдиний синхрон протестувальниці: «Ми флаг російський палили і побили мене поліціянти, да. Та ми їм нічого не робили. Вони до нас там во... урвалися». Й тут лише про процес, а не про його зміст: розповісти, хто кого й чим тріснув, міг би й п'ятикласник — і підозрюю, що навіть із більшою кількістю подробиць.

«ТСН. Тиждень», 21 січня. Тут у великому сюжеті про протести під ВР згадано лише під кутом змалювання обстановки, такого собі антуражу, перед обговоренням — досить поверховим, до речі — самого закону. Хто протестував і проти чого саме протестували, глядачі так і не дізналися. Натомість було приплетено епізод дворічної давнини, коли під час акції протесту під ВР — її привід та дійових осіб також не було названо — загинули четверо нацгвардійців. Проведення аналогії між двома різними подіями видається поверховим і невиправданим.

«Інтер», «Подробности», 16 січня. Ведуча Наталя Белишева: «Пылающие покрышки возле парламента и олимпийское спокойствие в сессионном зале. Нардепы вернулись после новогодних каникул и взялись за законы». Кореспондентка Єкатерина Лисенко: «В кулуарах в национальных костюмах поют колядки, а возле Рады активисты поджигают шины». Такий от нехитрий спосіб утовкмачити: «Які ж далекі вони від народу!» Далі — синхрони народних депутатів Олега Березюка від «Самопомочі» та Олександра Вілкула від «Опоблоку» — про те, як усе й скрізь в Україні погано, без жодного слова про тему законопроекту. От на цьому тема протестів і закінчується, бо далі йде обговорення самого законопроекту у звичний для «Інтера» спосіб — надлишку депутатських синхронів: Артур Герасимов, Максим Бурбак, Олег Ляшко, Тетяна Острякова, Іван Винник, Альона Шкрум і, звісно ж, Юрій Бойко, за яким залишилося останнє, ніби підсумкове, слово — ніби от прийшов Бойко й розклав усе по поличках. Хто протестував і проти чого протестували — залишається загадкою. Здавалося б, бодай численні синхрони депутатів мали хоча би натякнути на предмет протестів? Але, скажімо, синхрон Острякової стосувався дуже важливого питання, але такого, яке неможливо розв'язати через протести — питання чіткості формулювань у законопроекті.

І Бойко: «Цей закон суперечить всім міжнародним домовленостям і договорам, яка має сьогодні наша країна на шляху до дипломатичного врегулювання конфлікту на сході...» — ну, й далі в такому ж дусі. Який висновок у такому контексті мали зробити глядачі? Правильно — що, напевне, протестувальники підтримують позицію Бойка. І як же майстерно! Синхрон Бойка був єдиним концептуальним серед усіх решти, решта так — по дрібницях і деталях. А заради дрібниць шини не палять. Але прямо канал не сказав, що протестувальники буцімто підтримували «Опоблок», він лише підштовхнув до такого висновку — тож і за руку не схопиш.

«Подробности недели», 19 січня. Тему протестів і сутичок не зачеплено, про протести не згадано.

А тепер — сухий залишок. Із чотирьох розглянутих каналів три так і не поінформували, які саме політичні сили влаштували акції протестів із палінням шин. Четвертий — «1+1» — поінформував про це дуже неповно, на самісінькій межі з упередженістю. Жоден із чотирьох каналів не поінформував про мету протестів і привід до них. Кореспонденти жодного з чотирьох каналів не звернулися до протестувальників із простеньким запитанням: «А за що ви боретеся?». І таке, з дозволу сказати, «висвітлення» стало вже нормою, коли йдеться про масові акції під стінами Верховної Ради. Зрештою, навіть якщо протестувальники не мають чіткого уявлення про предмет і мету власного протесту — про це теж важливо повідомляти, чи не так?

Тож ми й отримали загальний результат: невідомо хто протестує проти невідомо чого. Так, от просто попротестувати вийшли, розважитися. «А цей того — геп! А той його — бамс!» — от на такому рівні: цікаво ж як! Оце і є саме те, що зветься милозвучним словом «інфотейнмент». І тут укотре вже доводиться згадувати російську пропаганду — бо це саме вона навіює своїй аудиторії основоположну тезу: «Демократія — це бардак, і єдиним порятунком від нього є путінська “стабільність”». Наше телебачення навіює українцям рівнісінько те саме.

Й отут хочеться сказати тихеньке таке «браво» каналові «1+1». Бо лише на ньому було оприлюднено такий діалог: «Кореспондент: А нащо ви шини палили? — Пікетувальник: Або спровокували, або невідомо з яких причин». Оце саме запитання: «А навіщо шини палили?» — його мали би поставити ВСІ випуски новин. Бо ця проблема є дуже важливою, й актуальність її зростає.

Суспільство вже призвичаїлося: де протести — там і шини. Але спитаймо себе (а насправді це давно вже мали би зробити ЗМІ): навіщо? Що це дає? Для чого це? На Майдані палання шин було вимушеним — воно створювало бар'єр між протестувальниками та «Беркутом», що стріляв, і стріляв на ураження. Це був засіб оборони майданівців. А тепер навіщо? А чи картинка шин, що палають, має переконати глядачів: нинішня поліція буцімто нічим не відрізняється від «Беркуту», а нинішня влада — від януковичівської? Але ж це неправда!

То навіщо тоді шини? Задля переконливості? Як компенсування невизначеності, провокативності або граничної персоніфікованості вимог протестувальників? Шини як аргумент — мов той булижник у пролетаріату?

Призвичаєння суспільства до палання шин має щонайменше два наслідки, й обидва — недобрі. Перший: культура суспільних дискусій дедалі помітніше підмінюється культурою шин, що палають. Така от «культура» дедалі частіше вихлюпується й до зали Верховної Ради: в кого шини — той і правий. І це є що завгодно, тільки не демократія й не ознака зрілості суспільства.

І другий наслідок. Російська пропаганда зумисно й цілеспрямовано стирає межу між поняттями «протести» й «заворушення», чи то «безпорядки». Навіює аудиторії: протести — це і є «безпорядки», сама по собі ідея можливості суспільного протесту — це вже «безпорядок». А тепер зверніть увагу на наші ЗМІ. Чи так уже рідко слова «протести», «заворушення» та «безпорядки» взаємозамінюються, синонімізуються? Шини, що палають, правлять за наочну ілюстрацію до цієї тези російської пропаганди, наочно переконують: протести — це неодмінно «безпорядки». І ми щодалі більше відрізняємося від росіян лише знаком ставлення до «протестів-безпорядків»: у нас, суспільства (але не у влади!) це плюс, у росіян (тут, здається, і влада, і більшість суспільства єдині) — мінус. Але ставлення змінити набагато легше, ніж уявлення, яке вже в'їлося у підсвідомість, ніж стереотипи...

Фото: стопкадр сюжету ICTV