«Чувак випереджав свій час набагато. І хотілося витягнути його з нафталіну», — сказав режисер Богдан Шевченко, коли 7 травня в рамках фестивалю популярної культури Kyiv ComicCon представляв у кінозалі «Українського дому» першу серію анімаційного серіалу «Кобзар-2015». У його основі — вірші Тараса Шевченка. Раніше, анонсуючи вихід підтриманого Держкіно 12-серійного циклу, автори уявили собі отаку Кобзареву оцінку: «Він був би в захваті, сказав би: кльово, чуваки, давайте ще». Так після Майдану, коли Шевченко став частиною революційного поп-арту, зроблено ще один крок до десакралізації національного поета та його спадщини.

За словами художника Олексія Чебикіна, чиї оригінальні роботи склали основу циклу, ідея виникла вісім років тому. Не він перший дійшов висновку, що Тараса Григоровича в Україні сприймають як натертий самовар чи бюрократичний подарунок іншої форми, котрий треба вручати депутатам і дипломатам. Двома місяцями раніше соціальні мережі облетіла промова поета й видавця Івана Малковича під час вручення йому Національної премії імені Шевченка, в якій він, перефразуючи колег, учергове закликав скинути з поета того дурного кожуха й нарешті побачити в ньому академіка. Хоча паралельно там же, у Facebook, наполегливо поширювалася публікація про те, що насправді Шевченко в кожусі за життя не ходив. То був лише один раз, коли робилося постановочне фото, й поет одягнувся в кожух і смушкову шапку як для створення певного образу, так і всупереч зображеним поруч міським денді. Словом, кожух — то перформанс, а отже Шевченко — свій чувак.

Продюсер Максим Прасолов на представленні мультсеріалу озвучив сказане раніше: з Шевченком треба працювати не як із кріпаком, який вибився в люди й страждав уже життя, а як із автором горорів. Порівняв Кобзаря зі Стівеном Кінгом, некоронованим королем жахів. І додав: «Для нас Шевченко — передусім творець нуару». Хоча до класики мальованого нуару — графічних романів Френка Міллера на кшталт «Міста гріхів» — нашому національному поету, який описав українську ідилію в «Садку вишневому коло хати», ще далеко, проте наша міфологія напевне надихнула поета. Або, щонайменше, дала референсів.

Не знаю, що буде в непоказаних одинадцяти серіях. Але з огляду на сказане можна передбачити, що автори «Кобзаря-2015» не оминуть таких рядків: «Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів, сичі в гаю перекликались» чи «Начетверо розкопана, розрита могила». Або ж згадають вірш, за сюжетом якого немовля схопили дніпровські русалки й залоскотали, чи інший, де вбита дівчина перетворилася на лілею. Всяке може бути, адже в основу представленого 5-хвилинного фільму ліг вірш «За байраком байрак», де, нагадую, «Із могили козак встає сивий, похилий». Саме це дало підстави авторам визначити стрічку, як зомбі-горор.

Подібне прочитання Шевченка можна назвати як хуліганством і наругою над сакральним, так і черговою спробою зробити Тараса не «батьком», а тим самим своїм чуваком, якого можна запросто поплескати по плечу, запросити на пиво й потім зробити селфі. Викликає стриману повагу намір пана Прасолова капіталізувати українського національного поета за британським зразком. «Британія заробила на рок-н-ролі більше, ніж на вугіллі. Ми можемо заробити на міфології», — сказав він. Чим сам того, мабуть, не усвідомивши, осідлав хвилю фестивалю Kyiv ComicCon, контент якого побудований саме на використанні старої та створенні нової міфології. Адже супергерої коміксів перекочували туди з казок, як і їхні антагоністи, один одного потворніші й жорстокіші. Й персонажі на різний смак вешталися в той час на полях презентації, радо фотографуючись із усіма охочими та міряючись вигадливістю.

Про те, що Шевченко — лише основа, та аж ніяк фантазію творців не обмежує, свідчить і сам представлений епізод «Кобзаря-2015». У сюжет вшили не лише фрази про розриті могили й мертвих козаків. Історія замішана на козацькій міфології, в даному випадку — на одній із легенд про битву під Берестечком. Вона оповідає про трьохсот козаків (аналог трьомстам спартанцям під Термопілами), котрі обороняли переправу й протистояли силам татар, що переважали. Місце, яке вони утримували, було дуже вузьким, тож козаки, за легендою, змушені були виходити на бій по одному. На місце вбитого відразу ставав інший Але все ж частина воїнів потрапила в полон, й тут — увага! — не обійшлося без зради. В основі першої серії циклу «Кобзар-2015» — історія такого зрадника.

Художник збирався робити картинку статичною. Але після тривалих перемовин із продюсером та режисером погодився-таки трошки оживити, проте — не пожвавити дійство. Горор — так горор, і глядача занурюють у похмуру, навіть постапокаліптичну атмосферу. Степом іде покарний за зраду чоловік, на якого тиснуть довічні кайдани. В дусі жанру звучить атмосферна музика, довкола кружляють ворони. Нарешті ноги виносять зрадника до цвинтаря, і раптом із могили встає козак в обладунках. І далі — контраверсійний фінал: пройшовши повз аналогічні могили й ставши перед очі повсталого з того світу, зрадник раптом звільняється від проклять. У чому суть очищення й прощення, лишилося за кадром. Або, як варіант, глядачам розкажуть це в наступних одинадцяти серіях.

Так чи інакше, подобається результат чи ні — все одно поволі отримуємо альтернативу канонічному Шевченку в кожусі, Тарасу — батькові нації, людині на постаменті замість Леніна. Весь цикл анонсований в ефірі «UA: Першого». І нічого дивного, якщо наступним кроком буде висунення Шевченка на здобуття Шевченківської премії. Коло замкнеться, і знайдеться привід сказати: «Молоток! Це круто, чувак!»

Фото: кадр із мультфільму «Кобзар-2015»