Але думки, які висловлені в цьому публіцистичному, оціночному, тексті – впевнені, зараз блукають у багатьох головах. Тож їх треба оприлюднювати, щоб дискусія була публічною – адже тільки так можна ввести її у правове русло.



ХТО

Усе ж просто. Даремно розвішувати вуха і витріщати очі у спраглому чеканні наступних видовищ. Немов не маємо здатності бодай трішечки оглянутися назад, немов усі раптом стали абсолютними невігласами в елементарних питаннях процесуального права, і вся армія наших спввітчизників-юристів у тому числі. Якщо це так, то ми таки справді і без сумніву “козли”. Усе доросле населення країни, всі зірки-політики і зірки-журналісти, всі, хто у цій країні корчить із себе профі, впливових, вагомих, глибоких – усі козли. І нема чого дивуватися тому, що мали і маємо до себе відповідне ставлення.

З цієї митті Генеральний прокурор України може мати до мене правові претензії, може скористатися своїм правом звернутися з позовом до суду щодо моїх дій. Але має бути логічним, щоб спершу у суді було розглянуто справу щодо дій самого С.Піскуна як посадової особи.

Мене аніскілечки вже не турбує, в який спосіб, з використанням яких засобів це вчинено, загинув Кравченко насильницькою смертю чи попрощався з життям сам. Це в будь-якому разі вже прерогатива правоохоронних органів або питання, котре може турбувати близьких покійного – як потерпілу сторону.

Для мене і, думаю, для високої, а не “з’юрбленої” української громадськості це вже не має жодного значення. Є результат, якого свідомо було досягнуто саме на цьому тижні: Кравченко мертвий! Тепер всі і все – в головному і в деталях щодо злочину проти Гонгадзе – можуть “звалювати”, списувати на нього. Очевидно, перший, хто цією смертю скористається, буде екс-президент країни, громадянин Леонід Кучма. Адже відхід Кравченка, без сумніву, практично вже сьогодні звільнив його від багатьох страхів перед бодай гіпотетичними зізнаннями покійного, коли б йому судилося ще жити. І не тільки його! Тепер заарештовані і незаарештовані особи, яким інкримінується вбивство Г.Гонгадзе чи участь у підготовці до нього, мають чудовий простір для правових маніпуляцій. Тепер усі, для кого так важливо було, щоб Кравченко був мертвий, можуть танцювати найвеселіший танок біля його труни і несамовито верещати: відьма є, відьма мертва! Хай подавляться нею ті, хто її прагнув. Боятися ж бо багатьом вже нема чого.

ЧОМУ

Усі пам’ятають, як починався оцей, що минає, тиждень. Екстрені прес-конференції, сенсаційні заяви Президента та Генерального прокурора про затримання вбивць журналіста, тема чергової експертизи плівок Мельниченка, вовтузня навколо повернення в Україну самого “звукооператора” кучмівського кабінету... Справедливість, мовляв, настане, слова, даного матері журналіста та Європейській Спільноті, буде дотримано, нова влада відповідальна, вона виконує обіцяне. У повідомленні С.Піскуна про те, що на п’ятницю призначено допит екс-міністра внутрішніх справ Ю.Кравченка, ніхто не вбачав чогось ненормального. Швидше навпаки – ну, справді, тінь цього вбивства над ним висіла з часу оприлюднення фрагментів тих же плівок Мельниченка, і якщо затримують міністерських чиновників як підозрюваних, то цілком логічно, що має настати час і для питань до самого тодішнього міністра. Але так близько до офіційної процесуальної дії за його участю ситуація не наближалася.

