"Плач Ярославни" про свободу слова

21 Квітня 2005
833
21 Квітня 2005
15:13

"Плач Ярославни" про свободу слова

833
Практично всі телеканали України вважають своїм обов’язком регулярно запрошувати до себе, як правило у "prime-time", "гнаних і голодних" представників опозиції. Про журналістів.
"Плач Ярославни" про свободу слова
Тавруєм дружно ми цензуру.

Вона ж не лізе у дебати:

На непродажних наших шкурах

Уже нема де таврувати.

“Козюльки”. Юрій Луканов.

Власне, ці слова Луканова цілком можна поширити й на нинішніх опозиційних політиків, які раптом стали палкими прихильниками свободи слова і друку, чого раніше в їхніх діях не помічалось. Взагалі, це не дивина. У Російській імперії початку XX ст. не було фанатичніших оборонців демократії, свободи слова, друку, зборів, демонстрацій та інших буржуазних свобод, ніж більшовики. Тим дивовижнішою стала метаморфоза, що відбулася після приходу цих “необ’єднаних” есдеків до влади. Проте, ми нині маємо щасливу перевагу над підданими імперії, вони тоді не знали, якими будуть більшовики, якщо дати їм владу, а ми добре знаємо, якими були при владі нинішні опозиціонери. Тому чимало їхніх заяв викликають якщо не регіт імені товариша Гомера, то, принаймні, іронію. А заявляти є де. Практично всі телеканали України вважають своїм обов’язком регулярно запрошувати до себе, як правило у “prime-time”, “гнаних і голодних” представників опозиції. На УТ-1, на каналі “Ера“ їх можна побачити мало не частіше, ніж діячів влади.

На “Інтері” та “1+1” їх помітно побільшало. Не “злазять” вони з екранів ICTV , Нового, “СТБ”. Не забувають про них на каналах “Тоніс” і “НТН”, ТРК “Київ”. Але справжній телетріумф вони переживають на 5 каналі. Важко назвати такий день, коли б опозиціонери там не з’являлися. Телерепертуар нової опозиції до болю знайомий: геть утиски свободи слова, геть політичні репресії, геть цензуру тощо. Інколи ситуація стає доволі кумедною: нещодавно екс-голова Харківської облдержадміністрації Кушнарьов під час виступу на 5-му каналі дуже бідкався щодо цензури, скаржився на інформаційну блокаду, що дуже йому дошкуляє.

Єхидна ведуча нагадала екс-голові, що він на даний момент перебуває в телеефірі. Кмітливий Кушнарьов негайно пом’якшив абсурдність того, що відбувалося, спритним дотепом: “Так це ж я на каналі чесних новин!”. Важко сказати, чи випливало з цього, що на відміну від 5-го, на “Інтер”, “1+1”, ТРК “Україна”, ICTV Кушнарьова не пускають?

За часів режиму Кучми я навіть не знав, що є такий послідовний борець за правду Януковича та інших донецьких авторитетів, як народний депутат Ігор Шкиря. А тепер, завдяки “провладному” телебаченню, можу навіть написати нарис про цього діяча, його погляди, ідеї та уподобання. Часто це “провладне“ телебачення навіть штучно, на порожньому місці, роздмухує авторитет і, відповідно, рейтинг не найбільш впливовим фігурантам опозиції. Можна зрозуміти, чому адміністрація Кучми витворювала “великого опозиціонера сучасності” з Наталії Вітренко, організовуючи їй багато телепрем’єр і використовуючи для принципової пролетарської критики “ренегатів і опортуністів” Мороза і Симоненка, але кому і навіщо це потрібно зараз?

До речі, слід подякувати Наталії Михайлівні, що вона на знак незгоди з позицією 5-го відмовилась брати участь у передачі, незважаючи на запрошення з “каналу чесних новин”. Принциповість, навіть у виконанні Вітренко, викликає певну повагу. Якби вона поширила її ще й на свої політичні взаємини з паном Корчинським… А 5-й останнім часом постійно плутає об’єктивність з нерозбірливістю, подання двох Точок зору – з формальною представленістю опонентів влади на телеекрані, в незалежності від того, чи дійсно вони можуть представити саме Точку зору, а не пустопорожні балачки. Який, наприклад, сенс, яка інформаційна користь з того, щоб робити телезірку з Тараса Чорновола, який став знаменитістю лише після своєї втечі з одного політичного табору до іншого? Чи це своєрідне заохочення такого нашого давнього і ганебного національного спорту, як зрадництво? Може, ця людина є носієм якоїсь ексклюзивної інформації чи свіжих, небанальних, глибоких і своєрідних оцінок? Ну, якщо вважати такими твердження на кшталт “раніше (себто за Кучми – Авт.) суди були незалежнішими”, “раніше цензура не була такою жорстокою”, “раніше було більше демократії” чи “куди тепер поділи свободу слова“, не кажучи вже, що він, Тарас, посадив би Ющенка за лише йому, Тарасові, відомі “економічні злочини”… Чи, наприклад, екзотичні заяви, що Ющенко “торгував ракетами” і “був причетним до загибелі В’ячеслава Чорновола”… Відчувається, що 5-й переживає серйозну кризу жанру і це аж ніяк не пов’язано зі свободою слова… Між тим, хіба лише тільки представники опозиції можуть мати відмінну від влади точку зору? Хіба немає в Україні знаних та професійних експертів, які б могли критикувати владу адекватно та ефективно, не викликаючи в глядача відрази блюзнірством?..

