„Президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш направив послання президентові Казахстану Нурсултанові Назарбаєву про те, що вибори в республіці мають бути чесними та прозорими”, - повідомило радіо. Цілком припускаючи, що послання десь такого змісту могло (й навіть мусило) існувати, щось та видалося в цьому повідомленні неможливим. За недовгого аналізу стало зрозумілим, що саме: політичний лексикон, заведений у США, зазвичай не конкретизує форму правління в тій чи тій країні – хай це буде республіка, хай королівство, хай султанат, хай навіть який-небудь матріархат, але підкреслювати це в подібних посланнях вважається нетактовним. Тим більше, що США не роблять різниці в підході до різних країн, залежно від їхньої форми правління. Хай це буде республіка, хай монархія, хай навіть анархія – але це є завжди внутрішньою справою тієї чи тієї країни. Аби вона поводилася належним чином, нікому не загрожувала й дотримувалася свобод своїх громадян. Отже, неможливим видався такий текст послання. Спроби пошуків в інтернеті тільки посилили сумніви. Адже сайт газети „Гардіан”, на який посилаються в більшості інформаційних повідомлень, і в радіоповідомленні зокрема, дає щодо Казахстану єдине визначення: „country” – тобто, „країна”. І в контексті послання Буша так само. Таке саме визначення дають, подаючи текст послання, й казахські інформаційні джерела. А хто ж замість „країни” подає „республіку”? Усі майже без винятку інформаційні повідомлення принаймні двох країн – Росії та України.

Але послухаємо наше національне радіо далі. Хочете про Молдову? Будь ласка: у розв’язанні придністровського питання РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ уряд не йде на пропозиції Росії. Варто, мабуть, здогадуватися, що, окрім республіканського, в Молдові є ще й монархічний уряд? Хочете про Білорусь? Будь ласка: вам досить детально розтлумачать, як у цій республіці – саме республіці – неналежним чином поводяться з польськими дипломатами та журналістами. І при тому, що Польща за формою правління – це теж республіка, ви жодного разу не знайдете визначення польської влади як „республіканської” – так само, як і польські журналісти не будуть названі „республіканськими”, й польські дипломати.

Пригадується, як після 24 серпня 1991 року я з нетерпінням купував російські газети. Тішачи себе думкою: напевне, відтепер події в Україні висвітлюватимуться на міжнародних сторінках? Російські газети, тим часом, нічого не змінили. І до сьогодні. Події в Україні трактуються як внутрішні, а сама Україна майже ніколи не здобуває визначення „країна” – тільки „республіка”. Воно й зрозуміло: країна була й лишилася одна – Росія, а в цій країні є республіки: Україна, Грузія, Казахстан, Чечня, Чувашія, Якутія, Хакасія. Тільки от частина з цих республік тимчасово перебуває під впливом ворожого Заходу й номінально бавиться статусом нібито незалежних держав. Адже зовсім не про форму правління тут ідеться: видається, що, навіть якби довічні президенти Білорусі чи Туркменiстану оголосили б себе імператорами, їхні країни однаково б здобували визначення „республіки”. Бо „республіка” в даному контексті є не формою правління, а адміністративною одиницею СРСР. А тепер, після розпаду СРСР – неповноцінною (з погляду Росії) державою, яку просто-таки жаба давить назвати країною. Бо у світі є країни – й є республіки СНД. Які, відповідно, не є країнами.

Парламентська асамблея Ради Європи, поміж тим, вимагає від Росії відмовитися від терміну „ближнє зарубіжжя” й ставитися до всіх держав однаково. Але добре: все це – в Росії. А до чого тут Україна? А до того, що й у нас термін „ближнє зарубіжжя” є ледь не офіційним. При тому, що, на відміну від Росії, в українському випадку він звучить просто-таки анекдотично: адже Польща виявляється далеким зарубіжжям, а Таджикiстан – близьким. (Може, близьким по духу, на відміну від Польщі?) До того, що й у нас переважна більшість ЗМІ ніколи не називає держави, що входили колись до складу СРСР, країнами – а тільки „республіками”. До того, що наші ЗМІ ретранслюють повідомлення російських інформаційних агенцій, ніби істину в останній інстанції – навіть не редагуючи ці повідомлення, а лише тупо (так, саме тупо) перекладаючи їх на мову, яку вони вважають за українську.

Днями ми святкуватимемо чотирнадцяту річницю незалежності України. Люди, що народилися 1991 року, тепер є майже дорослими й цілком свідомими! А наші ЗМІ цього святкового дня так само, як і раніше, розповідатимуть нам про нашу „республіку” й занурюватимуть нас у радянську дійсність. Хочемо ми того чи не хочемо. Бо на вулицях я вже дуже давно не чув, щоб люди називали Україну „республікою”, а не країною. А у ЗМІ чую й читаю це повсякчас.

Читайте також:

“Брехунець” поки що єдине джерело інформації для значної частини українців

Nostalgie розпочинає новий радіосезон українськомовними програмами

Триває моніторинг Нацрадою радіостанцій

УКРАЇНСЬКЕ РАДІО: СПОКУСИ І РЕАЛІЇ...