Той факт, що Віктор Федорович Янукович, екс-прем’єр-міністр, екс-кандидат у президенти, діючий опозиціонер, лідер “Партії Регіонів” і свідок у безлічі кримінальних справ до середини минулого тижня спокійно перебував на посаді президента Національного Олімпійського Комітету, найголовнішій і найпровладнішій посаді українського спорту, викликав німе здивування. Зважаючи на історію взаємин Національного Олімпійського Комітету зі своїми президентами, навдивовижу чітко й наочно викладену в документальному фільмі Сергія Долбілова “Володарі кілець” (1+1), така ситуація довго тривати не могла. У своєму кіно Долбілов ясно показав алгоритм прийняття на посаду президента НОКу і звільнення з неї. Міцний і щирий зв’язок із української владою виявлявся єдиною необхідною передумовою для першого. Відсутність владних важелів впливу – для другого.

Щоправда, довге очікування новини про відставку пана Януковича і обрання на посаду президента достойного і правильного кандидата (у даному випадку – Сергія Бубки), зіграло з журналістами злий жарт, позбавивши їх внутрішньої необхідності пояснювати глядачу суть процедури, аналізувати її перебіг і, не дай Боже, наслідки. Сам факт чергового скидання пана Януковича з п’єдесталу для одних виявлявся достойним та виключним елементом інформаційної композиції, який приковував до себе всю увагу («СТН-спорт», ТРК «Київ»), а тому міг бути позбавлений будь-якого додаткового коментаря. Для інших (наприклад, “Вікна-спорт”, СТБ), навпаки, довго очікувана протокольна новина взагалі втратила свій смак, ставши лише тьмяним завершальним акордом інформаційного випуску.

Олександр Виштак з “ПроСпорту” («1+1»), традиційно ґрунтовно підійшовши до висвітлюваної теми, обрав для своєї оповіді про подію дещо іронічний тон, що позбавило історію логіки, додавши белетризованого смаку пригоди. Схожу інтонацію для опису протокольних зборів українського спортивного чиновництва пан Олександр Виштак бере не вперше – конфліктні вибори президента Федерації спортивної гімнастики розглядалися ним так само іронічно. Щоправда, цього разу він дозволив собі кепкувати не лише з процедурних моментів (“колишнього велосипедиста Миколу Марценюка в кандидати висунула Федерація бейсболу та софтболу. Марценюк говорив, аж поки йому не нагадали про регламент. А от заслужений ветеран чиновницького руху Іван Федоренко, навпаки, висловився стисло. Він зауважив, що ретельно допомагав Сергієві Бубці працювати над програмою, тому знімає свою кандидатуру на користь останнього”), але й не позбавив себе доволі сумнівного задоволення дещо необгрунтовано копнути пана Януковича його ж здобутками (“Віктор Федорович похвалився, що після себе залишає непоганий спадок - здобуті олімпійські медалі, реконструйовані спортивні бази, а також піднесення престижу України в світі. Про те, що все це йому вдалося зробити за рахунок державного кошту та за допомоги різноманітних спонсорів, Янукович, напевно, забув. Однак, він все одно йде з гордо піднятою головою”). У той же час, не втомлюючи глядача зайвими подробицями, такими, як аналіз програми нового чільника олімпійського руху України (“Сергій Бубка представив свою програму дій, і одразу стало зрозуміло, що плани і наміри Сергія Назаровичa на цій посаді серйозні та обґрунтовані”), не кажучи вже про програми інших кандидатів на цю посаду, автор завершив свою розповідь коронним підбиттям благодушних підсумків: “сто одинадцять голосів членів НОК розподілися таким чином: за Бубку - вісімдесят, за Марценюка - тридцять. Один бюлетень визнали зіпсованим. Таким чином, фаворит цих нетривалих і безконфліктних президентських перегонів, яким справедливо вважали Сергія Бубку, посів чільне місце у НОК України”. Власне, оця-от “розхолоджуюча безконфліктність” виявилася достатнім виправданням всім тим нерозшифрованим журналістом недомовкам, що бриніли в словах іншого кандидата, який знявся з перегонів - Валерія Борзова (“Ви мене знаєте як людину совістліву. Тому я не хочу бути каменем спотикання для подальших поступових дій нової адміністрації в напрямку розвидку спорта в Україні, тому я всім дякую і знімаю свою кандидатуру“) чи у специфічних фразах Сергія Бубки (“Я на участие в выборах президента НОК решил дать согласие в тот момент, когда спортивное движение работает над поднятием имиджа, престижа нашего государства”) та Віктора Януковича (“Влада не любить спорт, тому я йду з посади президента НОК”). Щоб розтлумачити для себе присипане пилом неуваги, потрібно було подивитися принаймні ще кілька інформаційних роликів по інших каналах.

Так от, зі слів журналістів спортивних новин ТРК «Київ» виявилось, що Валерій Борзов зняв свою кандидатуру також на користь Сергія Бубки (нагадаємо, так само, як і пан Федоренко), а Віктор Янукович пішов тому, що “не відчуває можливості працювати через негативний настрій чиновництва і нової влади”, а це, мовляв, погано впливає на “українську олімпіоніку”. До того ж протокольне повідомлення виявилося розбавленим власним відчуттям журналіста, який вловив в повітрі зали зборів ті самі флюїди, що й Олександр Виштак, однак у менш куртуазній формі інтерпретував їх. Той факт, що пан Марценюк не відмовився зняти свою кандидатуру, за словами журналістів ТРК «Київ», затягнуло процедуру виборів. Виявляється, довелося друкувати бюлетені з іменами кандидатів...

Нікого не цікавило, що саме збирається робити на своїй посаді новий голова національного олімпійського руху, регалії якого заповнюють собою не одну сторінку довідника і не одну хвилину інформаційного повідомлення. Хіба що “Вікна-спорт”, СТБ додали кольору чорно-білому переможному фото, повідомивши, що Сергій Бубка пообіцяв докласти всіх зусиль, щоб досягти бодай половини того, що досяг Янукович, який зберіг за собою посаду віце-президента Федерації вітрильного спорту.

Однак, ні в кого чомусь не виникло питання, чого б це нова влада, представники якої пан віце-прем’єр Микола Томенко і пан Mіністр молоді та спорту Юрій Павленко, судячи з відеокадрів, не дуже тішилися з того, що присутні на одному заході поруч iз паном Януковичем, запросила до своїх лав на посаду президента НОК людину, яка вісім місяців тому передавала Януковичу олімпійське полум’я, має донбаське коріння і не виглядає на слухняного помаранчевого покемона? Чи є в цьому вираження розумної стратегії з розвитку професійного спорту, чи що? Власне, в сюжетах новин доводилось не стілки шукати прихованого від простого глядача, скільки намагатися, вслуховувуючись в слова репортажів, розшифрувати спотворені свідчення того, що вже відбулося.

На цьому фоні інформація програми “События. Спорт” донецької ТРК «Україна» виглядала більш ніж виграшно. Не розповівши нічого з-за лаштунків, не вказавши ні на яку інтригу чи приховану інформацію, програма з повагою поставилася до глядача, виходячи з припущення, що він нічого про нинішню ситуацію в НОК не знає. Не зовсім приємна новина була розказана коротко, чітко, ясно і з честю. Було повідомлено хто такий Сергій Бубка, вказано на результати роботи Януковича, розказано про процедуру голосування і вперше за день вказано термін, на який обирається голова НОК. Виявляється, на чотири роки.

Чудова інформація.