Умовний рефлекс

19 Липня 2005
1147
19 Липня 2005
10:10

Умовний рефлекс

1147
Програма телеканалу К1 “Телеформат”, садистично відмучивши глядача, розповіла правду про рідне телебачення.
Умовний рефлекс
У випуску програми «Телеформат» (К1) на минулому тижні йшлося про мистецтво дизайну і його “чи не наймолодший і найсинтетичніший вид” – дизайн телевізійний, який з’явився у світі лише наприкінці 1970-х років. Тоді, як розповів глядачам автор програми Олександр Лук’яненко, комп’ютери, які здатні були обробляти великий масив відеоінформації, коштували мільйони доларів і обслуговувалися кількома десятками осіб, а тепер, щоб оформити телепрограму, достатньо відеокамери, домашнього комп’ютера і програми 3D Max, кілька мегабайтів кодів якої допомагають створювати як повнометражні анімаційні стрічки, так і телевізійні бульки. До того ж, в середині дев’яностих з’явилася одна з наймасовіших на сьогодні телевізійних технологій – віртуальна студія, яка допомагає робити що завгодно на синьому фоні, використовуючи кіноприйом комбінованої зйомки. На цьому авторська екскурсія по закутках телевізійного дизайну для глядачів-профанів завершилася. Олександр Лук’яненко надав слово інтерв’юйованим професіоналам: арт-директору телеканалу “1+1” Ользі Захаровій (вона також оформляла канали ТЕТ і СТС) та арт-директору телеканалу “НТВ” Сергію Шановичу (він також оформив канал К1). Ці професіонали, “формуючи бренди своїх каналів, самі стали брендами, а їхні творчі колективи – бутіками телевізійного дизайну”. Для себе Олександр Лук’яненко залишив ножиці монтажера-комбінатора, які завжди були і будуть штукою сильнішою за всі можливі комп’ютерні прибамбаси.

Поруч із вихопленими з тіла розмови гарними фразами, які створюють приємний емоційний контекст (про атмосферу Нью-Йорка, яка зберігає аромат 1920-х років, арт-деко, чорних смокінгів, брильянтів, джазу, хмарочосів з бетону і гангстерів – Сергій Шанович, про використання в розвитку телевізійного дизайну сучасних архітектурних інженерних практик – Ольга Захарова), програма була насичена й суто утилітарними професійними розмірковуваннями, виникнення яких породжене авторським спонуканням.

1. Про колір: з початку століття розробляється теорія про вплив кольорів на увагу людини (Олександр Лук’яненко), в Англії, якщо взяти пляшку червоного кольору і захерачити на третину екрану – це буде фурор. В Росії можна завалитися. Він або буде подобатися, або ні. Байдужих не буде (Сергій Шанович), червоний колір люблять у Китаї, в Бразилії, в Україні (Ольга Захарова).

2. Про логотипи каналів: 1+1 – це не два, формула передбачає, що завжди є на один більше (Ольга Захарова), НТВ дуже впізнаваний знак, його намалює будь-хто, навіть дитина. Три літери, середня з яких стоїть на зеленій кульці. Все є куля, і куля навколо нас. Куля – це яблуко, куля – це тарілка, куля – це чашка кави, куля – це акваріум з рибкою (Сергій Шанович).

3. Про професію: дизайн річ прикладна, необхідна, щоб добре продати вдалу ідею. Він не робить ексклюзивний продукт, а робить продукт масовий. У подібній ситуації складно говорити про красу, дизайн пропонує функціональність, а далі починаються речі смакові, знаходяться ті, кому це подобається і ті, кому це не подобається (Ольга Захарова), поява дизайну напряму пов’язана зі смертю великого класичного мистецтва, ви знаєте, зараз є такий негативний тренд – дизайнерські речі, тобто речі, які дуже незручні в користуванні. Головна задача дизайнера – розібратися, чи необхідний дизайн взагалі. Якщо програму можна дивится без дизайну, то є про що говорити (Сергій Шанович).

