Припустити, що соціальні ток-шоу на українських телеканалах оминуть увагою дику історію з викраденням півторамісячної дівчинки в Києві, було неможливо. Питання було хіба в тому, хто першим, «Стосується кожного» на «Інтері» чи «Говорить Україна» на однойменному каналі, заманить дійових осіб скандалу до своєї студії.

Пальму першості цього разу отримав колектив «Говорить Україна», де 13 листопада й розігралася драма за мотивами жовтневих подій на Оболоні. Нагадаю — факт викрадення дитини 20 жовтня зафіксували камери відеоспостереження в дитсадку, відтак поліція вже наступного дня рапортувала про те, що зловмисницю затримано, а дитину повернуто батькам.

Драмою, щоправда, те, що відбувалося у студії «Говорить Україна» та поза нею, назвати важко, радше це дійство скидалося на далеко не товариський суд. Чи, краще, судилище. З адвокатами, свідками, експертами та, головне, прокурорами й суддями, в ролі яких виступала більшість експертів та вся масовка ток-шоу. Під час перегляду майнула думка-відкриття: так ось чому наші телеканали перестали продукувати й показувати програми на кшталт «Судові справи»! А й справді — навіщо імітувати судовий процес із акторами, якщо його можна організувати і провести з безпосередніми учасниками подій. У зв'язку з цим у мене дуже наївне запитання до організаторів таких шоу навколо реальних подій: чи не здається їм, що обговорення резонансних злочинів до винесення судового вироку є тиском на справжній суд?

Цього разу в організаторів шоу «Говорить Україна», які сповідують принцип запрошувати на програму всі сторони конфлікту, вочевидь, маючи намір їх помирити, щось пішло не так. Дивани в центрі студії, зазвичай заповнені, так і лишилися без гостей. Яких за великим рахунком представляв хіба що хлопець викрадачки на ім'я Руслан. Аби він не почувався аж надто самотнім, компанію йому склала експерт-психолог.

Виявилося, на світі ще є люди, яким не потрібен сумнівний піар за рахунок телевізора. «Щось пішло не так» тоді, коли батько викраденої й щасливо повернутої в родину дівчинки відмовився від участі в шоу буквально по дорозі до студії, тим самим поламавши всі сценарії авторам і ведучому. Даяна Шаль, та сама 20-річна викрадачка дитини, відповідала на запитання Олексія Суханова скайпом.

Звісно, в день, коли головною новиною було викрадення дитини з-під дитсадка, ніхто не замислювався над мотивами зловмисниці. Але вже наступного дня, коли дівчинку знайшли й повернули батькам, головним запитанням стало «чому й навіщо вона це зробила?».

Скупа інформація правоохоронців, мовляв, викрадачка, втративши власну дитину, викрала чужу, бо хотіла видати її за свою, розгнівані народні маси задовольнити ніяк не могли. Маси прагнули подробиць і, головне, миттєвого покарання лиходійки. Ну а дружний колектив «Говорить Україна» на чолі з ведучим Олексієм Сухановим їм таку нагоду надав.

Відсутність потерпілої сторони у студії довелося компенсувати повторами запитань ведучим і дублюванням у різних варіаціях думок експертів-психологів, фізіогномістів, кримінологів та акушерів-гінекологів щодо психічного стану «підсудної», перепрошую, заарештованої та поясненням її вчинку дитячими травмами. А ще — копанням в інтимних подробицях життя пари Даяна — Руслан. У тому числі й демонстрацією їхнього листування, в якому йшлося спершу про народження дитини, а насамкінець — про підозру на нову вагітність кіднеперки.

На роль жертви за відсутності реальних потерпілих від злочину Даяни Шаль у самій студії «Говорить Україна» призначили її хлопця Руслана. Який був упевнений, що викрадена дівчинка — його дитина. Бо в неї, бачте, очі кольору океану (?).

Олексій Суханов, маючи цього разу більш ніж достатньо часу на спілкування з однією стороною, витягнув із Даяни та Руслана не лише подробиці їхнього спільного життя, яке мало гармонізуватися з появою в цій родині викраденої дитини, але й... дітовбивство з боку героїні шоу.

Своє моторошне запитання: «Так ребенок родился мертвым или вы его убили?» — ведучий повторив двічі, привертаючи увагу глядачів до іншого, набагато страшнішого, але, щоправда, гіпотетичного злочину Даяни.

Під час шоу подруга Даяни, яка не наважилася показати своє обличчя й говорила з-за лаштунків, причому своїм, а не зміненим голосом (тоді в чому сенс такого маскування, незрозуміло), розповіла, що саме вона, побачивши кадри з камер, оприлюднених на телебаченні, впізнала знайому й зателефонувала в поліцію. Як сказав би обиватель, «здала» подругу.

Далі, коли зайшлося про те, чи справді в Даяни була дитина, дівчина підтвердила, що бачила її вагітною на 8-му місяці. Але вона нічого не знає ні про пологи, ані про те, що могло статися з дитиною Даяни Шаль.

Олексій Суханов на підтвердження того, що дитина була, показує скриншоти листування викрадачки, яка перебуває під домашнім арештом, із її хлопцем Русланом, де він просить фото малечі з мамою. Але мама Даяна надсилає тільки зображення дитини (потім з'ясувалося, що це були фото дитини її брата), посилаючись на якісь сумнівні з погляду здорового глузду обставини, які не дають їй це зробити. Історія дедалі більше заплутується, коли одну фотокартку дитини дають у руки судовому медику. Яка без тіні сумніву стверджує: ця дитина мертва, а червона пляма на її обличчі — трупна.

Отже, ми розуміємо, що якась дитина в Даяни була, але не розуміємо, що ж із нею сталося. І чому на фото вона мертва?

Тоді й пролунало вперше з вуст Олексія Суханова його сакраментальне запитання: «Так ребенок родился мертвым или вы его убили?».

Даяна, яка собі не ворог, ні в чому не зізнається, звісно ж. Попри те, що відомий адвокат Ярослав Куц переконує: покарання за ненавмисне вбивство немовляти в нас таке саме, як і за викрадення дитини (позбавлення волі на термін до п'яти років), тож більше, ніж за другий злочин, їй не дадуть.

Про те, що Даяна викрала чужу дитину, аби створити сімейне гніздечко з Русланом на пилорамі під Вишгородом, якось усі раптом забувають. Це можна зрозуміти, адже у студії — справжнісінька сенсація!

Кримінолог Анна Маляр, теж одна з учасниць програми, написала на своїй сторінці в ФБ такі враження: «Мене не залишає думка, що такі сюжети, як трапляються у житті, не вигадає жодна людська фантазія». Для кримінолога «такі сюжети», безперечно, просто безцінний матеріал для дослідження. Але навіщо втягувати в них глядача? Щоби той, переглянувши черговий треш, подумав: о, то в мене ще не все так погано?

Бо навряд чи він щодня чує чоловічий крик: »Я хочу знати, ти його (дитину. — Авт.) на мусорку викинула чи поховала ?». І це, виявляється, єдине запитання, яке Руслан хоче поставити Даяні.

У постскриптумі до випуску він таки зустрічається з колишньою (чи ні?) дівчиною (цивільною дружиною?). Після чого, спустившись до журналістки, яка супроводжувала героя до квартири, де дівчина відбуває домашній арешт, каже, що дитину все-таки поховано в могилці бабусі.

Фінал. А точніше — фініш. Як синонім до слова «дно».