Суд як прикмета часу. Адаптація – як прикмета стану вітчизняного телевиробництва

11 Травня 2005
1249
11 Травня 2005
15:45

Суд як прикмета часу. Адаптація – як прикмета стану вітчизняного телевиробництва

1249
Новітнім віянням українського телевиробництва на сьогоднішній момент є адаптація: це коли продукт купується, проте в нього "підписується" місцевий фрагмент. Новітнім віянням українського телевиробництва на сьогоднішній момент є адаптація: це коли продукт купується, проте в нього “підписується” місцевий фрагмент.
Суд як прикмета часу. Адаптація – як прикмета стану вітчизняного телевиробництва
Відтоді, як найрейтинговішою телепрограмою було реаліті-шоу “Верховний Суд”; найавторитетнішим телеобличчям, до якого були звернені думки і сподівання українських телеглядачів, суддя Анатолій Ярема, а вітчизняна битва добра зі злом, попри простоту декорацій палати цивільних справ ВС та відсутність комп’ютерних ефектів, настільки тримала саспенс, що порівняно з нею битва армій у “Володарі каблучок” виглядала синтетичним штукарством, - так от, після тих подій українські телеглядачі привчилися: а) більш-менш доречно оперувати юридичними термінами; б) впізнавати в обличчя юристів і в) вірити в те, що український суд, може, і не найгуманніший та найнезалежніший у світі, але такий, що його на полові не проведеш. Коротше, глядач дозрів, телеменеджер – усвідомив: суд – жанр телегенічний. З огляду на це поява програми "Година суду" ("Час суда") на НТН виглядає доволі органічною відповіддю на актуалізовані (революцією) запити глядача.

Тут цікаві два моменти: перший – канал прореагував оперативно, другий – той спосіб, в який він це зробив.

Не будемо повторювати розхожі істини про те, що українське телебачення живе сьогодні купованим (у кращому разі – ліцензійним) телепродуктом, що в кожнім з двох великих медіа-холдингів (назвемо їх умовно “холдинг М.” і “холдинг П.”) є канал, програмна політика якого базована на прокатуванні російського телевізійного секонд-хенду: ТЕТ прокручує по другому колу продукцію московського СТС, а СТБ дає нове життя утилізованій продукції НТВ (математична формула ефективності виглядає так: мінус витрати на виробництво, плюс подвійні рекламні збори). Західні серіали про дику природу і найпопулярніше шоу США “Шоу Опри” становлять програмну базу «Тоніса». “З миру по нитці” – основа програмування і на каналі НТН. Навіть ліцензованих продуктів на нашому телебаченні рік від року меншає (наприклад, “За гроші”, “Леся +Рома”, “Перший мільйон” і навіть “Гордість нації”, як з’ясувалося…), адже створення телепродукту навіть за купованою ідеєю вимагає чималих власних витрат, професіоналізму та професіоналів.

Новітнім же віянням українського телевиробництва, яке б’ється, вже здається, над єдиною проблемою – максимального здешевлення продукту, на сьогоднішній момент є адаптація: це коли продукт купується, проте в нього “підписується” місцевий фрагмент. Так виникає, припустімо, «авторський» проект Дмитра Харитонова “Таємний щоденник Геббельса” (СТБ) – німецьке кіно з “авторськими підводками” Харитонова, чи програма “Година суду” (“Час суда”) на НТН.

Сама програма “Година суду” (“Час суда”) – це постановочне шоу, виготовлене на московському каналі ТВЦ, яке імітує дореволюційний (мається на увазі революція 1917-го року) мировий суд. Є “суддя” – Павло Астахов, який виносить свої рішення, покладаючись не так на писані правові норми – тобто закон, як на те, що в народі називають “соломонова правда”. Є позивач і є відповідач – актори, що озвучують життєву колізію, яка привела персонажів до суду. Є письменниця-белетристка Тетяна Устінова, яка поза судовою залою коментує події з точки зору здорового глузду (два хвилинні включення протягом розгляду однієї справи: письменниця, як правило, вимовляє три-чотири досить парадоксальні речення на тему “охотнік і заєць – хто прав, хто не прав?”). І ось плюс до цього всього НТН підписує хвилинний коментар українського юриста, який аналізує, як би могла закінчитися ця справа, якби її розглядав український суд. Зазначимо – реальний український суд.

У мене виникло кілька питань, на які я попросила дати відповідь колег з НТН. Перше: чому вирішили проводити таку адаптацію продукту “під Україну”? Тим паче, що шоу є постановочним, тож в адаптованому українському варіанті отримуємо, фактично, дивний стик форматів: реальні юристи, коментуючи те, що відбувається у студії з точки зору законодавства, практично, надають достовірності бутафорському шоу в студії. Адже видно, що це постановка, яка до реального судового процесу не має ніякого відношення… На мої запитання я отримала письмові відповіді керівника PR-служби НТН Юлії ПРУС:

- Если бы перед телеканалом НТН стояла задача закрыть «дырку в эфире» - безусловно, постановка в эфир программы, имеющей достаточно высокий рейтинг на российском телевидении, была бы выходом. Однако, программная дирекция НТН твердо убеждена: программы телеканала должны быть прежде всего адресованы нашему, украинскому, зрителю. Именно поэтому возникла такая идея – пригласить юриста, который смог бы доходчиво объяснить, «а что бы было, если бы такое дело разбирали в украинском суде». Мы бы не стали определять формат программы «Час суда» исключительно как шоу. Скорее, это – просветительская, популярная программа с элементами шоу. Что касается вашего вопроса «ведь видно, что это «постановка, не имеющая к реальному суду никакого отношения», хочется задать встречный вопрос: «кому видно, и исходя из чего?» (Зустрічна відоповідь: мені видно. Мені як глядачеві. Щодо “исходя из чего”, то навіть не знаю “из чего нужно исходить”, щоби аргументувати, що я бачу різницю між телепостановкою та програмою з реальними героями. Зустрічне запитання: хіба програма розрахована на глядачів, які цього не розуміють? – Л.Г.). Когда супруги начинают делить имущество или соседи спорят, кто будет ремонтировать затопленную ванную комнату, это тоже выглядит комично – для окружающих, но только не для участников процесса. Поэтому наш зритель, посмотревший «Час суда», может быть, поначалу и посмеется над чудаковатыми участниками процесса, но если сам вдруг попадет в такую ситуацию, по меньшей мере, уже будет знать, как ему действовать. Именно поэтому программа «Час суда» создается, что называется, «по мотивам» самых настоящих гражданских процессов – зачем выдумывать события, если их подсказывает сама жизнь? Поэтому мы и решили приглашать комментировать происходящее в студии профессиональных юристов, каждое слово которых взвешено и подкреплено томами нормативных документов. Отже, поки що ми тільки фіксуємо адаптацію - як нову телевізійну технологію “власного українського телепродукту” (чи то ба: авторського). Без оцінок. Тільки із застереженнями. Чому особисто мені цей винахід не подобається?. Не подобається рівно так само, як і кожен купований зарубіжний телепродукт в ефірі українського телеканалу. Бо якщо так піде далі, то в той момент, коли ваше телепродукування, дорогі колеги, обмежиться “авторськими підводками” чи “власними підписками” в чужий продукт, нам не залишиться чого Детектор медіавати, а ще гірше – телеспоглядати. Тож якби хтось запитав мою думку, як телеглядача, то я би сказала, що адаптація мені не подобається, бо це професійний тупик. Проте, як дописувач «Детектор медіа», дотепність винаходу наших телевізійників я зацінила.

Мені би дуже хотілося, щоби думкою про цю програму в мене, як в телеглядача, поцікавилися іще з однієї причини. Річ у тім, що серед українських юристів-телекоментаторів є й відома з того, іншого, багатопам’ятнішого процесу юристка. Олена Лукаш. Адвокат Януковича на Верховному суді. На запитання “За яким принципом ви запрошуєте в ефір юристів?” відповідь каналу була така:

- На сегодняшний день программу консультирует три украинских юриста. Первый – Александр Ананченко. Он в свое время участвовал в переговорах по приобретению программы «Час суда». Телеканал убедился в его квалификации и предложил ему участие в съемках. Кроме того, Александр Ананченко является активным сторонником повышения правовой культуры украинских граждан. Татьяне Монтян телеканал предложил сотрудничество после того, как сделал сюжет о ее муже – судье Василенко, известного тем, что он в свое время возбуждал уголовное дело против Леонида Даниловича Кучмы. Елене Лукаш мы предложили попробовать себя в программе после того, как телеканал сделал один из информационных материалов, где она участвовала в процессе в качестве адвоката. Единственное, чем мы руководствуемся при приглашении юристов - это их профессионализм, а также способность объяснить зрителю тот или иной закон. Сьогодні найактуальнішою темою є тема соціального примирення: мельниківців з бандерівцями, потім мельниківців з бандерівцями із ветеранами Радянської Армії, а потім усіх біло-блакитних із усіма помаранчевими… Але невже на каналі не розуміють, які емоції в глядачів викликає поява в ефірі Олени Лукаш? Особисто мені неприємно. Раз. Я готова примиритися, проте не розумію, яке право має людина, що кілька днів на всю країну казала на чорне – біле, а на біле – чорне, тлумачити мені морально-правові колізії? На якій підставі? Хай вона буде хоч тричі професіоналкою. Десятикратно дорогою професіоналкою. Але чи не варто – перед тим, як примиритися з усіма цими дорогущими професіоналами – вказати їм на їхнє моральне банкрутство (попри дороговизну та професіоналізм)? Навіть якщо моральне банкрутство – це і не юридична категорія? Зауважу: я не закликаю пані юриста позбавити якихось прав, але права на публічне повчання мене з екрану я за нею не визнаю. Як і права за Нестором Шуфричем говорити про свободу слова (кілька тижнів тому він коментував саме цю проблему на тому ж таки НТН). За В’ячеславом Піховшеком – вести прес-клуб (а про журналістські стандарти він не хотів би мені розповісти?). І навіть пісня “День победы” у виконанні Кобзона мені ще досить сильно нагадує зовсім іншу мелодію. І якщо телеканал я, як глядач, цікавлю, то, будь ласка, не смикайте мене за ТАМ, де в мене допоки оголений нерв: я все дуже добре пам’ятаю… І ще: я хочу, щоби це не було записано в жодному законі, в жодному зведенні правил, в жодних нормах та інструкціях з проведення люстрацій. Не треба люстрацій. Треба, щоби запитання чому – чому НЕ Лукаш, Шуфрич, Мустафін, Кисельов, Стеців-Герман etc. – просто не викликало ніяких зустрічних запитань. І щоби не виникало демагогічних дискусій з приводу того, чим відрізняється “дорогий професіоналізм” від принципів і переконань (а якщо відрізняється, то наведи їм 10 відмінностей...)

Тож допоки всі ці розмови про примирення нагадують мені відомого героя з комедії Гайдая: “К людям, Шурик, сейчас надо помягше, а на вопросы смотреть ширше… Ну, давай, студент, бухти мне, как космические корабли бороздят Большой театр…” А ми? А ми “бухтім”…
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
"Детектор медіа"
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1249
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду