Досвід співпраці з цим продакшном медіагрупа «1+1 медіа» вже має — канал ТЕТ показував два сезони скетчкому «Рятувальники». Які, щоправда, лишилися в пам'яті вдячних глядачів хіба що піснею Дзідзя «То капєц, то капєц». Але, вочевидь, як і «Вітальку», глядачі каналу полюбили продукцію «Рогів і копит», і наступний скетчком виробництва ТОВ «Рік ТБ» (абревіатура «Рік» звучить набагато респектабельніше за «Роги і копита») продакшну замовили вже для титульного каналу групи. Його прем’єра й відбулася 17 червня на «1+1».

Режисером «Знай наших!» став Семен Горов, а роботу в ньому отримали безліч українських акторів — від популярних Володимира Горянського, Назара Задніпровського, Віталіни Біблів, Олександра Яреми з Ігорем Гнєзділовим чи Евеліною Сокуро до маловідомих Ольги Вівчарюк, Дмитра Вівчарюка, Андрія Кронглевського та Ольги Кияшко. За подібне «імпортозаміщення» російської гумористичної продукції в українському телеефірі авторів чергового українського скетчкому можна було б додатково розцілувати. Хотілося б, щоправда, перший поцілунок подарувати за феєричний гумор, але з цим наразі не складається.

У «Знай наших!» усі свої, від сценаристів до технічних працівників. Герої скетчкому — теж наші, про що дуже довго й марудно, та ще й у незабутньому стилі передмов до «Нашої Раші» чи «Файни Юкрайни», пояснюють на початку кожної серії. Мовляв, якщо ці іноземці приїхали в Україну, то не могли її не полюбити, а отже стали «нашими». Проте місцями з такою характеристикою важко погодитися. Передусім тому, що, здається, сценаристи нового серіалу експлуатують старезні стереотипи щодо іноземців, поширені в Радянському Союзі й нині ретельно плекані в Росії. Стереотипи в дусі «що нашому добре, то німцю смерть» так і стирчать майже з усіх сюжетних поворотів та діалогів між персонажами.

Якщо до Києва приїхали білоруси, то вони настільки тупі, що не мають понятті про «президентський номер» у готелі. А ще гості з Мінська носять прізвище Лукашевичів і бояться, що готельний носій украде їхню картату велетенську торбу (вочевидь, напхану бульбою). Тому нікого не дивує, що родина з Білорусі до ранку репетирує свою гіпотетичну зустріч із президентом, який усе-таки прибуде до свого президентського люксу.

Нічого смішнішого, ніж змусити акторів (Віталіна Біблів, Олександр Ярема та Рінат Хабібулін) імітувати білоруський акцент «під Бацьку Лукашенка», автори скетчу не вигадали. Проте на цьому глибока розробка мовних характеристик персонажів не скінчилася. Її продовжили в скетчі на тему втечі Миколаса Азаріса літаком «Говерла Airlines». Героїня скетчу, колоритна, закарпатська, вочевидь, стюардеса, яка розмовляє такою жахливою мішаниною, що зрозуміти її важко навіть тим, хто розуміється на закарпатських діалектах. Бо це ніякий не діалект, а спеціально вигаданий набір «смішних», як здається авторам, слів, яких нещасний пасажир рейсу «Говерли Airlines» Миколас Азаріс (гадаю, не треба пояснювати, що це пародія на Азарова-Азірова) у виконанні Костянтина Костишина не може знайти в своєму словнику.

Сцену в літаку написано й знято в «найкращих» традиціях «Вечірнього кварталу» та «Дизель-шоу», де нещадно експлуатують образ недорікуватого гуцула з його незрозумілою мовою, яку автори подібних скетчів видають за українську. До смішної говірки стюардеси додаються інші незмінні атрибути анекдотичного українця з совєцько-російських анекдотів. Приміром, пасажири літака на чолі з командиром екіпажу (Борис Георгієвський), всі як один у вишиванках, до речі, вщент п'янючі після колективної гулянки напередодні. Тому вони не розуміють жодних претензій до пілота від Азаріса й покірно чекають, коли командир екіпажу протверезіє.

Уміння посміятися з себе — велике досягнення будь-якого народу, і гріх було би сценаристам українського скетчкому ним не скористатися. Вони й скористалися, але так, що перекручені або вигадані слова з вигаданої гуцульської говірки викликають не сміх, а обурення. Бо знову й знову повертають глядача в матрицю російської «Нашої Раші», нехай і зробленої за британським форматом Little Britaine, але все одно такої, що продукує сенси «русского міра» з його ідеологією єдиного культурного простору для всіх екс-радянських народів.

Скетчком «Знай наших!» на дає забути про «русскій мір» і в своїх екранізаціях гуморесок про ментальну різницю між іноземцями та воістину радянськими людьми а-ля Михаїл Задорнов. Шведи Олаф та Карл (актори Дмитро Вівчарюк і Дмитро Кронглевський), які приїхали в українське село покататися на гірському велосипеді, настільки тупі й самовпевнені, що, отримавши від Діда Тараса (Ігор Гнєзділов) поламаний ровер часів чи не Другої світової війни, дивуються, чому вони розбилися на ньому за кілька секунд після старту.

Американський поліцейський МакБукерс, якого грає Дмитро Соловйов, відомий за роллю троєщинського гопника Тайсона в скетчкомі «СишишШоу» та «СишишШоуБар», звісно ж, за цими задорновськими канонами мусить потерпіти нищівну поразку від корумпованого українського мєнта Тарасенка. Останній (актор Максим Максимюк), щоби пройти переатестацію до нової поліції, використовує старі способи для нейтралізації американського інструктора. Уклавши з МакБукерсом парі, що дожене його, аби забрати свій телефон, цей пройдисвіт-мєнт, витягши з потаємних кишень спортивного костюму ще два апарати, роздає вказівки підлеглим підкинути на фініші тупому америкосові наркоту й закрити останнього в автозак. Звісно, з цієї дуелі між українським (читай російським чи, глибше, совєцьким) мєнтом переможцем виходить жирнючий Тарасенко. Елементарно шантажуючи нещасного МакБукерса позбавленням волі за зберігання підкинутих наркотиків.

Ви бачите в цьому сюжеті бодай мінімальну різницю між тим, як зображували та й досі зображують іноземців у «Нашій Раші» й у новітніх нібито суто українських скетчкомах на цю тему? Я особисто — ні. Хотілося б усе-таки до кінця свого життя побачити справжню конкуренцію в царині гумористичних шоу на українських телеканалах.

Фото: скріншот із YouTube-каналу «1+1»