Пам’ятаєте популярний анекдот торішніх виборів про дві новини: погану й хорошу? Коли суперник набрав 60 відсотків голосів, а переможець – 70? Сьогодні такі анекдоти ми сприймаємо як даність. Причому втілює їх у життя не лише бюрократія, а й, даруйте, вулична... ні, не демократія – охлократія.

Наметами нині в Києві нікого не здивуєш. Як і тим, що протестанти в них часто й самі не знають, чого саме домагаються. Виручає хіба що формальна атрибутика мітингуючих, символи, якими їх забезпечують ідеологічні натхненники й спонсори. Побачив, скажімо, щось помаранчеве чи біло-блакитне (жовто-блакитне геть вийшло з моди), й знаєш, як реагувати на ту чи ту відозву.

Тиждень бачу біля київських станцій метрополітену ятки під біло-блакитними стягами з написом НТН, перекресленим помаранчевим: „НЕ МОВЧАТИ”. Таке кольорове олів’є, зрозуміло, не сприяє ідеологічній ідентифікації, радше – навпаки: кожен бачить, що хоче побачити. І що найцікавіше, потроху народ під чимось, що сам собі придумав, підписується.

Підходжу й собі до хлопців із бейджиками „агітатор НТН”. Ті запитують, чи пам’ятаю, за що на майдані боролися, й чи не проти тепер, щоб Ющенко всі свої укази гласно, прямо перед телеглядачами каналу НТН, підписував? Кажу: проти. За реакцією бачу, що юні агітатори (представилися студентами технікуму) на таку відповідь не розраховували. Пояснюю, що указів багато, й коли їх усі в телестудії підписувати, дивитися стане нецікаво. „Ну тоді найголовніші”, – йдуть на компроміс здивовані моїм „небажанням долучитися до справ управління державою” хлопці. „І найголовніші не хочу, – опираюся я.– Все одно з телеекрана не побачу, що саме він там підписує. Хай мені краще журналісти розкажуть”.

– Хай і журналісти – хлопці налаштовані не агресивно, але ж інструкцій теж треба дотримуватися. – Тільки розповідатимуть за присутності Ющенка”.

– І що, – цікавлюся, – оце лише „гласності” від Ющенка на каналі вимагають?

– Ні, – визнають .– Ще й на всю Україну хочуть транслювати канал. А їм не дають.

– Багато, – запитую, – підписів уже зібрали?

– По шістдесят щодня. На кожного.

Проглядаю список. У ньому прізвище, вік, соціальний статус та підпис. Жодного натяку на адресу чи щось інше, що дозволило б ці списки перевірити й поцікавитися в Іванова чи Петренка, чи справді вони таки під чимось свої підписи ставили...

– Нам організатори довіряють, – спробували розвіяти мої сумніви збирачі підписів. І повідомили, що стоятимуть вони аж до суду, який незабаром розглядатиме справу щодо ліцензій НТН.

Щодо довіри в нашій державі, то, як відомо, традиції маємо давні. Ставили підписи й за свободу для Луїса Корвалана, і руки піднімали, засуджуючи імперіалістів, які неграм продиху не давали, чи підтримуючи тих, хто нам в „стране, где так вольно дышит человек”, обіцяв свободи. А хто не ставив, тих просто не рахували. Як оце зараз збираються. На перший погляд, підписи оці (хто лічитиме, яку кількість їх підроблено?) наче й впливу жодного не мають, а як реагуватимемо, коли „чесні журналісти” нам скажуть, що підтримує їх „енна” кількість мільйонів?

Не належу до тих, хто проти залучення громадськості до вирішення резонансних справ. Це треба робити. Але ж цивілізованим способом. Щоб громадянин не почувався після того, як його використають, вибачайте, козлом, що за головним бараном до прірви стрибнув. Чи пацюком (те саме, що „криса” в устах українського політика), який чарівної музики свободи заслухавшись, не бачив, куди з натовпом суне...

У світі прийнятними вважаються механізми – від цивілізовано-продуманих громадських слухань і аж до екстремальних, коли людина виходить на майдан із гаслом чи погрозою голодування. Конкретна людина виходить зі своїм власним наболілим воланням.

А в нас? Мені вдалося з’ясувати в хлопців, хто саме профінансував їхнє збирання підписів, і тепер я думаю, який саме зв’язок із корпорацією „Східінвестпром”, яка, начебто, й є власником каналу НТН, має цей політик. Зрозуміло, до чогось і додумаюсь. Як і більшість українців. І поповзуть „ країною, у якій перемогла демократія”, чутки. Телеглядачам (принаймні, тим з них, які належать до протестного електорату) вони заступатимуть новини, українській Феміді –право.