Говорили про Державну премію, яку мали вручати в Національному театрі опери і балету. Люди, запрошені на церемонію нагородження, блукали фойє в очікуванні приїзду президента: В.А. Ющенко летів з Німеччини, де виступав і зустрічався, і тому запізнювався. Нарешті Президент відвідає захід і поздоровить лауреатів! – розводилися чи не всі канали. Бо раніше – за старої влади – колишній голова держави своєю присутністю церемонію не тішив. Не бажав зустрічатися з українською інтелігенцією? відчував дискомфорт під критичним поглядом Кобзаря з-під розпушених брів? – припускали вони. Черговий указ нового Президента збільшує кількість лауреатів до десяти і встановлює кожному премію в розмірі ста тисяч неоподатковуваних українських гривень.

Цього року лауреатів було дев’ять. І їх можна було не називати.

На тлі буремної української сучасності черговий день народження Т.Г. Шевченка пройшов майже непоміченим.

Самогубство Кравченка, сфальшована перемога на українському етапі відбору до Євробачення, зміни до бюджету, які уряд представляє на розгляд парламенту, списки підприємств, які слід вирвати із зажерливих лап української олігархії, євроінтеграційна ейфорія і підготовка поїздки Президента України до Сполучених Штатів Америки – більш цікаві теми, аніж дифірамби на адресу давно померлих. Скандали і прорахунки нової влади змушують звернути погляд на сучасність. Приємно, що і спортивно-економічну.

Окрім 1) суто спортивних історій: черговий невдалий виступ українських біатлоністів (за влучно-жорстокими словами “ПроСпорту”, „1+1” їхніх зусиль вистачило лише до першого вогневого рубежу) і вдалий київський Кубок Дерюгіної (більшість медалей забрали українські гімнастки; до того ж вхід був вільним, бо гроші на проведення турніру виділили в останній момент і квитки надрукувати не встигли, „Інтер”);

2) внутрішніх спортивно-адміністративних скандалів: зарахування технічної поразки “Борисфену” за непідготовку поля до матчу (і “Гол”, Новий канал, і ICTV наводять слова президента клубу, який не погоджується з цим “упередженим” рішенням, тому що поле було підготовлене і електропідігрів на полі є; просто його ніколи не вмикали, бо він не під’єднаний до підстанції) і звільнення з поста головного тренера донецького “Металурга” сербо-французького спеціаліста Славолюба Мусліна (з “чуткопороджуючим” формулюванням “за сімейними обставинами”)

і 3) зародків скандалів майбутніх (НСК Олімпійський зобов’язали віддавати 70% доходів з орендаторів у держбюджет, “ПроСпорт”) розкручується маховик майнового спору навколо футбольного клубу “Динамо” Київ.

Власне – закритого акціонерного товариства.

На тижні Печерський суд спочатку скасував рішення про арешт його акцій, а потім – знову їх заарештував, що викликало здивування у спортивних оглядачів (Ігор Мірошниченко, ICTV), однак було цілком очікуваним представниками Григоришина (ТСН, „1+1” наводить впевнені слова адвокатів його компанії з пропозицією дочекатися прес-релізу, в якому, власне, про арешт ста відсотків акцій і ведеться мова). “Судова метушня навколо клубу безпосередньо впливає на самих футболістів”, – повідомляє “Гол”. “Жены звонят, дети плачут”, – розповідає Йожеф Сабо. “Хотите забрать, надо нахально придти, закрыть, забрать. Ну и все, и на этом все закончить. Зачем мучить людей”, – веде далі тренер і, здається, один з акціонерів клубу. “Может, нам вообще сняться с чемпионата Украины?”

Судова справа, причини якої видаються незрозумілими широкому вболівальницькому загалу, а може, і журналістам, приводить до висновків про “беззаконня” і “зведення рахунків”. ТСН сумнівається в чесності оперативно (аж надто оперативно) підготовленою суддею ухвали і наголошує на словах віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань Миколи Томенка про те, що як вирішить Президент, так і буде. Вболівальники знущаються з манекену, який уособлює Григоришина – ніби продовжуючи Масляну і знищуюючи зимові сили – і влаштовують ходу до владних структур (від стадіону “Динамо” йти недовго). Народний депутат Олег Блохін дебютує із виступом з трибуни Верховної Ради України, апелюючи до спортивних досягнень клубу, зумовлених розумним менеджментом нинішніх власників: “Динамо” вісім років поспіль виступає в Лізі Чемпіонів, “Динамо” більше десяти разів ставав чемпіоном України, на базі “Динамо” тренується національна збірна, 2 500 дітей, що навчаються в спортивній школі “Динамо”, – це не лише майбутні спортсмени, це, передовсім, громадяни України. Площами шириться нова вболівальницька горлалка, реанімована Леонідом Кравчуком: “Разом нас багато” і далі за текстом.

Історія тільки починається.

Майже непоміченим пройшов і ювілей газети “Сільські вісті”. Про нього розповідали по НТН у програмі “Вчасно”. Минулого року тему антисемітського матеріалу в “Сільськіх вістях”, через який газету закрили за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, розглядала програма Першого Національного “Четверта влада”. Тепер ту історію називають утисками опозиційного видання. Гордість “Вістей” – підшивки номерів за всю кар’єру. Ось статті, що славлять Сталіна, розповідає журналіст, роблячи екскурсію редакцією. Головний редактор показує макет святкового номера. “Президент не спромігся ще дати вітання нам на ювілей, ну що ж – у наступному номері дамо”, – з упевненістю каже він. У день народження Шевченка ювілейний випуск вирішили не друкувати: краще дочекатися завершення Шевченківських свят.

Напевно, щоб своїм ювілеєм не знівелювати їх.

“Шевченко – жива людина, він живе і зараз” – вирішили у розмові Денисенко з Танюком на ТРК „Київ”. По НТН повідомили, що 9 березня “Шевченку виповнився б 191 рік” – так, ніби він лише трохи до нього не дожив.

Прекрасна особливість національних кумирів і пастирів – їх можна використовувати у будь-якій ситуації, у потрібний момент піднімаючи з буденного забуття.

Однак, нові часи творять нових кумирів. “Снігу в нас багато, але снігу не прибрати”, – поетизує ведучий “ПроСпорту” Євген Зінченко нову дійсність, передаючи слово прогнозу погоди.

Шевченко відпочиває.

Вже давно.