Про вступ Чорногорії до НАТО наші ЗМІ повідомляли в цілому акуратно: українці дізнавалися й про попередні етапи, й про остаточне рішення, й про церемонію офіційного вступу, й про підняття прапору країни в офіційній штаб-квартирі організації 7 червня. Тимчасом як телевізійні випуски новин давали всі ці повідомлення десь наприкінці стрічки, текстові ЗМІ — коротенькими новинами. Для українців вступ балканської країни став усього лише цікавим фактом вступу до НАТО ще одного члена. (А, до речі, чи багато українців отак одразу назвуть країни, що входять до альянсу? Чи добре ми знаємо, що являє собою НАТО як таке?)

За бекґраунд до інформації про вступ Чорногорії до НАТО правила хіба що невдала й, найімовірніше, організована Росією спроба державного перевороту в жовтні минулого року, ото й усе. ЗМІ в масі своїй не надали українцям змоги оцінити значення того, що сталося. А менше з тим, вступ цієї маленької країни став дуже значним геополітичним зсувом у Європі. Зсувом, який багато що міняє, й оцінити всі наслідки якого сьогодні навряд чи можливо.

Погляньмо на мапу. А саме на найближчого й, власне, єдиного союзника Росії на Балканах — Сербію. Країну, яка ще 11 років тому становила з Чорногорією єдину державу — а точніше, була для неї метрополією. І яка й по сьогодні є до значної міри російським форпостом у балканському регіоні й узагалі на захід від колишніх радянських кордонів. Така собі «європейська філія СНД».

Так от, поглянувши на карту, ми побачимо, що всі кордони Сербії є суходільними, виходу до моря вона не має. З ким же вона межує — навіть якщо вважати за сербську територію Косового? Левова частка кордонів Сербії припадає на Хорватію, Угорщину, Румунію та Болгарію. Усі ці країни є членами НАТО. Територія Косового межує ще з однієї країною — членом НАТО, з Албанією.

Має Сербія ще кордон із Боснією та Герцеговиною. Ця країна членом Північноатлантичного договору не є. Але сама вона теж не має відкритого виходу до моря (вихід є, але користуватися ним країна фактично не може, бо територіальні води належать Хорватії) й межує, окрім Сербії, лише з Хорватією — членом НАТО.

Іще один сусіда Сербії — Македонія, яка теж не входить до Організації Північноатлантичного договору. Але ця країна теж не має виходу до моря й, окрім Сербії та Косового, межує лише з членами НАТО — Албанією, Грецією та Болгарією. Ба більше: Македонія й сама давно прагне вступити до НАТО — й навіть мала вступити ще 2009 року, разом із Албанією та Хорватією, але Греція заблокувала її вступ через назву країни, яку вважає за «вкрадену» в неї, Греції.

Остання країна, з якою межує Сербія, — це якраз Чорногорія. Й саме через Чорногорію донедавна пролягав єдиний «ненатівський» шлях із Сербії до моря, до нейтральних вод. Тепер цей шлях теж став «натівським». Кільце замкнулося, Сербія з усіх боків тепер оточена територіями країн — членів НАТО.

Відповідно, на територію Сербії більше неможливо потрапити інакше, ніж через території країн — членів НАТО. Перетворення Сербії на російський форпост, а тим паче плацдарм, на Балканах віднині втратило реальний сенс: обложена з усіх боків фортеця є поганим форпостом. Залишився хіба що суто демонстративний сенс — «заради престижу» й «щоб ворогам не дісталося».

Та річ не лише в сенсі: в разі загострення ситуації (в російському, звісно, розумінні) безперешкодно переправляти до Сербії військову техніку, а тим паче «зелених чоловічків», Росія більше не зможе. Точніше, зможе авіацією, але літаки ж теж летітимуть над країнами — членами НАТО й не залишаться непоміченими! Є ще Дунай із міжнародним статусом судноплавства, але, коли не помиляюся, на військові перевезення той статус не поширюється — та й відповідні судна треба мати, які могли би пливти морем, а потім річкою, й мати в достатній кількості. Інспірувати загострення, розпалювати в разі бажання «гібридну війну» на Балканах Росії стане дуже й дуже складно. Ба більше: будь-яке загострення чи то в самій Сербії, чи то в Боснії та Герцеговині, чи то в Македонії, чи то в Косовому НАТО тепер обґрунтовано вважатиме за безпосередню, майже «внутрішню», «зсередини», загрозу своїм країнам-членам.

От саме через це, ймовірно, Москва й виявляла таку зацікавленість до Подогориці. От тому вона й докладала таких зусиль, аби не допустити Чорногорію до НАТО. А ще через те, що ця країна давно перетворилася на «літній майданчик» для російської еліти, яка володіє там нерухомістю. І Росія програла. Дуже крупно програла. Полетіла шкереберть, власне, її стратегія «поділяй і володарюй». Полетіли шкереберть усі її плани та наміри стосовно Балкан.

Тож, погодьмося, вступ Чорногорії до НАТО аж ніяк не є якимось рядовим фактом, корисним хіба що заради цікавості. Але оцінити й показати значення — поточне й перспективне — цієї події українські ЗМІ не змогли. І головне ж, ідеться не так навіть про геополітичний аналіз, як про політико-географічний! Який оперує абсолютно точними та об'єктивними — й абсолютно очевидними — даними, без жодних припущень, імовірностей і сценаріїв.

Борис Бахтєєв