Нова влада проголосила відкритість і відданість принципам демократії. Тим часом до президії ради НС-НУ ввійшли принаймні четверо лідерів досі не ліквідованих партій (Порошенко, Омельченко, Павленко, Білозір). З’їзди цих партій («Солідарності», «Єдності», Молодіжної та ще якоїсь із прикметником «християнська» в назві) не збиралися, рішень про припинення своєї діяльності не ухвалювали, мандата на участь у дійстві в Палаці спорту нікому не давали.

Отже, маємо або кричуще порушення принципів відкритості й демократії - або визнання того, що й так було очевидно: з’їзди в цьому випадкові були непотрібні, бо партії ці існували лише на папері, для того, щоб підсилювати політичну вагу лідерів, засновану на зовсім інших чинниках (бізнес-імперія, крісло столичного градоначальника, чи просто наближеність до родини президента).

Тим часом справжні партії з реальними структурами (УНП, НРУ, УРП «Собор» і навіть колишня ПРП - сьогоднішній офіційний тримач назви «Наша Україна») - активісти яких були «хребтом» ющенківської кампанії - в об’єднану партію (попри суттєвий тиск і заяви на кшталт: «вони ще кусатимуть собі лікті!») досі так і не пішли.

А відтак маємо назвати речі своїми іменами: ніякого об’єднання не відбулося. Не лишень формально, але й реально з чистого листа почали творити партію не лише щирих і безкорисливих прибічників Ющенка, але й нової номенклатури - своєрідне акціонерне товариство тих, хто, прикриваючись популярним іменем Ющенка та гаслами Майдану, прагнуть відхопити свій шмат пирога влади (винятки, звичайно, є навіть на рівні керівництва НСНУ - але я зараз не про них, а про тенденцію).

З цього погляду симптоматичним виглядає інтерв’ю голови ради НСНУ Романа Безсмертного в останньому числі «Дзеркала тижня» - в ньому бринить непорушна певність, що народ стояв на Майдані не за перемогу Ющенка, а таки за владні крісла для Порошенка, Павленка, Білозір, Безсмертного (далі - за списком). А відтак названі особи мають право діяти від імені Майдану і Ющенка, творячи нову партію влади й лишаючи за всіма іншими вибір: приєднатися (на визначених тримачами контрольного пакету акцій позиціях), або залишитися за бортом політичного життя.

Але ж усілякі партії влади, творені за номенклатурним принципом, ми вже проходили! До того ж, як учасник установчого з’їзду НДП в лютому 1996-го, можу засвідчити: він відбувався значно логічніше й демократичніше (номенклатуризація НДП почалася дещо пізніше, за доби прем’єрства Пустовойтенка). Йому передували з’їзди обох суб’єктів об’єднання - ПДВУ й ТКУ, які ухвалили рішення про творення нової структури. І на самому з’їзді тоді виникали дискусії з ідеологічних питань, відбувалися альтернативні голосування...

Отже, спробуймо відповісти на декілька запитань.

Чи потрібна була Ющенку зараз єдина партія? З погляду необхідності завойовувати Схід і Південь, де традиційні націонал-демократи мають слабкі позиції (і де навіть 26 грудня впевнено переміг Янукович) - навряд. Скоріше, потрібне було б продумане формування 3-4-х пропрезидентських партій чи блоків, здатних боротися за різні електоральні ніші. Ці партії чи блоки могли б сформувати переконливу більшість у новому парламенті, і вже потому можна було б вирішувати, як справді найдоцільніше зменшити число суб’єктів на партійній карті.

Натомість обрано було пришвидшений сценарій формування «партійного колгоспу», який, до того ж, має піти на вибори у єдиному блоці з партіями Юлії Тимошенко та Володимира Литвина. Не треба бути проникливим аналітиком, щоб передбачити: до 50% місць така конструкція не дотягне. Доля уряду опиниться в руках партії Олександра Мороза і декількох дрібніших суб’єктів «центру».

Проте, для того, щоб реалізувати навіть обраний сценарій «колгоспу» (вибачте - «народного союзу»!), потрібно щось робити з уже згаданими УНП, НРУ, УРП «Собор», і навіть з партією Віктора Пинзеника (в останньому випадку завдання виглядає простішим - але проблеми все одно можуть виникнути). За задумом авторів проекту, ці структури мають ближчим часом влитися в НСНУ (варіант - у «Батьківщину»). Конструктори НСНУ Безсмертний і Єхануров (які ніколи не мали досвіду партійного будівництва) не врахували простої обставини: реальні партійні структури - до певної міри консервативні. І навіть воля лідера не є тут законом - людей у демократичних партіях переконують, а не ламають через коліно.

А, виходячи з сьогоднішніх контурів НСНУ, переконати піти туди багатьох не вдасться вже ні за яких обставин. Амбітні політики, які пройшли горнила багатьох виборчих баталій, гостро відчуватимуть несправедливість свого другорядного становища порівняно з Білозір і Павленком. А для активістів з принципами (саме вони складають основу «ідеологічних» партій) морально неприпустимо буде іти в партію, де в президії раді гордо засідає одіозний столичний градоначальник... Не говорю вже про «партійний патріотизм» рухівців (з обох відламів) та республіканців, яким за будь-яких умов складно було б розлучатися з історичними брендами. Патріотизм, якого напріч позбавлені були люди, адміністративно записані до якої-небудь «Солідарності» чи «Єдності».

Можливо, ці моменти можна було б передбачити і якось згладити - але справу було доручено саме Безсмертному з Єхануровим. Сьогодні ж у «єдину партію», окрім щирих позапартійних прихильників Ющенка, масово посунуть різні пристосуванці й шукачі посад.

Нарешті, боюся, створенням НСНУ саме за обраним сценарієм завдано першого по-справжньому суттєвого удару самому Ющенкові. Конструктори «колгоспу» сподівалися, що авторитет новообраного президента вивезе до парламенту зімкнуті лави політиків, що отримали свої «пакети акцій» у ВАТ (чи вже ЗАТ?) під назвою «Народний союз «Наша Україна»». Натомість на практиці може вийти по-інакшому: тягар згаданих політиків (серед яких обмаль не лише харизматичних, але й по-справжньому яскравих постатей) може потягнути додолу рейтинг народного президента. І це буде по-справжньому прикро - з огляду на інтереси консолідації українського суспільства...

І насамкінець. Одночасно зі з’їздом НСНУ в київському кінотеатрі «Зоряний» відбувся з’їзд Партії Регіонів, який оголосив про її перехід до опозиції. Але то буде реваншистська, антимайданівська опозиція, для якої учасники вуличних акцій листопада-грудня були наймитами світового імперіалізму, купленими за американські валянки й «наколоті мандарини».

Проте не виключено, що з’їзд у київському палаці спорту стимулює й початок формування нової «про-майданівської опозиції» - під гаслами захисту демократичних завоювань Майдану від тієї частини президентського оточення, яка хоче скористатися з них у вузькоегоїстичних цілях. Опозиції, яка в ряді випадків наважиться опонувати навіть Ющенкові - в ім’я проголошених Ющенком-таки демократичних ідеалів. І, в разі дальшого здійснення щодо них жорсткого пресингу, НРУ, УНП та УРП «Собор» не матимуть іншого виходу, як піти саме в цю нішу.