І ось – почалося! Поняття “прозорість” так надихає нині всіх, що генеральний прокурор держави, очевидно, просто не може поводитися по-іншому. Слухайте всі, дивіться всі, стежте: на такий-то день і на таку-то годину призначено допит такої-то особи. І всі, і сам потенційний допитуваний у тому числі, повинні вже з тієї ж миті усвідомлювати як щось майже однозначне: майбутній допитуваний винен! Із цим усвідомлення він мусить жити кілька днів до моменту допиту. І тим самим переконувати всіх, хто без грама наївності сподівається почути від Кравченка чесні і правдиві зізнання про жахливі факти вбивства журналіста Г.Гонгадзе та про всіх замовників і учасників, що все так-таки й відбудеться. А головне – він повинен жити. Нікому й на думку не спало, що тим повідомленням Генеральний прокурор України грубо порушує законодавство, що допит тепер – найменш природна і тому найменш реальна подія, що після цього повідомлення належить чекати такого ж рівня сенсаційності подій чи вчинків як не самого Кравченка, то чиїхось із числа тих, хто боїться того допиту. Ніхто – тут ще раз згадаю величезну армію серйозних і так званих юристів, яка теж мовчала у ці дні, – не здіймає галасу, не прогнозує, не кидає камінця в Генерального. Усі заклякли і чекають видовища, всі майже сподіваються, що з протоколом допиту Кравченка – в ім’я тієї ж “прозорості” – мало не того ж дня на екстреній прес-конференції познайомлять громадськість своєї держави і світу.

Яка потреба була повідомляти про те, кого, коли і о котрій годині допитуватимуть в Генеральній прокуратурі? Яка логіка керувала керівником відомства у цьому випадку? Хто чи яка норма закону зобов’язували Піскуна до цього? Іміджева акція? Чи це його функція як посадовця? Якщо ж вона здійснюється з очевидним порушенням законодавства, то на яке посилення іміджу можна було розраховувати? І найістотніше – якої користі для самого слідства, яке ще не закінчилося, можна було сподіватися?

Відповідь одна: ніякої. Можна і варто говорити про це суворіше: ніякого суспільно важливого наслідку у такої прокурорської дії бути не могло. Громадськість уже не підганяла прокурора і за язик, як-то кажуть, не тягнула, для громадськості вже достатньо було того, про що повідомив Президент. Повідомляти ж про графік допитів, як і про інші робочі плани і цього, і будь-якого іншого відомства, однозначно було зайвим.

Не впевнений, чи повідомлення про майбутні допити категорично належить утаємничувати. Це тема для юристів, і вони повинні сказати тут своє слово. Але інша причина, як і інша вигода в тому, щоб це повідомлення прозвучало, гадаю, була. Вона якраз в тому, щоб Кравченко був мертвий.

ХТО ВІДПОВІСТЬ?

А якщо так, то чи можуть “найширші кола” громадськості та потенційні допитувані щоразу за кілька днів наперед дізнаватися про те, кого наступного зі співвітчизників і на який день викликатиме на допити Генеральна прокуратура країни? Справа ж резонансна, осіб, причетних до неї, чимало, все належить здійснювати максимально “прозоро”... Тож слід чекати ще енну кількість смертей, втеч та інших видовищ? І всім цим житиме країна, всім, що спричинено безвідповідальністю, тупістю, злочинним професійним невіглаством, а може, і злочинним невдало прихованим наміром перших осіб правоохоронної системи?

Юрій Кравченко – якщо не співучасник, то, вочевидь, вагомий свідок. У цій справі такому свідкові належало відвести особливу роль. Фізична втрата його – це втрата можливості справжнього розкриття злочину. Тепер говорити про те, що у справі про вбивство Георгія Гонгадзе вдасться встановити істину, неможливо буде ніколи! Ось що найбільше, на мій погляд, мало б стурбувати тепер Президента і громадськість. Близькі покійного журналіста і світ із сумом переконаються, що, як вони і сподівалися, в нашій державі таки не допустили до того, щоб назвали і покарали справжніх винуватців цього злочину. Не випадково так безкомпромісно – з материнською проникливістю! – вимагала притягнення до відповідальності Піскуна Леся Гонгадзе.

Але ж залишається хоча б опосередкована можливість переконати всіх, що верховенство права бодай розпочне вкорінюватися в Українській державі. Є ж із кого вимагати відповідальності за смерть Юрія Кравченка (співучасника, свідка?)! Якщо не зробити цього – значить, дозволити і надалі ошукувати нас псевдодіями, імітацією слідства, арештами “стрілочників”. Притягнення до відповідальності С.Піскуна має стати показником послідовності у цій справі передусім самого Президента і лише після цього – справою честі нашою, громадськості. Чи дійде до цього? Чи зважиться на це Віктор Ющенко? Чи не відштовхне він від себе своїх прихильників удавано безсилими жестами на знак безвиході ситуації? Чи стерпимо ми самі таку гру влади?

Юрія Кравченка «знищив» Святослав Піскун. Чи відповідатиме він згідно із законом?