4. Про плагіат: кажуть, в теледизайні немає плагіату, лише творче запозичення ідей, ремінісценції, якщо одна картинка схожа на іншу – це через те, що тенденції дизайну цього сезону такі (Олександр Лук’яненко), я до цього ставлюся дуже спокійно, оскільки звинуватити художника дуже складно, ми всі черпаємо з одного місця (Ольга Зазарова), oтримав приз – можна творити щось своє, а до того можна драти, копіювати, тут відповідальність тих людей, хто це замовляє. Якщо вони готові носити і споживати те, що до них носили і споживали інші – нема проблем. Є ж секонд-хенд, це навіть модно (Сергій Шанович).

Свідомо чи несвідомо (швидше за все, свідомо) Олександр Лук’яненко звів героїв “Телеформату” до ситуації суперечки. Подібний хід в передачі, популяризаторської за своїм покликанням (в сенсі тележурналу “хачу всьо знать”), виглядало невиправданою грою в інший, високочолий, формат, який передбачає використання критико-аналітичного апарату, дослідження проблеми не на рівні персоналій, а на рівні тенденцій, і артикуляцію висновків. Усього цього в “Телеформаті” немає. Більш того, конфлікт в цій програмі розвивався поза очі і мав підґрунтям не стільки серйозні внутрішні професійні конфлікти, скільки інтонацію журналістських запитань, яка, граючи відтінками, викривляла суть теми, а, відповідно, – суть відповіді. Це ставило в невиграшну ситуацію Ольгу Захарову і висвітлювало райдужним відтінком Сергія Шановича, створювало загальне враження неконструктивності дискусії.

Щоправда, між двома “брендовими дизайнерами” дійсно існує певне протиріччя. Воно є абсолютно неконфліктним, оскільки полягає в означенні (чи неозначенні) термінами сфери, в якій відбувається їх професійна діяльність. Сергій Шанович каже, що телевізор така гидка штука, в якій все несправжнє виглядає краще за справжнє; що телебачення паскудна штука, бо не може бути авангардним, сучасним і завжди відтворює лише те, що відоме, а тому є вторинним відносно усього; що на телебаченні новина ніколи не буде гострою, а завжди з душком - це закони жанру; і що дизайн – це бутафорія, яка покликана прикривати відсутність змісту, емоцій, режисерського таланту і т.п. Ольга Захарова скупо говорить про неможливість займатися виключно телевізійним дизайном, не надихаючись в суміжних сферах: графіці, живописі і т.д. Складається враження, що їй просто незручно розповідати сумну правду про телевізор, слухати яку з революційних вуст сумного Шановича так приємно.

Телебачення таки ница річ.

І ще: фоном до розумувань на тему телевізійного дизайну, красивих фраз, викривальних діатріб і ліричного фіналу йшов безперервний потік промоційних роликів різних каналів, які запрошували до перегляду реклами чи нагадували про те, який саме канал глядач дивиться, підкреслюючи його лозунг голосними звуками. Інтер, НТВ, 1+1, ТЕТ, К1… Зображення било по очах, музика била по вухах. Відпрацьованим до автоматизму рухом рука, що тримає пульт дистанційного управління, намагалася вимкнути звук, чи бодай переключити на іншу кнопку, щоб у засідці перечекати агресію реклами. Однак мозок вступав в боротьбу з інстинктами – нічого боятися, це ж лише передача, переконував він. Тобто, відчуття, які породжувала рецепція “телевізійного дизайну”, надзвичайно гостро дисонували з його позитивною текстовою подачею. Через це автор “Телеформату” Олександр Лук’яненко виступав наче “адвокатом диявола” і втрапляв в пастку своєї ролі, яка полягала в створенні позитивного образу однієї з засадничих (принаймні, так це виглядає) телевізійних професій.

Після двадцятип’ятихвилинного споглядання за результатами діяльності телевізійних дизайнерів, справа, якою вони займаються, видалася злочинною змовою, спрямованою передовсім на знищення внутрішнього спокою глядача: рознервована людина легше піддається рекламним навіюванню і програмуванню.

Самокритика не може бути виправданням ницої дії. Хай і виконаної талановито.
LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1147
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду