Програма „Ера свободи” – спільний проект «Радіо Свободи» та ТРК «Ера» - радує як нешаблонною формою, так і парадоксальним наповненням питань, які у всіх на слуху.

Не знаю, як кому, а мені нічна програма, яку веде кореспондент радіо «Свобода» Марина Пирожук, справді нагадує ранкову гімнастику. Формат програми будується не запрошенні до студії переважно трьох журналістів (що теж, погодьтеся, нетипово для нашого ТБ, «зашлакованого» увагою виключно до політиків), які й обговорюють різні актуальні теми. Передбачені також обов’язкові «введені в тему» сюжети та опитування експертів и пересічних громадян. Обов’язковий сюжет-репортаж Юрка Торопчинова – це як „вдихнути-видихнути” і налаштуватися на серйозніші заняття. Якої теми цей журналіст в „Ері свободи” не торкався б, репортаж вражає метафоричністю, поетичністю і навіть парадоксальністю. Ось, скажімо, в останній передачі йшлося про українські культуру та владу й їхні взаємини. Торопчинов беззаперечне твердження, що „культура несе на собі печатку соціального замовлення” трансформував у пристрасне „культура – скляне намисто для папуасів” і гірке „культура на замовлення, культура на продаж, і, на жаль, – замовники й покупці не ми”. У передостанній „Ері свободі”, присвяченій проблемі розбудови громадянського суспільства в Україні, Торопчинов роздумував про те, що „помаранчева революція була названа бунтом середнього класу” і разом із тим: „ми маємо бідних, дуже бідних і володарів заводів та пароходів”...

Журналісти, яких запрошують до студії, нагадують мені таких собі розумових тренерів, що мають спеціалізуватися на різних м’язах нашого організму. Звичайно, не завжди так виходить, і коли журналісти не дискутують між собою, програма програє. Скажімо, на останню програму запросили доцента Києво-Могилянки Ігоря Лосєва та журналіста „Вашингтон таймс” Наталю Федущак. І так склалося, що ведуча та обидва запрошені журналісти були солідарні в своїх поглядах на українську культуру та її стосунки з нинішньою владою. Говорилося про те, що „українська культура в пошуку”, хоча й добре, що „можемо вже говорити про неї, як про самостійну, а не підлеглу російській”. Також про „хворобу правильних слів і неправильних дій”, про те, що спочатку треба „інвентаризувати культуру” (Федущак), „створити стратегію культурного розвитку й формувати під неї відповідний менеджмент” (Лосєв). Експерти лише підтверджували думки журналістів. „Ми в Україні хворі Україною, ми в Україні в пошуках її”, – цитував директор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” Іван Малкович Миколу Вінграновського. Доктор мистецтвознавства Вадим Скуратівський закликав: „Від красивої риторики треба переходити до діла”, продюсер Ігор Ліхута пропонував ухвалити Закон про меценатство.

Не внесло потрібної інтриги в дискусію й запитання ведучої до Наталії Федущак: „А якими є стосунки влади й культури в США, де ви народилися?”. Тему просто не стали розвивати. Не стала б робити закидів, якби не мала змоги порівнювати. У доброго, як відомо, є ворог – краще. Так от, попередня „Ера свободи”, на яку запросили головного редактора тижневика „Киевский телеграфъ» Володимира Скачка, власного кореспондента газети «Известия» Яніну Соколовську та кореспондента «Польської агенції» Ярослава Юнко, однозначно була кращою. У кожного з учасників дискусії було власне бачення проблеми й зіткнення думок спонукало до парадоксальних висновків, сприяло тому, що залишитися байдужим перед екраном було важко. Не ризикую навіть переповідати оті годину й десять хвилин, щоб їх не зіпсувати. Скажу лише, що від проблеми „середнього класу” в Україні, Росії та Польщі журналісти переходили до становлення громадянського суспільства й ролі кожного з нас у цьому процесі. Не залишилася без оцінки й українська влада. Володимир Скачко порівняв Ющенка з грузинським президентом Саакашвілі та російським – Горбачовим. Яніна Соколовська заперечила, що „Ющенко – це суто український феномен”, А Ярослав Юнко переконаний, що „Ющенко – не Гавел і тим паче не Лєх Валенса”, бо... поляки гонор мають. Експертами в цій передачі виступали соціологи Валерій Хмелько, Сергій Макєєв, політологи Вадим Карасьов, Володимир Полохало, філософ Мирослав Попович. Дуже вдало добиралися ведучою й цитати відомих особистостей, які каталізували процес дискусії. Не можу промовчати й про опитування пересічних громадян. Думки лунали різні й, що цікаво, інколи вони зовсім перекреслювали думки експертів. У підсумку мали передачу, наче живий організм, який розвивався на наших очах – а не телешаблон, що його часто пробують згодовувати нам телеведучі.

І наостанок. Добре розумію, що багаторівневу за структурою передачу може зіпсувати будь-яка дрібничка. Вона може бути менш гострою чи більш, також ніколи не вгадаєш, як поведуться гості в студії й чи сприятиме їхній розмові антураж, що його забезпечить команда. І все ж раджу в ніч з четверга на п’ятницю одразу по півночі вмикати телевізор. На телеканалі „Ера” в цей час розумова зарядка. Для здоров’я зашлакованого совковими штампами організму, повірте, це – корисно!