Минулого тижня в Святогірську Донецької області проходила головна медіа-подія регіону – «Донбас Медіа Форум 2017». Форум об’єднав близько 300 учасників - медійників з усієї України, а також знаних українських і міжнародних експертів різних галузей.

Примітно те, що Святогірськ є не лише одним з головних духовних центрів Донбасу, але й туристичним осередком, в якому добре розвинена інфраструктура, як для міста, яке має трохи більше 4 тисяч населення. Велика медіа-подія є гарною нагодою, аби дізнатися про стан речей зі ЗМІ у регіоні.

В газетному кіоску (не виключено, що він там один) у продажу є п’ять місцевих газет: «Неделя и люди», «События недели», «Неделя», «Донецкие новости», «Публика». Плюс дві загальноукраїнські: «Аргументы и факты» та «Комсомольская правда в Украине». Окрім того, за час перебування в місті до рук потрапила ще одна місцева газета – «Попаснянский вестник». Очевидно, що це далеко не всі найменування преси у регіоні, проте нині виходитемимо з того, що маємо. Не вдаючись до експертної оцінки, спробую нашвидкоруч поглянути, про що ці видання.

У двох газетах – «Неделя и люди» та «События недели» - повністю збігаються адреса редакції (до речі, в Києві), назва видавця та прізвище головного редактора. Частково збігаються і матеріали. Попри це, газети нібито різні, і якщо для першої вказано наклад 25 тис. примірників, то для другої – аж 90 тис. Ба більше, в друк вони підписані з «великою» різницею в один день.

Основна тематика всіх без винятку газет – соціальна. Втім, є «соціалка» серйозна (принаймні, відносно), а є те, що краще б назвати «пригодами» та/або «світською хронікою». До першої можна віднести, наприклад, тему медичної реформи чи зовнішнього незалежного оцінювання і вступної кампанії в цілому. Першій темі чимало уваги приділили «Донецкие новости» та «События недели» так чи інакше висвітлили і «Неделя» (до згаданих у попередньому абзаці «Недель» стосунку не має), і ті ж !Донецкие новости», і районний «Попаснянский вестник».

Останні зробили акцент на вступі до вишів дітей переселенців із зони АТО. Власне, для «Донецких новостей» тема переселенців явно є однією з постійних та ключових, і щільно переплітається з висвітленням діяльності благодійного фонду «Допоможемо» Ріната Ахметова. Дивуватися цьому не доводиться, адже гендиректор та водночас головний редактор цієї газети Рімма Філь паралельно працює ще й координатором зазначеного фонду. До речі, саме у випуску, який розглядається тут, пані Філь повідомляє читачам, що надалі видання виходитиме лише в онлайн-форматі.

Серед інших соціальних тем – скасування урядом державного регулювання цін на продукти та проблема субсидій («Донецкие новости»), нові законодавчі ініціативи з акцентом на новацію щодо автоматичного арешту майна боржників («Неделя»), обов’язкове встановлення лічильників тепла та води («Публика») тощо.

Кидається у вічі, що, попри досить детальне висвітлення того, що можуть означати ці та інші новації для так званих «маленьких українців», відповідні матеріали виглядають вирваними з загальноукраїнського контексту, в тому числі політичного: їхні автори старанно оминають нюанси саме політичної боротьби навколо відповідних ініціатив.

Можливо, це допомагає читачам зорієнтуватися в повсякденні, але навряд чи стимулює громадянську відповідальність та краще знайомство з різницею між заявами й реальними діями всеукраїнських політичних сил. А ці ж читачі мають таке ж право голосувати на загальнонаціональних виборах, як і всі інші громадяни.

Як не дивно, аж дві регіональні газети присвятили увагу темі, актуальній для зовсім інших регіонів – знаменитій проблемі «львівського сміття». Втім, ця тема дійсно набула сьогодні загальнонаціонального звучання. Решта ж вищеперелічених тем вочевидь належать до того, що ще в радянській журналістиці називали «датськими публікаціями» – тобто публікаціями до певних дат. Та ж медреформа обговорюється не перший тиждень, але саме цього тижня в Україні відзначали День медика; ЗНО на часі щороку на початку липня; припав на цей тиждень і День Конституції, про який так чи інакше згадали більшість розглянутих газет.

Ще більшою мірою це помітно в публікаціях на історичну тематику та матеріалах про «зірок», що в усіх газетах, крім «Донецких новостей» та «Попаснянского вестника», займають навіть більше обсягу, ніж тематика соціальна. Це здебільшого історії про «великі здобутки СССР» і його «героїв», зокрема: Людмилу Зикіну, Валентину Терешкову тощо. Цікаво, що ці матеріали приурочено до дат народження або смерті. В цілому, практично у всіх таких матеріалах ми бачимо персонажів ще радянської доби, а на другому місці ідуть сьогоднішні росіяни.

На історичну ж тематику ніхто не оминув увагою дату нападу на СРСР нацистської Німеччини (ясна справа, в тонах більшого чи меншого пієтету перед Червоною армією).

А от тієї війни, що триває просто зараз, в дослідженій пресі на неокупованій, українській, частині Донбаси… не існує! Немає жодної розповіді про українських військових чи волонтерів, за винятком крихітної замітки про допомогу службовців Військово-цивільного співробітництва дітям у «Попаснянском вестнике» та, звісно, численних згадок про все той же фонд Ахметова в «Донецких новостях». Саме слово «війна» та абревіатуру «АТО» вдалося знайти в п’яти газетах буквально двічі. Годі вже й казати про висвітлення ходу бойових дій.

Решту ж обсягу займають традиційні для донбаської преси листи читачів, передруки з російських ЗМІ на кшталт «Власниця найбільшого в Європі бюсту вирішила збільшити сідниці» (причому нерідко ці передруки робляться без жодних посилань на джерела), а також незмінні сторінки «Здоров’я», гороскопи, анекдоти та кросворди.

Здається, єдине, що змінилося в цьому сенсі з часів «бетонної парасольки», як називали донецькі журналісти створену ще на рубежі століть систему контролю над регіональною пресою – це відсутність восхвалення місцевої влади. Точніше, навіть згадок про цю владу. Єдиним винятком виявився «Попаснянский вестник», який присвятив цілу шпальту голові місцевої райдержадміністрації. А от нинішньої обласної влади для цих газет, схоже, не існує так само, як і українських бійців.

У здаганій регіональній пресі не лише немає вищепереліченого - в жодній не  був згаданий Донбас Медіа Форум, практично ніде нема громадянського суспільства як такого. Можливо, до рук потрапили саме такі випуски газет, але закрадається думка, що це тенденція..

Всі ми знаємо, що коли розпочалася анексія Криму й неоголошена війна на Сході України, тисячі українців самовіддано почали допомагати хто переселенцям, хто армії - тисячі волонтерів по всій Україні збирали по гривні, аби допомогти з найбільш нагальним тим, хто цього потребував. Міжнародна спільнота, зокрема великі донорські організації, такі як USAID, NED, Міжнародний фонд «Відродження», посольства ЄС, США, Канади, Швеції, Польщі тощо почали на всіх фронтах допомагати впроваджувати реформ.

На жаль, не все відбувається одразу, й прихильники хештегу #зрада результатів зазвичай бачити не хочуть. Попри це, інститути громадянського суспільства продовжують свою роботу: підготована і, завдяки політичній волі, ухвалена значна частина реформістських законів; аналітичні центри продовжують активну роботу з впровадження й реалізації публічної політики в ключових сферах; представники громадянського суспільства беруть участь у прийнятті рішень у різних формах. Навряд це можна було хоча б уявити у 2012-му чи 2013-му.

Попри це, варто констатувати, що дії громадянського суспільства часто були хаотичними й ситуативними. Було безліч ініціатив і проектів, що діють в одному напрямку й з однією метою, але не уявляють про існування одне одного. Проте нині все частіше з’являються ініціативи, які засвідчують, що ситуація змінюється. Вже є спільноти, які працюють з єдиним розумінням порядку денного. Й, напевне, це єдиний можливий шлях переходу від локального до стратегічного, тобто до відповідей, а не «гасіння пожеж».

Безумовно, що велику роль у цьому мають відігравати й ЗМІ. Тож як змінити їхню редакційну політику? Яким чином зробити їх українським за духом, а не буквою, інструментами перетворень, пробудження громадянської відповідальності, а не піару окремих політиків та приспання активності проукраїнської частини суспільства на Донбасі?