Конкурувати з Тарасом Чорноволом за звання телезірки може тільки Нестор Шуфрич, який і на 5-му, і на “1+1” будь-який свій виступ перетворює на нескінченний монолог. 14 квітня навіть Ганні Безулик у програмі “Я так думаю” не вдалося зупинити Шуфрича, який захищав голову Донецької облради Бориса Колесникова від “політичних репресій”, поки Шуфрич сам не зупинився. Хоча пані Ганна вміє перервати кожного промовця, чомусь саме тоді, коли він виходить на момент “істини”… Проте, цей медійний бенефіс нової опозиції здатен на злий жарт, адже впливати на телеаудиторію і часто з’являтися на телеекрані – це не одне й теж саме. Телебачення – дуже небезпечна для будь-якого політика річ, бо воно має специфічну властивість робити таємне явним і показувати те (часто гротескно перебільшеним!), що фігурант намагається приховати.

11 квітня 2005 у програмі “Іду на ви” на каналі “1+1” могутня “трійця” в особі народних депутатів Коновалюка, Хомутинника і Чорновола мали можливість переконатися, що телеефір – річ вельми підступна.

Незважаючи на банальне красномовство нардепів, на зручні запитання присутньої в студії “своєї” журналістки, редактора донецької газети «Жизнь» Римми Філь, на цілком лояльну позицію ведучих, “трійця” так і не змогла довести глядачам, що їхній виступ на користь “в’язня сумління” Бориса Колесникова є захистом законності як такої, а не оборона людини зі свого “табору”, зі свого “мурашника”. Оборона за будь-яку ціну під гаслом: “Не чіпайте наших!”

Результат: 69% телеглядачів висловились за те, щоб влада діяла проти криміналітету ще рішучіше. Звичайно, ця передача також не обійшлася без нарікань на брак свободи слова в Україні після Помаранчевої революції. У вустах членів донецької групи це справляє особливо зворушливе враження, над усе, якщо згадати поневіряння донецької газети “Остров”, що тривалий час була змушена видаватися за межами своєї області, якщо згадати долю донбаського журналіста Ігоря Александрова та чимало іншого…

Отже, з усіх телеканалів (як опозиційних, так і провладних) лунає “плач Ярославни”. Це плаче і стогне нова опозиція про відсутність свободи слова. Однак ці “плачі на ріках Вавілонських” не можуть відвернути нас (і опозицію також) від споглядання очевидного факту. Сьогодні свобода слова в Україні є.

Представників опозиції можна побачити на екрані мало не частіше, ніж представників влади. Проблема полягає в іншому. А чи завжди опозиційним телезіркам наших екранів є, що сказати? Звичайно, крім демонстрації образ і “пригнобленості” новою владою, крім демонстрації власних “ран і виразок”, крім пошуків співчуття і спроб розчулення аудиторії? Найстрашніше, це коли свобода слова є, а слова немає, сказати нічого…

Нині в Україні проблема свободи слова концентрується не на лінії “журналіст – держава”, як раніше, а на лінії “журналіст – власник, видавець, редактор”. Уявімо на хвилину, що ТРК “Україна” дозволила собі критично оцінити діяльність свого надзвичайно шанованого в регіоні власника? Боюсь, що наслідки були б вельми неприємні. Це вам не президента чи СБУ критикувати, це значно небезпечніше…

І останнє. Свобода слова значною мірою залежить від того, наскільки окремий журналіст керується ідеалами істини і громадського добра, а не є непрофесійним халтурником або рабом цензури у вигляді прикрозвісного “конверта”. Бо в такому випадку залишається тільки знову послатися на вірш Юрія Луканова.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія", для "Детектор медіа"
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
833
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду