8-9 травня, ось уже четвертий рік поспіль, не покидає дивне, але цілком закономірне відчуття роздвоєності, а якщо називати речі своїми іменами, чистої шизофренії в свідомості телеменеджерів, які формують сітку на ці святкові дні. Хтось, як-от «Інтер», із останніх сил піарить «Велику Перемогу», а хтось намагається донести правду про те, якою ціною далася перемога над нацизмом українцям. Останні спроби настільки рідкісні, що їх доводиться буквально виловлювати в телепрограмі. Так сталося і з документальним фільмом «Вони закінчили війну» власного виробництва, що його пізно ввечері 9 травня показав телеканал ICTV. Фільм почався о 22:45 і закінчився далеко за північ. Погодьтеся, не кожен глядач доживе, але ті, хто висидівдо кінця, не пошкодували.

Зауважу: перед цим на ICTV демонстрували голлівудський фільм про Другу світову війну «Лють» із Бредом Пітом, а ще перед цим — «Порятунок рядового Райана». Це тоді, коли кінопоказ на більшості каналів обмежили перевіреними радянськими хітами «Летять журавлі», «Батько солдата», «В бій ідуть самі старі» чи «Ати-бати, йшли солдати». Таке враження, що на українських телеканалах «великої шістки» досі вважають ризиком говорити мовою кіно як про те, хто насправді розв'язав грандіозну й страхітливу бійню, так і про внесок у перемогу над нацизмом і японським мілітаризмом усієї антигітлерівської коаліції. Не кажучи вже про український. Відтак можна лише подякувати кіноредакції ICTV, яка поставила в сітку два знакові американські фільми, де осмислюється роль окремішньої людини у бійні світової війни.

Позаяк художніх фільмів про Другу світову, героями яких були б українці, а не суржикомовні карикатури на них, наразі нема, до роботи доводиться братися документалістам. І, треба віддати їм належне, вони хоч і поволі, але таки просуваються тернистою дорогою до правди.

Канал ICTV анонсував свій документальний проект під назвою «Вони закінчили війну» словами автора ідеї та продюсера Інесси Соболєвої: «Війна — це завжди зіткнення чиїхось інтересів, а страждають і стають розмінною монетою при цьому звичайні люди. Наші герої закінчили війну, але чи перемогли вони? Це питання ми залишаємо відкритим. Для нас дуже важливо розповісти, що таке війна, що потрібно про це знати. Наш фільм показує зворотну сторону війни — на якій би ти позиції не був, ти ніколи не виграєш. Війна — це завжди погано. І, можливо, якщо ти про це пам'ятаєш і знаєш, то не почнеш її».

Такий анонс, надто ж дуже вже знайомі фрази про «зіткнення чиїхось інтересів» та про звичайних людей, які при цьому страждають, насторожував. Бо нібито готував до чергового зображення українців як недолугих жертв, які всю війну просиділи в землянках і погребах, чекаючи, поки їх звільнить доблесна Червона армія. Потому, як варіант для сценаристів, можна було розповісти про безсловесних «чорносвитників» (чи «піджаків»), котрих визволителі кидали в воєнну м'ясорубку без зброї.

Але, на щастя, цей острах розвіявся, щойно в фільмі представили героїв. Із цих п'ятьох українців лише одного, Євгена Руднєва, остарбайтера, можна віднести до класичної жертви, тієї самої «звичайної людини», на захист якої від війни як огидного явища адресовано пафос Інесси Соболєвої. Всі інші — генерал Павло Рибалко, лейтенант Олексій Берест, воєнний оператор Роман Кармен та патологоанатом Фауст Шкаравський — непересічні й енергійні особистості, аж ніяк не жертви. Кожного з них можна назвати легендою, щоправда, в своєму роді. Адже роль одесита Романа Кармена у спотворенні правди про взяття Берліна дуже відрізняється від ролі полковника Шкаравського, який зумів ідентифікувати обгорілі останки Гітлера.

«Навіть один українець здатен змінити історію світу! — повідомляє закадровий голос на початку фільму. — А якщо їх п'ятеро?».

Ця пафосна підводка трохи напружує, бо ніяк не можеш пригадати, хто ж саме з українців, які себе такими вважали, змінив історію світу. Але п'ятеро згаданих вище українців, від остарбайтера Євгена Руднєва до патологоанатома Шкаравського, за логікою цього посилу, мабуть, змінили історію світу в п’ять разів більше. Проблема в одному: всі герої фільму за життя вважалися не українцями, а радянськими людьми. І останню битву за Берлін вони вигравали саме в цьому статусі.

Кожний — свою. До наших днів із усіх героїв дожив лише Євген Руднєв, адже під час реконструйованих подій квітня — травня 1945 року йому було вісім. Тож він сам розповідає про жахіття, пережиті його родиною (мамою та сестрою), яку німці під час облави в 1943 році, перед визволенням столиці України від нацистів, силоміць вивезли з Києва на роботи в Німеччину. Життя та подвиги інших героїв коментують фахові історики. Додам, що цей проект ICTV — спільний із Національним архівом кінофотодокументів імені Пшеничного.

