Колишній віце-прем'єр із питань АПК Леонід Козаченко вчора, 15 серпня, у прямому ефірі 5 каналу, стурбовано балакаючи із ведучим та поодинокими телеглядачами, які додзвонилися, про цукор та хліб, серед усього іншого, мабуть, і сам того не помітивши, та не ставлячи це собі за мету, досить легко проголосив гасло сучасної вітчизняної тележурналістики – правда повинна бути посередині. Про що, головним чином, говорять та показують сьогодні у теленовинах абсолютно всі українські телеканали? Умовно об’єм їх інформації можна поділити на три великі царини:

1) переказ поточних економічних та соціальних негараздів із вільною інтерпретацією їх чинників – ті ж ціни на цукор, хліб та бензин;

2) в залежності від політичних уподобань господарів каналу – плюндрування (відверте чи не дуже) окремих представників влади, від Президента та його родини, до голів найвіддаленіших сільрад. При цьому всі телеканали вважають за необхідне давати чи не щодня по сюжетику стосовно злочинів минулого, їх учасників та про сумлінне переслідування злочинців з боку «нових» правоохоронців;

3) обов’язкова «сенсаційна» частина всіх теленовин полягає у достеменній демонстрації щоденних автоаварій, нападів на людей оскаженілих сіроманців (приблизно вже тиждень і на "Інтері", і на «1+1» тощо), жахливих серійних вбивств тощо.

Так, усе це є в нашому повсякденному житті. Це – правда. Але це – окремо взята правда. Все це можна побачити в деталях (якщо вони когось хворобливо цікавлять) при бажанні в друкованих засобах масової інформації, в Інтернеті, врешті-решт. Телебачення ж – це, переважно, мистецтво наголосів, нюансів, бо воно більш дошкульне та більш показове, очевидне. У нього найбільша аудиторія, найбільше «покриття». Навіть більше, ніж у UMC. Тому саме тут важливе правильне відношення до правди. Інститут української мови НАН України на замовлення телеканалу СТБ, провів моніторинг української мови на більшості вітчизняних телеканалів. Попри все, однією із найразючіших мовних вад наших тележурналістів є помилки саме у банальних наголосах. Фактичні. Але, здається, що таких помилок у наголосах вони припускаються і в більш серйозних речах. Скажімо, у правді. Візьмемо, наприклад, нашого багатостраждального Президента. Правдою є те, що він наш. Ми його туди піднесли - і саме з нашої волі він там знаходиться. I буде знаходитися стільки, скільки ми того забажаємо. Це також правда. Про неї, до речі, досить слушно висловлювався також учора, і також в прямому ефірі 5 каналу київський соціолог Костянтин Малєєв. Після відомих скандалів із сином, телемедіа ніби заспокоїлися, напряму більше про це не говорять. Але це - неправда, або це - не цілковита правда. Опосередковано В. Ющенку дістається «в телевізорі» щодня. Ще буде: за прем’єра після вчорашньої чергової «сенсації» в УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ про «жінку на мільйон доларів», за Порошенка із Зінченком після публікацій в ДЗЕРКАЛІ ТИЖНЯ тощо. Все це та багато чого іншого не раз буде «пережоване» у телеефірі. Телебачення після революції застало Віктора Андрійовича зненацька і відразу оточило його високим муром «любові», перелізти через який він може і не спромогтися… Або просто не встигнути.

У новий, перший за останні вісім років студійний альбом ветеранів рок-н-ролу ROLLING STONES увійшла пісня SWEET NEO CON, присвячена американському колезі нашого Президента. Пісня, подейкують (бо я її поки не чув), зазвичай політкоректних «роллінгів», містить досить різкі висловлювання на адресу пана Джорджа Буша. Але ROLLING STONES – це правда року. Тому Мік Джаггер, який не живе в Штатах, дуже обережно підсміюється із Кейта Ричарда, який мешкає в США…

А ми відверто сміємося самі із себе. А правда у нас то ліворуч, то праворуч. Але ніяк не посередині.

Як замислюся над тим, які ми інженери, так моторошно йти до лікаря…

Ні, що таки треба «моніторити» у телепросторі, тo це правду…