Олександр Зінченко повернувся на «UA: Перший» зі своєю авторською програмою «Розсекречена історія». 20 й 27 травня вдячні глядачі, що кілька місяців сумували за розмовами ведучого з товариством, яке любить історію, вивчаючи її якщо не за архівними документи, то за власними спогадами, мали змогу переглянути два випуски другого сезону.

20 травня в студії розмовляли на тему «Таємниці Чорнобиля. Запрограмована катастрофа?», наступної суботи, 27 травня, — «Злочини комуністів. Акція "Вісла"».

І це були дуже різні програми за рівнем дослідженості теми. Чи й, сказати б, їхньої сенсаційності. Якщо про Чорнобильську катастрофу за 30 років написано сотні томів, як документальних, так і художніх, то подробиці акції «Вісла» знають, можливо, одиниці. І це переважно фахові історики з української та польської сторін.

Тож програма «Злочини комуністів. Акція "Вісла"» стала для більшості глядачів справжнім одкровенням і здебільшого шоком.

Чого не можна сказати про «Таємниці Чорнобиля. Запрограмована катастрофа?». Адже в цій програмі сенсаційними можна вважати лише документи з архіву колишнього ЦК КПУ, де збереглися тисячі повідомлень від КДБ про численні порушення під час будівництва атомної електростанції за кілька десятків кілометрів від столиці України. Бо порушували, як приголомшено розповів Олександр Зінченко, вражений кількістю томів, які йому принесли на запит про Чорнобильську катастрофу, все, що могли, починаючи з 1970 року, коли ЧАЕС щойно заклали. Але жодної реакції на повідомлення КДБ з боку партійних інстанцій не надходило.

Гості студії, письменниця та філософиня Оксана Забужко, директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович та ліквідатор аварії на ЧАЕС і письменник Сергій Мирний сперечалися хіба що про те, коли наслідки Чорнобильської катастрофи вивели українців на вулицю. Оксана Забужко, будучи «киянкою травня 86-го», а це, за її словами, окрема категорія людей, що жили місяць після аварії в Києві, заперечила слова Володимира В'ятровича, що екологічні організації вивели людей на вулиці вже тоді, 1986-го. Бо це, за її спогадами, відбулося за рік, 1987-го. Але всі присутні одностайно (бо інший висновок із усього, що ми знаємо про 26 квітня 1986 року, зробити неможливо) твердили: саме Чорнобильська катастрофа спричинила проголошення Акту про Незалежність України в серпні 1991 року. Всього-навсього п'ять років по тому. Тому що страх перед невідомим злом — радіацією виявився сильнішим за страх КДБ. І навіть за страх Голодомору.

Оксана Забужко в компанії трьох чоловіків, двоє з яких, Олександр Зінченко та Володимир В'ятрович, звикли вивчати сухі архівні документи відсторонено, без емоцій, а третій, ліквідатор Сергій Мирний, офіцер радіаційної розвідки під час Чорнобильської катастрофи, намагався пояснити, що жодна з країн, де ставалися подібні катастрофи, не має чіткого алгоритму дій після них, зокрема й щодо інформування населення про небезпеку, внесла в розмову суто жіночу, емоційну ноту. Вона наголосила на тому, про що, на її думку, ніхто не говорив і не написав. А саме на тому, що під час лекцій «чорнобильських солов'їв», тобто лекторів, яких відрядили гасити паніку в Києві, чоловіки сиділи мовчки, як завжди, схиливши голову на руки. А от жінки, навпаки, лементували. Мовляв, ви своїх дітей вивезли, а наших залишаєте? І саме з цього моменту, на думку пані Забужко, почався протест проти офіційної брехні, що зрештою й призвів до відновлення Незалежності України в 1991 році.

Мушу сказати, що в цьому випуску про наслідки катастрофи на ЧАЕС Олександр Зінченко, вочевидь, у пандан анонсу програми на сайті «UA: Перший», де було сказано, що «коли Чорнобиль вибухнув, українські комуністи побачили, що "центр" не надто зацікавлений в їхній персональній безпеці, й це поступово почало народжувати суто український комунізм. Саме тоді виникла проблема самовизначення у багатьох українських комуністів: ким вони є — українцями чи комуністами? І в момент Чорнобильської катастрофи їм довелося обирати між першим і другим», здається, влаштував маленьку провокацію.

Твердження про «народження суто українського комунізму» в середині 1980-х років, який допоміг Україні проголосити Незалежність, із уст науковця, та ще й ведучого історичної телепрограми, не надто коректне. Адже «суто український комунізм», як виправила ведучого Оксана Забужко, скінчився ще в 30-х роках минулого століття. Можливо, таке спростування й було метою автора?

Те, що комуністи, тобто члени КПУ, в серпні 1991 року проголосували за Незалежність України, свідчить хіба що про їхнє бажання відділитися від Москви задля безконтрольного розграбування рідної землі. Але про це в першому випуску другого сезону «Розсекреченої історії» ніхто не говорив.

Натомість у другому, коли йшлося про «Злочини комуністів. Акція "Вісла"», буквально все, про що говорили учасники програми, можна було назвати сенсацією. І найпершою сенсацією стала сама тема, адже, як сказано в анонсі на сайті «UA: Першого», «звідки в лексиконі польських комуністів взялися формулювання, що були так подібні до нацистських? Що стало справжньою причиною депортації українців з їхніх земель?»

Формулювання, подібні до нацистських, тобто фраза про «остаточне розв'язання українського питання» в одному з документів польської влади про необхідність переселення етнічних українців із території Польщі, виявилася викресленою з остаточного варіанту цього документа. Але її наявність у його чернетці занадто вже нагадує про «остаточне розв'язання єврейського питання в третьому рейху», даючи черговий привід порівняти німецький нацизм із совєцьким комунізмом у середині минулого століття.

Але, втім, із депортацією українців із рідних земель, яких, виявляється, було три хвилі, й дві перші, починаючи з 1944 року, були нібито добровільні, бо йшлося про обмін населенням зі Словаччини та Польщі, коли тамтешні українці виїжджали на територію УРСР, усе було не так однозначно, як із відвертою депортацією кримських татар та північнокавказьких народів того ж таки 1944 року.

Роман Кабачій, журналіст та історик, який давно досліджує проблеми переселених українців так званого Закерзоння, Мирослав Чех, українець із походження, депутат польського сейму кількох скликань, та Юрій Шаповал, доктор історичних наук, викладач Університету імені Шевченка, разом із ведучим Олександром Зінченком відкрили допитливому глядачеві цілий невідомий материк.

Вони вивалили на нього стільки нової інформації, що для її осмислення знадобляться години ретельних студій.

На жаль, матеріалу для цих студій, тобто історичних книжок, принаймні українських, не так багато, як хотілося б. Тож імена, цифри, дати й концепції, якими учасники програми сипали в ефірі, для більшості стали шоком. Який можна порівняти хіба що з першими виданими спогадами свідків Голодомору 1932-33 років.

Коли історичні дискусії викликають емоції в адресатів, це, мабуть, побічний ефект для їхніх учасників. Адже історики звикли оперувати фактами без емоцій. Проте глядачеві такі емоції потрібні як поштовх до подальшого вивчення теми. І тут без циклу просвітницьких програм на «UA: Першому» — ніяк. Чекаємо продовження.

Фото: скріншот із сайту «UA: Першого»