Втім, той факт, що всі герої фільму на час війни вважалися радянськими, а єдиний, хто дожив до наших днів, розмовляє російською, не заважає акторам, які грають у реконструкціях, щедро представлених у проекті, розмовляти виключно українською. Незалежно від того, якою мовою вони послуговувалися 72 роки тому. Це, безумовно, величезний прогрес для подібних проектів, бо мовний режим підкреслює те, на чому хотіли наголосити автори, а саме — різницю між офіційною російською пропагандою «побєдобєсія» та українською пам'яттю про Перемогу над нацизмом. Саме україноцентризм можна назвати головним досягненням авторів проекту «Вони закінчили війну». Він виявляється й у протиставленні двох воєначальників — генерала Павла Рибалка, командира бронетанкових військ у складі Першого українського фронту під орудою маршала Конєва, та Георгія Жукова. Павло Рибалко мріяв узяти Рейхстаг, аби помститися німцям за сина, який загинув у підбитому танку. Але Сталін не дав йому цієї нагоди, спершу влаштувавши таке собі «соцзмагання» між Рибалком та Жуковим, хто з них першим увійде в Берлін, а згодом і відкликавши військо Рибалка зі столиці Рейху, спрямувавши його на Прагу. Історики, які коментують ці інтриги у фільмі, кажуть, що штурм Рейхстага, геть не потрібний у військовому плані, був для Сталіна символом. Відтак Жуков, прагнучи догодити вождеві, поклав на підступах до цієї будівлі десятки тисяч радянських солдатів. Натомість операція Павла Рибалка зі звільнення Праги увійшла в історію як блискуча — місто лишилося неушкодженим, а німецьке військове угруповання було оточено й узято в полон.

Актори, які грають у реконструкціях проекту «Вони закінчили війну», не завжди можуть похвалитися майстерністю та психологічним малюнком своїх ролей. Але для глядача це не має жодного значення. Набагато важливіше, що вони грають людей, які пережили бій за Берлін. Часто-густо — в нестерпних умовах трудового концтабору, як той-таки Євген Руднєв.

Прагнення авторів показати правду про Перемогу над нацизмом у Берліні та на його околицях видно і в спогадах колишнього остарбайтера про те, як радянські літаки, появу яких в'язні зустріли радісними вигуками, розбомбили бараки, де перебували радянські ж військовополонені.

Це взагалі один із лейтмотивів фільму — паралелі між жорстокістю нацистів і червоноармійців. Не обходять увагою й надзвичайні масштаби мародерства маршала Жукова та його команди. В одному з епізодів художньої реконструкції показано конфлікт лейтенанта Олексія Береста з жуковським «трофейником». Саме цей епізод, кажуть автори фільму, можливо, й відіграв свою фатальну роль у тому, що лейтенантові Бересту, який провів на дах Рейхстагу Кантарію та Єгорова, щоби вивісити червоний прапор на куполі будівлі, не дали звання Героя Радянського Союзу.

Проте автори своїх героїв аж ніяк не ідеалізують. Романа Кармена, приміром, вони впродовж усього фільму буквально викривають за те, що той робив під час падіння Берліна. Головний кіносвідок Радянського війська в Німеччині знімав не те, що бачив у реальності (гори трупів радянських солдатів на вулицях Берліна), а виключно постановочні кадри, які б демонстрували перемогу соціалізму над німецьким фашизмом. Приміром, його, можливо, найвідоміший сюжет, як радянські бійці встановлювали червоний прапор на куполі Рейхстагу, — класична пропаганда. Адже цей епізод, що увійшов до історії радянської воєнної кінодокументалістики, знімався, коли приміщення німецького парламенту вже давно стояло пусткою.

Проте одесит Роман Кармен знімав свої пропагандистські сюжети так, що вони стали одним із доказів злочинів гітлерівського режиму під час Нюрнберзького процесу над нацистами. І його справді можна вважати українцем, який таки змінив історію світу, про що було сказано на початку фільму. Бо хтозна, як би склалася ця історія після Другої світової війни, якби Роман Кармен фільмував те, що бачив у Берліні на власні очі, а не знімав на замовлення Кремля пропагандистські сюжети, брехливі й заангажовані.

Ще один українець, патологоанатом Фауст Шкаравський, теж міг змінити історію, якби результати його роботи щодо ідентифікації тіла Гітлера не були засекреченими Кремлем. Суперсекретність цих результатів уможливила численні спекуляції не менш численних конспірологів на предмет утечі фюрера до Латинської Америки чи кудись іще.

«Вони закінчили війну» відстежує долі п’ятьох українців і по війні. У Романа Кармена та Фауста Шкаравського вони склалися благополучно, але тільки тому, що перший був незамінним у мистецтві пропаганди, а другий — неперевершеним судмедекспертом. Павло Рибалко, з сумом повідомляє закадровий голос, за кілька років по війні помер від хвороб та (це вже суто українська риса!) від туги за сином, який згорів у танку. Олексій Берест, відсидівши 10 років за сфабрикованою справою про крадіжку грошей, загинув, рятуючи хлопчика на залізничній колії. Отримав звання Героя України вже посмертно.

Проте найбільше поневірянь випало на долю Євгена Руднєва, на якого разом із мамою, котра сиділа в Равенсбрюку, та сестрою Людмилою після повернення додому чекали нескінченні допити в НКВД, ураження в правах як зрадників Батьківщини та зрештою заборона повернутися додому в Київ.

Така вона, ціна перемоги для українців, стверджують автори фільму «Вони закінчили війну». Здавалося б, нічого нового тим, хто цікавиться історією України в Другій світовій війні, вони не відкрили. Проте, підозрюю, для глядачів ICTV цей проект став справжньою сенсацією. Тим паче на тлі тотального «побєдобєсія» телеканалу «Інтер». Де навряд чи варто очікувати чогось подібного до правди про Другу світову війну.

Фото: скріншот з сайту ICTV